77.Місцеве самоврядування, децентралізація влади та роздержавлення суспільного життя: сутність та співвідношення

Місцеве самоврядування - 96 питання

Децентралізація влади- це система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління; скасування або послаблення централізації. Пов’язана з державним управлінням.

Роздержавлення суспільного життя-?

78.Основні конституційні права і свободи людини і громадянина та їх порівняльна характеристика в країнах Європейського союзу

Права людини - це гарантована законом міра свободи особи та її можливість вільно діяти, самостійно обирати вид і міру власної поведінки з метою задоволення матеріальних і духовних потреб через користування надбаннями та благами суспільства і держави у межах, визначених національним і міжнародним законодавством. Основні права і свободи людини і громадянина закріплені в Конституції України.

Ознаки конституційних прав і свобод людини і громадянина:

* мають верховенство, тобто вони є правовою базою для прийняття всіх інших прав і свобод;

* є нормами прямої дії і мають гарантований захист;

* базуються на конституційних принципах рівності для кожного і не можуть бути обмежені чи скасовані;

* основні права людини належать їй з моменту народження;

* їх якісний рівень залежить від рівня соціально-економічного, політичного, культурного та іншого розвитку суспільства і держави.

Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснюється з метою структуризації знань про конституційні права та свободи, що дозволяє комплексно їх проаналізувати і дійти відповідних висновків,

1) за суб'єктами - права і свободи індивіда (право на громадянство) та права і свободи групи індивідів (право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей);

2) за походженням - природні (право на життя, вибір професії) та позитивні (активне і пасивне виборче право та ін.);

3) за сферами життєдіяльності (за змістом):

а) особисті права і свободи

б) політичні права і свободи, пов'язані з участю громадян у процесі формування державних органів, органів місцевого самоврядування та управлінні суспільством і державою

в) економічні права і свободи

г) соціальні права і свободи

г) екологічні права і свободи право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена);

д) освітньо-культурні права і свободи (ст. 53 Конституції України - право на освіту має кожен, повна загальна середня освіта є обов'язковою; ст. 54 Конституції України - право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів та ін.).

Класифікацію конституційних прав і свобод здійснюють також за іншими критеріями, зокрема за черговістю включення їх до конституційних актів:

• перше покоління - наслідком буржуазних революцій XVII - XVIII століть стало конституційне закріплення особистої незалежності особи від держави;

• друге покоління - закріплення в конституційних актах середини XX століття позитивного втручання у сферу природних, особистих прав людини;

• третє покоління - це права, пов'язані з глобальними проблемами людства, зокрема право на безпечне довкілля, збереження миру у світі та ін. Ці права знайшли нормативне закріплення в конституціях країн світу після Другої світової війни.

Ряд сучасних конституцій дуже докладно описує заборони у сфері особистого життя. Так, Конституція Королівства Нідерландів, значно оновлена ​​в 1982 р., у ст. 10 включає довгий перелік обмежень можливих посягань на особисте життя громадянина, наприклад: кожна особа має право на повагу свого приватного життя; правила для захисту приватного життя встановлюються законом; особа має право знайомитися з зареєстрованими відомостями про нього, користуватися ними і виправляти їх.  Складовою частиною права на особисте життя є недоторканність житла. Важливе правило в цій сфері містить, наприклад, Конституція Грецької Республіки: «Житло кожного громадянина недоторканно, приватна сімейне життя індивіда непорушним, домашні обшуки можуть проводитися не інакше як у випадках і формах, передбачених законом, і завжди в присутності судової влади» (ст. 9).  Дуже важливим є право громадян на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Такий прояв свободи особистості в країнах СНД ще обмежується інститутом прописки, реєстрації тощо На Заході ніяких прописок не існує, і таке положення закріплюється конституціями. Так, ст. 19 Королівства Іспанія встановлює, що іспанці мають право вільно обирати місце проживання і право вільного пересування по національній території. Аналогічні норми є і в інших конституціях, наприклад в Конституції Італійської Республіки (ст. 16).  У категорію особистих прав і свобод включають такі права і свободи, як свобода думки, свобода слова. Вони відносяться до числа особистих і одночасно політичних свобод людини. Всі демократичні конституції світу закріплюють це право, розглядаючи свободу як основу свободи друку та інакомислення. Свобода слова дозволяє кожній людині висловлювати свої думки, переконання і думки.  Демократичні держави зазвичай не надають великого значення усним формам вираження думок, не пов'язаних з дією. Так, у Великобританії кожна людина може прийти в Гайд-парк столиці і викласти свої погляди перед випадковими перехожими.

