80.Міжнародно-правові акти, що регламентують права людини: сутність та характеристика

Значну групу міжнародно-правових актів у сфері захисту прав і свобод людини складають спеціальні акти. Ці акти, як правило, носять характер універсальних (діючих у глобальному масштабі) норм, але відмінних від уже розглянутих універсальних актів тим, що регламентують окремі, специфічні питання у сфері захисту прав і свобод людини. До таких актів варто віднести: Загальна декларація прав людини

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966)

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права(1966)

• Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1966)

• Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948)

• Конвенцію про припинення злочину апартеїду і покарання за нього (1973)

Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1966); - Декларацію про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок (1979); - Декларацію прав дитини (1989); - Конвенцію про боротьбу з дискримінацією у сфері освіти (I960); - Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984);. - Конвенцію щодо рабства (1926); - Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами (1949); - Конвенцію про права дитини (1989); - Значну кількість документів МОП, що регулюють різні питання трудової діяльності та ін.

Виходячи з наявності специфічних особливостей та інтересів держави і народів у різних регіонах Земної кулі, склалася практика укладання регіональних міжнародно-правових актів про права і свободи людини на регіональних форумах. У таких актах, зазвичай, відображаються характерні для того або іншого регіону особливості, продиктовані національними, соціальними, політичними, економічними та іншими умовами регіонів. У цьому плані вельми характерні і визначні європейська, африканська та американська регіональні системи міжнародного захисту прав людини.

81. Державно-правові акти про незалежність України: сутність, характеристика

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий поззачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. 24 серпня на позачерговій сесії Верховної Ради з доповіддю про політичну ситуацію виступив Л. Кравчук. Спільну доповідь зробили народні депутати О. Мороз – від більшості, та І. Юхновський – від опозиції. У доповіді й співдоповідях висловлювалася єдина думка про необхідність вжиття рішучих заходів щодо захисту суверенітету України. Йшлося про структури суверенітету та механізм його практичної реалізації. Голова Верховної Ради запропонував створити Раду оборони України та Національну Гвардію. Пропонувалось ухвалити закон про статус військ, розташованих на території України, вирішити питання про департизацію правоохоронних органів республіки, вжити заходів щодо забезпечення економічного суверенітету. Зокрема, уряд мав організувати перехід у власність України підприємств і організацій союзного підпорядкування. У серпні ці заходи означали утвердження незалежного статусу України. УРСР припиняла своє існування, народжувалася самостійна Україна. Щоб надати цілковитої легітимності цим доленосним рішенням, І. Юхновський від Імені Народної ради запропонував проголосити акт, в якому мав бути зафіксований новий державний статус України, а потім підтвердити цей акт на Всенародному референдумі. Одночасно Народна рада виступила з вимогою заборонити діяльність комуністичної партії України. У другій половині дня Верховна Рада проголосила Акт незалежності України. «Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, – зазначалося в цьому документі, – продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України».