14. Е.Гобсбаум та його історичні студії.

Захоплення студіями соціальних структур перетворилося на моду британської історіографії 60-70-х років. Але воно не скасувало прагнення до історичного синтезу. Взірцем для такого стала "глобальна історія" Школи "Анналів" і марксизм. Прихильником синтезу в британській історіографії виступив Ерік Гобсбаум, який 1971 р. опублікував у часописі ("Дедал") статтю з промовистою назвою "Від соціальної історії до історії суспільства". У ній вчений виступив з пересторогою, щоб за вивченням соціаль¬них структур не втратити з поля зору всього суспільства як взаємодії цих структур. Він зазначав, що синтезуюча історія вимагає від дослідника конструювання такої моделі суспільства, в якій всі структури знаходилися б у взаємодії й взаємозалежності.

Особливе місце в британській історіографії займає наукова творчість колишнього професора Лондонського університету і прихильника марксизму Еріка Гобсбаума - автора численних праць і іс торії робітництва і робітничого руху. Світову славу здобули його синтези, присвячені ХІХ-ХХст. ("Вік революції 1789-1848", "Вік Капіталу 1848-1875", "Вік Імперії 1875-1914", "Вік екстремізму. Коротка історія XX століття"). У них він намагається зберегти цілісність європейської історії, розглядаючи зміни суспільних структур як взаємозв'язані процеси трансформації всіх сфер людського життя від господарства до свідомості.

Е. Гобсбаум в своїх роботах уважно аналізував не країни, а процеси - політичні, економічні, соціальні, культурні. Водночас він знаходив те важливе, що їх об'єднувало і впливало на напрям змін - ідеї та дії.

17. Культурно-антропологічний напрям в історіографії Великої Британії. Л.Стоун.

У 70-80-ті роки "нова історія" в її культурологічному вимірі набувала популярності серед істориків багатьох країн. Символічним й резонансним фактом, що сигналізував початок "критичного звороту" і перехід до вивчення свідомісних явищ, стала публікація відомого британського (й американського) історика Лоуренса Стоуна "Відродження наративу: роздуми над новою старою історією". У ній вчений піддав критиці здобутки "нової соціальної історії-" й закликав фахівців вивчати не соціальні структури, а те, що "діялося в головах людей". Незважаючи на гостру критику думок цього автора в різних фахових виданнях, на той час уже стали відомими праці французьких, британських, італійських, американських дослідників, які представили свої здобутки у вивченні культурних феноменів індивідуальної та колективної свідомості.

На розвиток соціальної історії в 60—70-ті роки значний вплив мали праці Лоуренса Стоуна. Він виступав прибічником зближення історії з іншими соціальними науками. У 1965 р. вийшла його монографія "Криза аристократії 1558-1640". У ній читач знайшов докладний образ "стилю життя" англійської аристократії - способу ведення фінансових справ, поведінки в політиці, звичаїв у родині і між родинами. Вчений показав, що англійська аристократія в XVII ст. втратила суспільний престиж і, тим самим, політичну роль, оскільки на той час вже не мала економічного потенціалу, позбулася військових функцій, була прив'язана до королівського двору і поділена на фракції. Кульмінацією студій Л. Стоуна в річищі соціальної історії стала праця "Причини Англійської революції'" (1972). Прагнучи пояснити передумови революції XVII ст., історик вдався до моделювання і квантифікації, за лаштунками яких, однак, залишилися свідомісні аспекти суспільного життя. Книга зустріла критичну реакцію інших істориків у зв'язку зі спрощенням реальних процесів і малозрозумілу мову тексту, насиченого соціологічною та економічною термінологією.

Це змусило дослідника дещо змінити тематику студій. У 1977 р. вийшла нова його монографія "Сім'я, стать і шлюб в Англії 1500-1800". Л. Стоун зібрав і опрацював величезний джерельний матеріал, який ілюстрував зміни моделей сім'ї від т. зв. "відкритої сім'ї"" до "закритої нуклеарної сім'ї"". Щоб охарактеризувати таку трансформацію, він розглянув сім'ю з погляду демогра¬фії, соціології, політики, господарських, психологічних та статевих стосунків. Ця книга стала переломним моментом у переході від соціальної до культурно-антропологічної історії, що почала набирати сили у 80-90-х роках.

У переорієнтації британських істориків на нові теми і методи помітну роль відіграв часопис "Минуле і сучасне", який у 70-80-ті роки організував дискусії і обговорення нових проблем, пов'язаних з культурою і антропологією. Як і в інших європейських країнах, поворот в бік цієї тематики здійснювали ті ж самі історики, котрі до цього були прихильниками соціально-структурної історії (Л. Стоун, П. Берк, Е. П. Томпсон, Р. Семюел).