Свобода слова тісно пов'язана зі свободою на отримання інформації, свободою творчості. Цей взаємозв'язок докладно простежується в Конституції Королівства Іспанія, яка гарантує «вільне вираження та поширення поглядів, ідей і думок усно, письмово чи іншими засобами ... технічне, наукове, художнє і літературна творчість і виробництво »(ст. 209), і в Основному Законі ФРН, що надає« право вільно висловлювати і поширювати свою думку усно, письмово, у вигляді зображення і безперешкодно черпати знання з достовірних джерел. Свобода преси і свобода інформації за допомогою радіо і кіно гарантуються »(ст. 5).  Крім того, існують природні обмеження на свободу слова. Їм може вважатися замах на честь і гідність особи або на якусь таємницю (напування, державну, дипломатичну, комерційні секрети і т.д.  Що стосується державних секретів і таємниць, то в більшості високорозвинених країн встановлені терміни, протягом яких вони не можуть публікуватися (25-30 або 45-50 років в залежності від категорії державної таємниці, від важливості секретів та осіб, яких вони зачіпають, наприклад осіб королівських династій, президентів). Після закінчення цього терміну всі таємні архіви які відомості стають доступними, громадяни можуть користуватися ними і на підставі архівів створювати документальні та художні твори.  Свобода совісті і свобода віросповідання - досить близькі поняття. Під свободою совісті розуміють право сповідувати будь-яку релігію або право не сповідувати ніякої, дотримуватися атеїстичних поглядів. Свобода віросповідання - це свобода сповідувати релігію. У багатьох зарубіжних країнах говориться більше про свободу віросповідання, хоча сучасні конституції визнають і безбожництво. У деяких державах якої-небудь однієї з релігій надається більшої ваги, більше значення, ніж іншим. Наприклад, традиційною релігією в Болгарії є східно-православне віросповідання (ст. 13 Конституції Республіки Болгарії). Очевидно, що якщо, незважаючи на такі юридичні переваги, в країні не існує повна рівноправність усіх конфесій, то в ній не - порушуються права і свободи особи в цій сфері. У багатьох державах в конституціях фіксується, що церква і держава не втручається у права один одного, що держава і церква розділені; що школаі церква не втручаються у справи один одного. Зазвичай цього досить для гарантії невтручання держави в справи церкви, а церкви - у справи держави.  Правові гарантії особистих прав і свобод бувають кримінально-правовими, кримінально-процесуальними, адміністративно-процесуальними, але найчастіше їх називають правом на судовий захист. Право на справедливий судовий розгляд і право на звернення до суду зафіксовано ще в перших поправках до Конституції США, наприклад 6-а поправка містить найважливіші права обвинуваченого в кримінальному процесі, тобто право на швидкий і публічний суд неупередженими присяжними того штату та округу, де скоєно злочин.  Право на інформацію про характер і причини обвинувачення, право на очну ставку зі свідками, право на примусовий привід свідка, право на допомогу захисника - цей конкретний перелік можливих дій забезпечує особисті права, якими особа може скористатися, щоб уберегти свою недоторканність, захистити свої права. Це дуже важливо, тому що держава, з одного боку, звинувачує у вигляді органів придушення, а з іншого - здійснює гарантії, які стримують ці органи. Якщо гарантії особистих прав не дотримуються, особа може апелювати до вищої справедливості і буде виправдано і звільнено з-під звинувачень і з-під варти. 

