Тема 19. Монетарна політика
1. Грошова пропозиція та способи її вимірювання.
2. Центральний (національний) банк як суб’єкт монетарної політики. Операції центрального банку і грошова база. НБУ й монетарна політика в Україні. Заходи щодо стабілізації монетарної системи.
3. Дискреційна та недискреційна політика.
В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: способи вимірювання грошової пропозиції; центральний банк та його операції; механізм створення грошей банками; грошовий та депозитний мультиплікатори; правила проведення монетарної політики; координація монетарної та фіскальної політики в моделі IS–LM; НБУ й монетарна політика в Україні.
Вміти: обґрунтовувати грошову масу; показати механізм створення грошей банками; визначати грошовий та депозитний мультиплікатори; пояснити політику «дорогих» та «дешевих» грошей; розрізняти дискреційну та недискреційну монетарну політику; пояснювати наслідки монетарної політики за моделлю IS–LM.
1. Грошова пропозиція та способи її вимірювання.
Пропозиція грошей у найбільш загальному розумінні є процесом створення додаткових платіжних коштів, які надходять до каналів готівкового і безготівкового обігу.
Пропозицію грошей (МБ) як економічний показник становлять готівка (С) поза банківською системою і депозити (О) в банках, які економічні агенти за потреби можуть використати для операцій. Це фактично агрегат М,:
(19.1)
В умовах інфляції економіки, якою є і економіка України, коли великі строкові депозити вважаються ризикованими і відкриваються на незначний термін, пропозиція грошей може вимірюватися агрегатом МБ.
Механізмом пропозиції грошей є їх емісія. Основними емітентами виступають:
1) центральний банк країни, якому належить монопольне право випуску в обіг банківських білетів;
2) державна скарбниця (казначейство), що емітує в основному монети і дрібнокупюрні паперово–грошові знаки;
3) комерційні банки, які здійснюють депозитно–чекову емісію в безготівковій формі шляхом відкриття і збільшення поточних рахунків. Причому на відміну від інших фінансових інститутів саме комерційні банки не просто "друкують", а "створюють" гроші, збільшуючи їх пропозицію. Процес емісії платіжних коштів у рамках системи комерційних банків називається кредитною мультиплікацією.
Сучасні комерційні банки у будь–якій країні використовують свої депозити таким чином: частину зберігають на власних рахунках у центральному банку як обов'язкові резерви (г), мінімальні розміри (норма) яких встановлює центральний банк у процентах для різних категорій рахунків вкладників; решту коштів надають у вигляді позик.
Грошову базу (МВ), або резервні гроші (гроші підвищеної сили), створюють готівка поза банківською системою і резерви комерційних банків, які зберігаються в центральному банку. Готівка, як уже з'ясовано, є безпосереднім компонентом пропозиції грошей. Банківські ж резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити і збільшувати пропозицію грошей:
Відношення пропозиції грошей до грошової бази називається грошовим мультиплікатором, або мультиплікатором грошової бази (т):
(19.2)
Він показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю.
Це означає, що пропозиція грошей безпосередньо залежить від величини грошової бази і грошового мультиплікатора, причому збільшення коефіцієнта депонування і норми обов'язкових резервів зменшує грошовий мультиплікатор і навпаки.