2. Центральний (національний) банк як суб’єкт монетарної політики. Операції центрального банку і грошова база. Нбу й монетарна політика в Україні. Заходи щодо стабілізації монетарної системи.

Центральний банк – це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за всією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент кредитно–грошової політики держави. У ринковій економіці він не націлений на комерційну діяльність і отримання прибутку, є юридично незалежним від виконавчих органів влади, у практичній діяльності керується лише державними інтересами і чинним законодавством. Центральний банк самостійно виробляє заходи щодо реалізації визначених урядом пріоритетів грошово–кредитної політики, бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, здійснює емісію готівки.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" від 20 вересня 2001 р. № 679–XIV та іншими законами України.

Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 млн грн, але він може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку.

Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а в разі необхідності – Державний бюджет України.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а також Державного бюджету України.

Для забезпечення виконання покладених на нього функцій Національний банк здійснює такі операції:

• надає кредити комерційним банкам для підтримки їх ліквідності за ставкою, не нижчою за ставку рефінансування Національного банку, та в порядку, визначеному Національним банком;

• надає кредити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб під заставу цінних паперів за ціною, не нижчою за індекс інфляції, терміном на 5 років;

• купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України;

• відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків–кореспондентів;

• купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

• зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні мётали та камені й інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

• приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;

• видає гарантії та поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Національного банку;

• веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків;

НБУ як головний орган державного регулювання економіки в межах своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики України, що, як правило, однакові в переважній більшості країн.

Більшість сучасних економiстів розглядають монетарну (кредитно–грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки, не призводящий до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу валового національного продукту (далі ВНП). Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово–кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орiєнтiруется на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

Грошово–кредитна (монетарна) політика – це сукупність форм і засобів державного впливу на пропозицію грошей з метою забезпечення рівноваги між попитом та пропозицією грошей. Головним завданням монетарної політики є забезпечення пропозиції грошей у відповідності запланованому безінфляційному зростанню обсягу виробництва, підтримання стабільності національної валюти та грошово–кредитного ринку в цілому.

Монетарна політика має також завдання: поліпшувати структуру грошової маси, розширювати сферу застосування безготівкових рахунків, забезпечувати зростання обсягів валютних резервів НБУ, забезпечувати економічно обгрунтований рівень обмінного курсу гривні.

Грошово–кредитна політика визначається Верховною Радою країни, але в життя впроваджується центральним банком за допомогою певних засобів та інструментів.

Центральний банк країни є головним суб’єктом грошово–кредитної політики. Його головними функціями є:

1. емісія готівки та організація грошового обігу;

1. функція «банку банків»;

1. функція «банкіра уряду»;

   1. здійснення грошово–кредитної політики та валютного регулювання;

1. забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

1. забезпечення безперебійної роботи платіжної системи;

   1. представлення інтересів України у взаєминах з центральними банками інших держав та міжнародними фінансовими установами.

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Він розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки, правила введення грошей в обіг, їх зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, порядок ведення касових операцій.

Функція «банку банків» означає, що НБУ є регулятором та кредитором для комерційних банків: здійснення кредитування (рефінансування) з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних та стабілізаційних кредитів, проведення операції РЕПО (продаж спекулятивних цінних паперів за курсом дня продажу і їх викуп через певний строк за вищим курсом).

Функція «банкіра уряду» полягає в збереженні коштів державного бюджету та позабюджетних фондів, здійсненні розрахункового обслуговування центральних органів влади, ведення рахунків Державного казначейства, участі в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашенні та виплаті відсотків за борг, фінансовому консультуванні уряду.

Центральний банк здійснює монетарну політику шляхом прямого впливу на пропозицію грошей засобами емісії готівки; лімітування обсягів кредитів уряду та комерційним банкам; прямого регулювання відсоткової ставки. Тільки НБУ має виключне право здійснювати емісію готівки (банкнот). Приймаючи рішення про випуск їх в обіг шляхом банківського кредитування, НБУ впливає на пропозицію грошей.

На думку деяких вітчизняних вчених, критерієм економічної безпеки для України є рівень монетизації 40% ВВП. Фактично цей показник складав у 1991р. – 82%, у 1996р. – 11%, у 2007р. – 54%, тоді як у розвинутих країнах світу рівень монетизації коливається в межах 60 – 90%, а в Японії перевищує 100%.

Наслідки низького рівня монетизації економіки:

• загострення кризи неплатежів, зростання бартерних операцій, недотримання термінів сплати податків, посилення долоризації економіки, зростання тіньового сектору;

• порушення термінів виплати заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.

Доларизацію української економіки називають явищем мультиплікативності: громадяни значну частку своїх активів зберігають в іноземній валюті (доларах США, євро), а не у гривні.

Важливим засобом монетарної політики є регулювання облікової (дисконтної) ставки – розміру відсотка, за яким НБУ надає позики комерційним банкам. Політика облікової ставки використовується для впливу на кредитну активність комерційних банків через зміну плати за кредит відповідно до кон’юнктурних коливань економіки

Висновок: найпоширенішим і найдієвішим засобом впливу на економіку є операції на відкритому ринку. Вони не мають різкого негативного впливу на ефективність роботи банків, легко контролюються НБУ і результат дії цього засобу виявляється дуже швидко.