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА І СВОБОДИ ГРОМАДЯН НА ПРИКЛАДІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН.  ФРН.  Розділ 1 Основного Закону називається «Основні права». Разом з тим конституція гарантує права крім зафіксованих у цьому розділі, які за своїми особливостями відрізняються від прав, недвозначно званих основними.  Поряд з Основним Законом Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. також визначає основні права, які згідно зі ст. 2 Закону про цю Конвенції від 7 серпня 1952 віднесені до галузі державного права. Оскільки Конвенція не є загальною нормою міжнародного права, на неї не поширюється передбачений ст. 25 Основного Закону перевагу; вона має силу звичайного федерального закону.  Основні конституційні права відображають безліч нюансів, значень, різна акцентованих і часто важко вловимих. З одного боку, це права особи, тобто права об'єктивного характеру не тільки у вузькому сенсі, як права людини і громадянина (ст. 3-5, 8, 9), але і в тому випадку, коли вони (ст. 6, 14, 15) гарантують право або свободу в будь- або життєвій сфері, тобто в більш широкому сенсі. З іншого - вони є основними елементами об'єктивного правопорядку в суспільстві. Це відноситься і до гарантій, що містить передусім права особистості або містить взагалі не особисті права, але тим не менш зафіксованим у зводі основних конституційних прав (ст. 7), і до основних прав, які мають насамперед суб'єктивний характер.  Зважаючи дієвого характеру основних прав вплив їх на формування правового статусу особистості має також двоїстий характер: з одного боку, надання і гарантія права окремої особистості (суб'єктивний характер), а з іншого - включення основних елементів демократичного і державно-правового порядку в правову основу цього ладу (об'єктивний характер). Правова основа в свою чергу може стати справжньою тільки в результаті здійснення суб'єктивних прав особистості.Конституційно-правовий статус особистості, наданий і гарантований основними конституційними правами, знаходить своє вираження в матеріальному праві, тобто має не безмежне, а цілком певне правове зміст як для окремої особистості, так і для державної влади.  У ряді основоположних конституційних принципів провідне місце відводиться недоторканності гідності людини. За німецької праву зміст гідності людини виступає в ролі ключового поняття при виділенні людини з живої природи, визначенні характеру взаємовідносин людини і держави, зокрема співвідношення ролі людини як «що» і «засоби» держави.  Як конституційно-правова категорія недоторканність гідності людини постає у вигляді першооснови державної влади. Право людини на недоторканність гідності проявляється у неможливості його відчуження: воно не може бути втрачене в результаті хвороби, винної поведінки та інших причин. Порушенням гідності людини є нехтування цінністю людської особистості (принизливі покарання фізичного і духовного характеру, попрання формально-юридичної рівності і т.п.).  C правом на недоторканність гідності тісно пов'язане право людини на повагу і захист гідності з боку органів державної влади, яким ставиться в обов'язок зводити до мінімуму небезпеку будь-яких порушень у цій сфері. У випадку ж таких особа має право вимагати припинення винного дії, пред'явити позов і домагатися відшкодування збитків у грошовому вираженні. Тут вступає в дію судовий захист.  Конституційна норма, що закріплює право на недоторканність гідності людини, є фундаментом для інших прав і свобод, базисної нормою для законодавства.  Франція.           Конституція 1958 р. не містить спеціальної глави або розділу, присвяченого правовим положенням особистості. У ній вказані лише деякі права, більшість прав і свобод не декларуються в її тексті. У конституції Французької Республіки зафіксовано тільки рівність перед законом, свобода особистості, свобода утворення політичних партій, колективне право народів на самовизначення, виборчі права, згадується про незалежність судової влади як гаранта прав і свобод.  Конституційний Рада у своєму рішенні вказав, що Декларація 1789 р. і преамбула Конституції 1946 р., а також основні принципи, визнані законами Франції, є основними частинами діючої Конституції, і включив в конституційний блок права і свободи, зафіксовані в цих актах. Це означає, що конституційні норми можуть міститися і в законах, прийнятих раніше, які продовжують діяти. До їх числа можна віднести закони, що регламентують право загального голосування незалежно від статі і расової приналежності, свободу маніфестацій, свободу праці, скасування рабства, смертної кари за політичні злочини і т.д. Декларація 1789 р. зафіксувала природні, невідчужувані і священні права людини і громадянина, тобто такі, що належать індивіду від народження. На перший погляд сьогодні цей перелік прав і свобод не здається великим, що обумовлено часом прийняття Декларації, яка до цих пір є одним з прогресивних актів у цій сфері. У Декларації проголошується принцип рівності, який полягає в тому, що люди народжуються і залишаються рівними в правах, а соціальні відмінності можуть бути засновані на міркуваннях загальної користі. Така рівність є необхідною передумовою природного характеру прав. Декларація розкриває поняття свободи і встановлює, що вона полягає в можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі.  У конституційному праві встановлюються і обов'язки. До них відносяться обов'язки трудитися, платити податки для потреб суспільства і держави, військова повинність. Нація проголошує солідарність і рівність всіх французів щодо тягаря, що випливає з національних лих. Серед обов'язків держави можна виділити обов'язок надати безкоштовне і світську освіту, соціальну підтримку малозабезпеченим верствам населення. Будь-яка особа, позбавлене можливості працювати за своїм віком, фізичному, психічному чи економічному стану, має право отримувати необхідні кошти для свого існування