2. Економічна система, її сутність та основні структурі елементи. Типи економічних систем. Основні напрями формування сучасних ринкових відносин.

Економічна система – це сукупність усіх видів економічної діяльності і відносин людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності.

В економічній системі господарська діяльність завжди є організованою, скоординованою тим чи іншим чином, тому економічна система має складну структуру, яка утворюється в процесі взаємодії окремих елементів, якими є: 1) продуктивні сили; 2) техніко–економічні відносини; 3) організаційно– економічні відносини; 4) виробничі відносини або відносини економічної власності на засоби виробництва; 5) господарський механізм (регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою).

Серед економічних відносин виділяють соціально–економічні (виробничі) відносини, організаційно–економічні і техніко–економічні відносини.

Найскладніша підсистема економічної системи – виробничі відносини або відносини економічної власності, тобто відносини між людьми з приводу привласнення:

• робочої сили;

• засобів виробництва;

• досягнень науки;

• інформації;

• результатів впровадження найпередовіших форм і методів організації виробництва;

• послуг тощо.

Відносини власності утворюють ядро системи економічних відносин, визначають економічну природу існуючого господарського ладу і всього суспільства. Відносини власності необхідно відрізняти від права власності, яке визначає не стосунки між людьми, а ставлення людей до речей (об'єктів власності) і визначає юридичний зміст власності.

Організаційно–економічні відносини – це відносини, які формуються і розвиваються в процесі управління підприємством, проведення маркетингових досліджень тощо.

Техніко–економічні відносини – відносини, які зумовлюють технологічний спосіб, у який відбувається поєднання факторів виробництва і включають зв'язки з приводу спеціалізації, кооперування, комбінування, організації технології виробництва тощо всередині окремого підприємства, об'єднання та між підприємствами.

Рівень розвитку економічних відносин визначається рівнем розвитку продуктивних сил. Кожній економічній системі відповідає свій рівень продуктивних сил і відповідних їм економічних відносин.

До продуктивних сил належать засоби виробництва і люди, які мають виробничий досвід і приводять у рух засоби виробництва (див. схему «Структура продуктивних сил»).

Господарський механізм – система організаційних структур, конкретних форм і методів управління, а також правових норм, за допомогою яких реалізуються діючі в конкретних умовах економічні закони, здійснюється вирішення суперечностей суспільного способу виробництва, узгодження інтересів всебічного розвитку людини з інтересами колективу, суспільства. Ядром господарського механізму є державне регулювання. Тому сучасну економічну систему називають регульованим ринком, або планомірно–регульованою економікою.

Всесвітню історію К. Маркс розділив на п'ять суспільно–економічних формацій: первіснообщинну (панує спільна, общинна власність), рабовласницьку, феодальну, капіталістичну (антагоністичні формації з притаманними їм приватною власністю і боротьбою класів) і комуністичну (засновану на суспільній власності).

Нагальною стала потреба доповнення такого тлумачення історичного розвитку принципово іншим, нелінійним підходом до його розуміння. У ХХ ст. цивілізаційний підхід набув першорядного значення і став одним з пріоритетних.

Нині цивілізаційний підхід розглядається як концепція періодизації історії суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів суспільства та історичних епох через декілька стадій – від зародження до загибелі. Відповідно до цивілізаційного підходу, що значною мірою базується на філософії позитивізму, власника засобів виробництва, який наймає робочу силу і безоплатно привласнює частину створеного ним продукту, називають роботодавцем, а відповідно до формаційного підходу – капіталістом.

У широкому значенні прихильники цивілізаційного підходу дотримуються принципу технологічного детермінізму (див. словник), різновидами якого є теорія „технотронного суспільства" З. Бжезинського, „постіндустріального суспільства" А. Тоффлера, „кібернетичного", „інформаційного" суспільства тощо. Тобто загально–цивілізаційний підхід частково відображає розвиток технологічного способу виробництва, а тому підпорядкований формаційному підходу, який дає системну характеристику базису і надбудови.

Більшість вчених економістів виділяють три стадії цивілізації: аграрну, індустріальну і постіндустріальну. В основі такого поділу до періодизації людської цивілізації є критерій розвитку окремих елементів продуктивних сил, передусім техніки, змістом яких є відношення людина–природа.

Особливості ринкової трансформації економіки України можна визначити так:

1) вихідний стан ринкових перетворень — антипод ринку — планова економіка. Тому перехід до ринкових відносин здійснюється шляхом глибоких якісних перетворень попередніх відносин;

2) глобальний характер трансформаційних перетворень. Зміні підлягає все: відносини власності, спосіб розподілу ресурсів, мотивація, цілі і засоби економічного розвитку, елементи надбудови;

3) зростання ролі неекономічних факторів розвитку. Це насамперед стосується правильності вибраного курсу економічних перетворень і засобів їх здійснення;

4) трансформаційний економічний спад, зумовлений значною мірою прорахунками у виборі курсу перетворень і засобів його реалізації;

5) необхідність налагодження принципово інших економічних відносин із країнами колишнього СРСР;

6) складність інтеграції України у світове господарство;

7) затяжна тривалість трансформаційного періоду порівняно з рядом інших постсоціалістичних країн;

8) високий рівень тіньової економіки (понад 50 % ВВП) та засилля олігархічно–кланових структур.