Рекомендована література

1. Мікроекономіка: Навч. посібн. / Мельникова В.І. та ін. – К.: Професіонал, 2005. – 400 с. (Розділ 8).

1. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / За ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 2001. – 517с. (Тема 6).

2. Піндайк P., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. – К.: Основи, 1996. — 646 с. (Розділ 6).

3. Самуельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка / Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 676 с. (Розділ 8).

4. Гальчинський А.С. Економічна теорія: підручник / А.С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. 1. Палкін. – Вища школа, 2007. – 503 с.

5. Цены и ценообразование: Учебник. 3–е изд. / Под ред. В.Е. Есипова. – СПб.: Питер, 2000. – 464 с. (Глава 5).

Тема 26. Ринок досконалої конкуренції

1. Види ринкових структур та їх ознаки. Монополія та типи монополізації. Види монополій. Ринкова ціна та умови прибутковості, беззбитковості, збитковості, повного згортання виробництва.

2. Сукупний, середній та граничний дохід фірми, їх графічне відображення.

3. Конкурентна стратегія фірми у довготерміновому періоду. Ефективність ринку досконалої конкуренції.

В результаті вивчення теми студенти повинні:

Знати: монополія, види монополій; критерії та межі монополізації економіки; ринковий попит та крива попиту на продукцію фірми за умов досконалої конкуренції; максимізацію прибутку; ринкову ціну та умови прибутковості, беззбитковості, збитковості, повного згортання виробництва; конкурентну стратегію фірми у довготерміновому періоду.

Вміти: характеризувати види монополій; визначати критерії та межі монополізації економіки; поєднувати ринковий попит та криву попиту на продукцію фірми;співвідносити ринкову ціну та умови прибутковості.

1. Види ринкових структур та їх ознаки. Монополія та типи монополізації. Види монополій. Ринкова ціна та умови прибутковості, беззбитковості, збитковості, повного згортання виробництва.

Типологія ринкових структур базується на ряді параметрів, що визначають ознаки галузевого ринку. Це: 1) чисельність продавців та їх ринкові частки, 2) міра диференціації продукту, 3) умови вступу в галузь і виходу з неї, 4) ступінь контролю виробників над цінами, 5) характер поведінки фірм. У залежності від вмісту кожного ознаки та їх комбінації формуються різні типи галузевих ринків, що характеризуються різним ступенем конкурентності.

Період панування монопольних союзів в економіці розпочався утворенням монопольних об'єднань у межах однієї галузі (горизонтальна інтеграція). Цей напрям домінував перші два десятиліття XX ст., а його результатом стало виникнення потужних галузевих монополій у формі картелів, синдикатів, трестів і концернів.

Картель — це угода між самостійними підприємствами однієї галузі щодо поділу ринків збуту, квотування випуску продукції, встановлення відпускних цін, розподілу прибутків тощо. Квотування (обмеження) випуску продукції, за умовами якого весь надлишок доходу внаслідок перевищення квоти йде у загальну касу картелю, має на меті стримуванням випуску товарів не допустити зниження цін. Картелі є найнижчою, але разом з тим досить еластичною й поширеною формою монополістичного об'єднання.

Синдикат — монополістичне об'єднання, в якому підприємства галузі зберігають юридичну й виробничу самостійність, об'єднуючи тільки комерційну діяльність. На відміну від картелю, синдикат ліквідує безпосередній зв'язок окремих виробників з ринком.

Трест — форма промислової монополії, де об'єднуються виробництво і збут продукції, а також фінансова діяльність підприємств. Економічна основа тресту — спільна власність його учасників, організована, як правило, на акціонерних засадах.

Незалежно від конкретних організаційних форм, перші монополістичні об'єднання істотно підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію. Картелі і синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу, оскільки укладення угод про специфічні умови реалізації товарів і поділ ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків та забезпечило умови реалізації монопольного панування. Виникнення трестів означало проникнення монопольного регулювання у сферу виробництва.

Диверсифікація створює сприятливіші умови для переливання капіталу, посилює мобільність ресурсів, підвищує стійкість корпорації в період економічних спадів і криз. На основі диверсифікації з'являється нова форма монополії — концерн — велика багатогалузева корпорація, до складу якої входить значна кількість підприємств, що належать до різних галузей виробництва. Процес переростання трестів у концерни був прискорений також прийняттям багатьма країнами антитрестівського (антимонопольного) законодавства, яке юридичне заборонило стовідсоткову монополізацію галузі одним трестом.

Економічна монополія (саме про неї йшла мова раніше) є результатом перемоги у конкурентній боротьбі на ринку або наслідком домовленості (угоди) між господарюючими суб'єктами. Організаційна монополія має неринкову природу й представлена адміністративним об'єднанням однакових за профілем і видом діяльності підприємств та організацій (галузеві, відомчі монополії, концерни та асоціації в умовах командно–адміністративної системи). Природна монополія виникає внаслідок дії об'єктивних причин, коли в умовах застосування певної технології виробництва попит на продукцію ефективно задовольняється одним або кількома підприємствами.

Аналітичний пошук максимізації прибутку полягає в максимізації функцій однієї змінної (Q)=R(Q)–С(Q). Згідно з необхідною умовою максимуму функції, шукаємо такий обсяг Q, для якого похідна функції (Q)дорівнює нулеві:

M =d (Q)/dQ=dR(Q)/dQ–dC(Q)=MR–MC=0.

Виходячи з умови максимізації прибутку, слід зауважити, якщо MR > МС, то слід розширювати обсяг виробництва, бо кожна додатково вироблена одиниця продукції ще приноситиме прибуток, доки MR не буде дорівнювати МС. Якщо ж фірма виробляє обсяг, при якому MR < МС, то вона від кожної додаткової одиниці отримує збиток. Тому їй треба скоротити обсяг виробництва до рівня, коли MR = МС.

Оскільки на ринку досконалої конкуренції Р=АR=МR, то умови максимізації прибутку конкурентної фірми набуває вигляду Р=МС.

Умова незбитковості фірми досягається, якщо:

Р minАС. (26.1)

У короткостроковому періоді фірма може залишатися в галузі навіть за наявності певних збитків, тому що в разі припинення діяльності вона втрачає вартість фіксованих факторів FС (постійні витрати), а припиняє витрачати кошти лише на придбання змінних факторів VС (змінні витрати). Адже при Q=0 змінні витрати VС також дорівнюють нулеві.

Тому фірма в короткостроковому періоді буде залишатися в галузі за наявності збитків, які не перевищують постійних витрат FС.

Якщо дохід ТR не може відшкодувати навіть змінних витрат VС в короткостроковому періоді, то настає умова закриття фірми. Тому фірмі слід виходити з галузі при цінах:

Р < min АVС. (26.2)

Точка закриття досягається за умови:

Р = min АVС (26.3)