3. Сутність економічного зростання. Типи економічного зростання.
Економічна динаміка – це характер змін економічних процесів, показників і результатів у часі, що встановлюється методом зіставлень і аналізу рядів цих показників. Подібні ряди, які називають динамічними, представляють сукупність значень економічних показників в різні послідовно зростаючі роки або місяці.
Економічна динаміка може бути як позитивною (економічне зростання), так і негативною (спад виробництва, депресія). Економіка зростаюча характеризується збільшенням економічних благ на основі перевищення валового обсягу приватних внутрішніх інвестицій над сумою амортизаційних відрахувань. І навпаки, якщо А>Іni, економіка характеризується спадною діловою активністю.
Світова практика господарювання доводить, що багато технологічних, соціальних, екологічних і, навіть, політичних проблем значно легше вирішуються саме за умови стійкого довгострокового зростання економіки. Уряди всіх країн світу визначають економічне зростання як одну із основних цілей свого розвитку, макроекономічної політики. Економічне зростання є природною формою буття людського суспільства, нормальним станом його економіки.
Макроекономічне зростання – це довгостроковий стійкий розвиток економіки, який виявляється двояко:
як поступальний приріст абсолютного виробництва ВВП (національного доходу) на основі більшого і кращого використання ресурсів та удосконалення технологій;
як реальний приріст ВВП (чи національного доходу) на одну особу в довгостроковому періоді без порушення рівноваги у короткострокових інтервалах.
За останні 100 років реальний ВВП на планеті зростав щороку в середньому на 3,2 %, що забезпечувало кожні 22 роки подвоєння народного багатства. У розрахунку на душу населення ВВП зростав щороку на 1,8 % або подвоювався кожні 39 років. Але в останні 30 років темпи економічного зростання уповільнились, в багатьох країнах світу виявилися серйозні труднощі розвитку, особливо в Східній Європі, де з 1990 р. спостерігався мінливий спад економічної активності та руйнація продуктивних сил. А в 2008–2009 рр. мала місце світова фінансово–економічна криза.
Макроекономічна теорія називає два основні джерела економічного зростання:
пропозиція факторів виробництва;
зростання продуктивності ресурсів на основі технологічного прогресу.
Вибір джерел економічного зростання передбачає необхідність кількісної визначеності взаємозв'язку між приростом ресурсів і приростом їх продуктивності з одного боку, та приростом обсягів національного виробництва – з іншого. Цей зв'язок виражається у виробничій функції.
Виробнича функція є найпростішою моделлю економічного зростання, яка може бути:
двофакторною: обсяг виробництва (доходу) є функцією від капіталу і праці, що виражаються формулою:
;
(20.1)
трифакторною, яка може бути представлена з урахуванням ефективності технологій (Е) рівнянням:
;
(20.2)
багатофакторною, яка окрім основних джерел економічного зростання враховує вплив інституційних, зовнішньоекономічних чинників тощо.
Розглянемо три моделі економічного зростання: дві кейнсіанські Є. Домара, Р. Харрода та неокласичну Р. Солоу.
Типи економічного зростання – екстенсивний (за рахунок кількісного зростання чинників виробництва за умови їхньої якісної незмінності) інтенсивний (за рахунок якісної зміни чинників виробництва). В реальному житті ці два типи співіснують, кажуть про переважно екстенсивний, або переважно інтенсивний.
Свого часу А.Сміт, аналізуючи ринкову економіку, виходив з необмеженості землі (багато вільних територій). Враховувалася лише праця (саме нею збагачується держава). Цілком логічно й панування трудової теорії вартості. Розвиток економіки розглядався виключно в залежності від зростання чисельності населення (Д.Рікардо, Р.Мальтус).
Неокласична модель описує економіку, що виробляє однорідний продукт і заснована на застосуванні двох чинників виробництва – праці й капіталу. Для аналізу економічного зростання використовується виробнича функція (залежність між обсягом продукції та його чинниками).
Найпростіша виробнича функція – функція Кобба–Дугласа була висунута ще в 20–ті роки – Y= ALαKβ .
Пізніше функція була модифікована Р.Солоу (нар. 1924, нобелівська премія 1987 р.) шляхом введення інших показників. Ведучий елемент економічного зростання у Р.Солоу – науково–технічний прогрес. З розвитком НТП все більше переважає інтенсивний тип економічного зростання.
Модель економічного зростання Євсія Домара (1947р.) є однією з перших спроб обґрунтувати довгострокову економічну динаміку на основі кейнсіанської макроекономічної теорії.
Рекомендована література
1.Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. — M.: M ГУ: Дело и Сервис, 2000. — С. 43 — 64.
2.Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. — 3–тє вид., випр. — К.: Знання, 2006.–С.338–392.
3.Базилевич В.Д., Баластри кЛ.О. Макроекономіка: Навч. посіб. К.: Атіка, 2002. — С. 149—160.
4.Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. — 7–ме вид., стер. — К.: Знання–Прес, 2008. — С. 445—455.
5.Ивашковский C. H. Макроэкономика: Учебник. — M.: Дело, 2000. — С. 83—96.
6.Макконнелл K.P., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — М.: Республика, 1992. — С. 380—394.
7.Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика. — К.: Таксон, 2004. — С. 89—116.
8.Савченко А.Г. Макроекономіка: Підручник. — К.: КНЕУ, 2005. — С. 258—267.
9. Туган–Барановский М.И. Избранное. Периодические промышленные кризисы. Общая теория кризисов. — М.: Наука: РОССПЭН, 1997. — Ч. II. — Гл. 5, 6.