2. Економічні кризи

Економічна криза - це значне порушення рівноваги в господарській системі, що часто супроводжується розривом зв’язків у виробництві та ринкових відносинах, що, в остаточному підсумку, веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому.

Все різноманіття криз можна класифікувати по трьох ознаках.

1. За масштабами порушення рівноваги в господарських системах виділяють:

• Загальні кризи - охоплюють все національне господарство.

• Часткові кризи - поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.

Наприклад, фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Вона проявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи є неплатоспроможність держави по іноземних позиках.

Кредитно-грошова криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного та банківського кредиту, масове вилучення депозитів і крах банків, погоня населення та підприємців за готівкою. Падають курси акцій і облігацій.

Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.

2. За регулярністю порушення рівноваги в економіці розрізняють:

• Періодичні кризи повторюються регулярно через певні проміжки часу (інша назва - циклічні кризи).

• Проміжні кризи не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є менш глибокими й тривалими.

• Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.

Наприклад, структурна криза обумовлена порушенням нормальних

співвідношень між галузями виробництва, однобоким розвитком одних галузей на шкоду іншим, погіршенням положення в окремих видах виробництва.

3. За характером порушення пропорцій відтворення. Тут виділяють два види криз.

• Криза надвиробництва товарів - випуск зайвої кількості товарів, що не знаходять збуту.

• Криза недовироблення товарів - гостра їхня недостача для задоволення платоспроможного попиту населення.

У теорії економічних циклів і криз загальновизнаним є той факт, що, незважаючи на особливості кожного із сучасних економічних криз, всі вони мають загальні риси: неминучість, корисність, стадіальність, прогностичність, регулюємість.

Кризи, як і цикли, структуровані та мають певну послідовність стадій, що чергуються: стискання (саме криза), депресія та пожвавлення. При цьому зі структури сучасної кризи може «випадати» депресія, але стискання і пожвавлення вважаються неминучими його фазами. Криза вважається закінченою, коли економіка виходить на передкризові обсяги виробництва. Сучасна теорія циклічного розвитку дозволяє прогнозувати появу криз по ряду макроекономічних параметрів, таких як темпи економічного зростання, рівень процентних ставок, інфляції та безробіття, розміри дефіциту бюджету та державного боргу й ін.

Особливості сучасної економічної динаміки пов’язані з дією двох факторів. Першим фактором є науково-технічна революція. Під її впливом серйозно змінився плин криз, і розвилися нові їхні види, наприклад, структурні кризи. Другим фактором стало активне втручання держави в економічні процеси для того, щоб зменшити руйнівний вплив криз і домогтися більшої стабільності. Держава може регулювати кризи за допомогою інструментів стабілізаційної політики та впливати на характер економічної динаміки: амплітуду коливань, чергування фаз, їхню тривалість, частоту періодів спаду та зростання.

Кінець XX століття відзначений появою нового виду економічних криз - трансформаційних. Трансформаційні кризи пов’язані з переходом постсоціалістичних країн від командно-адміністративної системи до ринкової системи. Глибина перетворень, які відбувалися, обумовлювала й глибину економічної кризи в цих країнах. Навіть найбільш успішним у проведенні реформ країнам за десять років перетворень так і не вдалося наблизитися до рівня економічного розвитку, який був на початок кризи. Найбільша глибина спаду спостерігалася в колишніх республіках СРСР.

В основі трансформаційного спаду лежать не тільки специфічні причини, пов’язані зі зміною умов функціонування економіки, але й загальні закономірності виникнення криз, обумовлені факторами, що лежать на стороні попиту: недостатнім інвестиційним, споживчим і державним попитом. Тобто фактори обмеженого попиту переплітаються з факторами корінної перебудови структури пропозиції. У свою чергу зміна структури виробництва викликана перетвореннями у відносинах власності. Ці зміни охоплюють всю економіку та протікають інтенсивно.

Великий вплив на глибину та тривалість трансформаційної кризи робить регулююча діяльність держави. Більшість економістів вважають, що усунення держави від механізмів економічного регулювання приводить до втрати керованості економікою, стихійному посиленню кризових явищ.

Пропонуються такі шляхи виходу із кризи:

• Створення умов для внутрішнього та зовнішнього інвестування.

• Забезпечення умов для зростання реального споживання всіх верств населення. Для цього необхідна ефективна політика доходів, що повинна бути скоординована з політикою зайнятості.

• Створення умов для освоєння нової техніки та нових технологій.

• Забезпечення фінансової стабілізації. Слід зазначити, що фінансова стабілізація сама по собі не приводить до автоматичного пожвавлення економіки.

• Сильна держава.