6. Людина, особа, громадянин: співвідношення понять

Людина – біосоціальна істота, яка є продуктом біологічної еволюції живих організмів Така людина, яка живе в суспільстві є соціальною істотою, адже вона пов’язана з громадським життям та усвідомлює свою роль в ньому.

Особа – людина як суб’єкт відносин і свідомої діяльності, котра розвинулася в суспільстві, пройшла етапи соціалізації в усіх аспектах (економічному, політичному ідеологічному, правовому) та набула здатності чинити свідому, вольову діяльність.

Громадянин – особа, яка перебуває у сталих юридичних зв’язках із конкретною державою, що знаходить своє вираження саме в наявності відповідного громадянства.

Фактично, послідовність цих термінів характеризує поетапний розвиток людини, яка спочатку є витвором природи, далі – членом суспільства, а згодом – громадянином держав.

У поняття «людина» вкладається більш широкий зміст, ніж у поняття «особа», адже це категорія спільної властивості, що поєднує в собі і поняття «індивід» (неподільна цілісна частка людства, окремий представник роду homo sapiens), і поняття «особа». Це і біологічна особа, і соціально-організована діяльна істота. В юридичному сенсі людина як суб’єкт права ототожнюється з поняттям «особа». Головне в юридичному понятті особи – це соціальна цінність людини, завдяки якій вона визнається суб’єктом ріноманітних прав і обов’язків.

Термін «громадянин» вказує на юридичний зв’язок особи (людини) з певною державою, який передбачає наявність в особи і держави взаємно нормативно закріплених прав, обов’язків та відповідальності, що надає йому ширшого юридичного змісту.

«Особа» і «людина» вживаються в юридичних текстах та нормативно-правових документах як взаємозамінні, тотожні поняття. Коли йдеться про таку категорію МП, як «права людини», поряд з терміном «людина» іноді вживається поняття «громадянин».

У соціальному аспекті терміни «особа», «людина», «громадянин» позначають членів суспільства. У політичному аспекті, відповідно до конституції, особа може виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, біженець чи примусовий переселенець.

7. Правовий статус особи: поняття, ознаки, структура, види

Правовий статус особи – юридично закріплене становище людини в суспільстві, відповідно до якого фізична особа як суб’єкт права вступає у правовідносини, координує свою діяльність і поведінку в суспільстві.

Ознаки правового статусу:

1.Універсальний характер, тобто поширюється на всіх суб’єктів

2.відображає особливості особи і держави як учасників суспільних відносин та ступінь та характер взаємодії

3.ця категорія забезпечує системність прав, свобод і обов’язків суб’єктів

• Залежність від сутності соціального ладу в умовах якого він склався та функціонує; зазнав впливу белічі чинників, основними з яких є праця і власність

• Висутпає як юридична міра соціальної свободи суб’єкта права

• Установлюється спеціально уповноваженими органами держави, його зміст змінюється з волі законодавця, а не окремих суб’єктів права, на яких він поширюється

• Відображається у правових нормах і принципах, формально закріплених у приписах нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів та в інших джерелах (формах) права;

• Має визначену структуру, ядро якої становлять суб’єктивні права, законні інтереси, обов’язки, що є однаковими для всіх його носіїв одного виду;

• Встановлює межі, за які не повинні виходити діяльність і поведінка людини в суспільстві

• Грунтується на сучасному вченні про свободу (всі люди вільні від народження і т.д.)

Ідеї, які лежать в основі правового статусу особи:

1. Усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обов'язком держави.

2.  Свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі.

3.  Межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи.

4.  Обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві.

Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів:

- правосуб'єктність (передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин)

- права; (міра юридично можливої поведінки особи)

- свободи; (можливості вибору форми поведінки особи)

- обов'язки;( міра необхідної поведінки особи)

- законні інтереси (юридично значимі претензії на соціальні блага, які не охоплюються змістом прав і свобод)

- відповідальність (має вторинний характер — реалізується в результаті вчиненого правопорушення або в зв'язку з невиконанням компетенції чи перевищенням її обсягу.)

- гарантії правового статусу.

Правовий статус мають будь-яка особа, відокремлені групи осіб, а також сукупність всіх осіб у суспільстві в цілому — громадянське суспільство (народ)

Види правових статусів особи:

І. За характером

Загальний (конституційний) - статус особи як громадянина держави закріплений у конституції і конституційних законах. Він є загальним, узагальненим і однаковим для всіх незалежно від національності, релігійних переконань, соціального стану; характеризується стабільністю і визначеністю; передбачає рівність прав і обов'язків громадян, рівність їх перед законом; є основою для набуття конкретних суб'єктивних прав, покладення обов'язків і несення відповідальності

Спеціальний - статус особи як представника тієї чи іншої соціальної групи, відокремленої за певним юридично-значущим началом (родом діяльності, віком та ін.), який наділений відповідно до законів та інших нормативних актів спеціальними, додатковими, правами і обов'язками, обумовлений особливостями становища особи і потребами її функціональної спеціальної активності (студент, пенсіонер, військовослужбовець, посадова особа та ін.); є загальним для певного кола осіб. Спеціальний статус доповнює (статус депутата) або обмежує (статус рецидивіста) загальний правовий статус, тобто коректує його. На відміну від загального статусу, який є постійним, спеціальний статус має тимчасовий характер

Індивідуальний - статус особи як індивідуума, який становить персоніфіковані права і обов'язки в їх конкретних, природних і набутих здібностях і особливостях (стать, вік, родинний стан, стан здоров'я, релігійні переконання тощо), відрізняється рухливістю: змінюється відповідно до тих змін, що відбуваються в житті людини.

Ці види статусів є нероздільними. В основі всіх статусів знаходиться статус людини (відповідно до міжнародних прав людини). Загальний правовий статус у всіх громадян — один, спеціальних статусів (різноманітних) — багато, індивідуальних - стільки, скільки осіб проживає в державі.

Загальний статус визначається конституцією, спеціальний – відповідною галуззю.

ІІ За суб'єктами:

— фізичних та юридичних осіб;

— іноземців, осіб без громадянства;

— статус біженців;

— статус українських громадян, які перебувають за кордоном;

— професійний та посадовий статус;

— статус осіб, що знаходяться у екстремальних умовах.

ІІІ. За субординацією галузей права у правовому регулюванні:

• Матеріальний

• Процесуальний

IV. За реальністю:

• Формальний (закріплений нормами права)

• Реальний (гарантований, забезпечений)