Рекомендована література

1. Закон України «Про власність». – К.: Парламентське вид–во, 1998. –

2. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посіб. – К.: Заповіт, 1996. – 240 с.

3. Економічна теорія: Політекономія: підручник / За ред. В.Д. Базилевича, В.Д. Базилевич, В.М. Попов, К.С. Базилевич, Н.І. Гражевська. – [7 вид]. – К.: Знання–Прес, 2008. – 719 с.

4. Грішнова О А. Економіка праці та соціально–трудові відносини: підручник / О А. Грішнова К.: Знання, 2004. – 535 с.

5. Гэлбрейт Дж.К. Новое индустриальное общество. – М., 1969.

6. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д.Базилевича.– К.:Знання, 2006. – С.13–57

7. Иноземцев В. А. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учеб. пособие / В. А. Иноземцев. — М.: Логос, 2000. –

8. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Нідп. ред. Г.Н. Климко. – [5–те вид., випр.[ – К.: Знання–Прес, 2004. – Розд. 4, 5. –

9. Право власності в Україні / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. — К.: Юрінкомінтер, 2000. –

10. Самуельсон П. Економіка: Підручник. – Л.: Світ, 1993. -

11. Філіпенко А. С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. посіб / А.С.Філіпенко. – К.: Знання, 2000. – 174 с.

12. Чухно А. А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України / А. А. Чухно – К.: Логос, 2003. –

Тема 3. Виробництво, його сутність та роль в житті суспільства

1. Виробництво як визначальний фактор потреб суспільства та їх розвитку. Зміст і структура суспільного виробництва.

2. Ресурси виробництва та їх види. Використання економічних ресурсів. Крива виробничих можливостей.

3. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне, роль в економічному розвитку суспільства.

В результаті вивчення теми студенти повинні:

Знати: суть виробництва; структуру виробництва; види ресурсів виробництва; межі економічних можливостей; форми організації суспільного виробництва; особливості та відмінності простої та розвиненої форм товарного виробництва;

Вміти: характеризувати суть суспільного виробництва; пояснювати обмеженість ресурсів; характеризувати показники суспільного виробництва; показати особливості форм організації суспільного виробництва; довести виникнення товарного виробництва; розрізняти просте та розвинене товарне виробництво; показати роль товарного виробництва у формуванні ринкового господарювання.

1. Виробництво як визначальний фактор потреб суспільства та їх розвитку. Зміст і структура суспільного виробництва.

Виробництво – це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ і послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини. Будь–яке виробництво є процесом суспільним і безперервним.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Кінцевим результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукт — це синтезоване поняття, яке включає різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця – це свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб людей. Праця є процесом функціонування робочої сили.

Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. В процесі трудової діяльності людина може удосконалювати свої трудові навички, набувати виробничий досвід, накопичувати теоретичні і практичні знання, що поліпшує якість робочої сили. Робоча сила може функціонувати лише в системі певних виробничих відносин і є головною продуктивною силою суспільства, визначальним елементом продуктивних сил.

Виробничі відносини – це сукупність матеріальних економічних відносин між людьми в процесі суспільного виробництва і руху суспільного продукту від виробництва до споживання. Виробничі відносини є необхідною стороною суспільного виробництва.

В процесі праці виникають відносини, обумовлені потребами технології і організації виробництва, наприклад, відносини між працівниками різних спеціальностей, між організаторами і виконавцями, пов’язані з технологічним розподілом праці всередині виробничого колективу або в масштабах суспільства. Тому існує певна класифікація виробничих відносин.

Техніко–економічні відносини. Це відносини між людьми, що виникають з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Технікоекономічні відносини є матеріально–речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно–економічні відносини – це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально–економічні відносини – насамперед, це відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в економічній системі – спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади. Таким чином, соціально–економічні відносини, основою яких є відносини власності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Виробничі відносини є соціальною формою продуктивних сил. Вони виникають в залежності від характеру і рівня розвитку продуктивних сил як форма їх функціонування і розвитку. В свою чергу, виробничі відносини впливають на розвиток продуктивних сил, пришвидшуючи чи гальмуючи їх розвиток. В ході цього розвитку виникають протиріччя між зростаючими продуктивними силами і застарілими виробничими відносинами, які можуть бути вирішені лише шляхом зміни виробничих відносин і приведення їх у відповідність з продуктивними силами.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і матеріальних елементів, які здійснюють «обмін речовин» між людиною і природою в процесі суспільного виробництва. Кожній стадії розвитку продуктивних сил відповідають певні виробничі відносини, які виступають в якості суспільної форми їх руху. Породженням розуму і праці людини є матеріальні елементи продуктивних сил — засоби виробництва і засоби споживання. Засоби виробництва складаються із засобів праці, за допомогою яких людина діє на природу, і предмети праці, на які направлена праця людини. Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Засоби праці включають машини, верстати, інструменти, за допомогою яких людина впливає на природу, а також виробничі будівлі, землю, канали, дороги тощо. Застосування і створення засобів праці – характерна риса трудової діяльності людини. Предмет праці – речовина природи, на яку людина впливає в процесі праці з метою пристосування її для особистого або виробничого споживання. Предмет праці, що зазнав вже дію людської праці, але призначений для подальшої обробки, називається сировиною. Деякі готові продукти також можуть вступати в процес виробництва як предмети праці (наприклад, виноград у виноробній промисловості, тваринне масло в кондитерській промисловості). Переважне зростання виробництва засобів праці в порівнянні з виробництвом предметів споживання – економічний закон розширеного відтворення, заснованого на великому машинному виробництві. Окремі засоби праці одночасно можуть виступати і предметом праці. Наприклад, земля в одних галузях використовується як засіб праці (сільськогосподарське виробництво), а в інших – як предмет праці (видобувна промисловість). Загальним предметом праці людини є природа в цілому.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз: власне виробництво; розподіл; обмін; споживання.

Виробництво – це вихідний пункт, в якому створюється продукт, а точніше, матеріальні блага та послуги. Саме тому воно відіграє вирішальну роль в житті суспільства. Без виробництва неможливі інші фази. Водночас розподіл, обмін і споживання здійснюють обернений вплив на виробництво. Розподіл – фаза суспільного виробництва, де відбувається розподіл, по–перше, результатів суспільного виробництва; по–друге, ресурсів або факторів виробництва.

У процесі розподілу встановлюється частка кожного (трудового колективу чи окремої особи) в одержанні суспільного продукту. Але щоб отримати саме те, що необхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного виробничого підрозділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну.

Обмін в економіці – це взаємний обмін діяльністю між людьми, який проявляється безпосередньо або в формі обміну продуктами праці.

Кінцевою стадією виробництва є споживання. Споживання – використання продукту в процесі задоволення потреб. Розрізняють споживання виробниче і невиробниче. Виробниче споживання є процесом виробництва, коли використовуються засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо), а також робоча сила людини. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва. В його процесі використовуються або споживаються предмети споживання. Тобто, в виробничому споживанні продукти створюються, а в невиробничому – знищуються