23. Сучасні дискусії про роль історії в сша.

На розвиток наукового знання в др..пол.20 століття, вирішальний вплив зробили глобальні суспільно-політичні зміни, що пов’язані з суперництвом політичних систем і їх лідерів США та СРСР та крахом комуністичної системи. Значний вплив на розвиток науки в США мали зрушення в науковому осмисленню стану людства. Науково-технічна революція, яка розпочалась з кінця 1950х рр.. і спричинила серйозні зміни у способах комунікації та поширенню інформації і поставили перед вченими низку складних проблем світоглядного плану. Після 2св.війни людство зустрілось з «крахом світогляду» і «початком ери невизначеності». На розвиток наукового пізнання в США в цілому значно вплинула т.зв. «історична школа» американських філософів – Т. Кун, І. Латакос. Ці вчеі поставили проблему «історичності» усіх наукових знань. Т. Кун в праці «Структура наукових революцій» (1960 р.) узагальнив розвиток наукового пізнання і дійшов до висновку що воно спрямоване на розв’язання загадок, які винникають перед людьми у процесі пізнання природи і людини. У 60-70 роках 20 ст. у США та Західнй Європі поява так званих «лівих хвиль» на це госто зреагували інтелектуали. В останні десятиріччя 20 – 21 століття увага багатьох американських дослідників звернена на регіон Центральної та Східної Європи, де відбувся перехід від тоталітарно-кумуністичного режиму до демократичного суспільства. Цей перехід спонукав дослідників пильніше придивитись до минулого народів цих регіонів, а також спробувати визначити специфіку їхнього історичного шляху. Серед цих дослідників особливе місце посідає гарвардський історик Ларі Вульф і його книга « Винайдення Східної Європи, Мапа цивілізації у думці Просвітнцтва»(1994), в якій він дослідив поділ Європи на Західну і Східну, показавши що цей поділ був результатом конструювання відмінного образу «іншої» Європи, що відрізнялось від уявлень про неї французьких просвітників. Книжка професора університету Колорадо Педрека Кенні « Революційний карнавал. Центральна Європа 1989» (2002), присвячена аналізу революційних процесів напередодні й після демократичних революцій 1989- 1991 в країнах колишнього радянського блоку. На початку 21 століття американська історіографія дуже різноманітне і мінливе явище. Поряд із дослідженнями минулого США ця країна вивчає історію та культуру інших держав і народів. Публікуються праці з політичної історії та культури інших держав, розвиваються соціальні студії, політичні біографії. Проте загальною тенденцією розвитку сучасної американської історіографії є її поворот в бік трактування минулого як невпинного процесу культурної взаємодії окремих людей колективів і спільнот.

24. Ґендерна історіографія у сша. Д.Скот.

Звернення до суб'єктивних аспектів історичного пізнання від¬крило низку нових тем і полів досліджень. Серед них ще у 70-ті роки виокремилася "жіноча історія" ("жіночі студії"), яка згодом, у 80-ті роки, трансформувалася у гендерну історію ( "рід"). "Жіноча історія" зросла на ґрунті феміністичного руху ХІХ-ХХ ст., який виступав за рівні права чоловіків і жінок, дотримуючись погляду, що між ними немає "родових" відмінностей. Проте т. зв. "друга хвиля" фемінізму другої половини XX ст. навпаки наго¬лосила на суттєвих відмінностях між чоловічим і жіночим сприйняттям дійсності, визнанні "специфічності" жінок щодо чоловіків.

Сформувались чотири предметні галузі гендерної історії:

 Комплекс символів і образів, які характеризують чоловіків та жінок в культурі (гендерні стереотипи)

 Комплекс норм: релігійних, політичних, які закріплюють відмінності між чоловіками і жінками.

 Вивчають проблеми самовираження, само сприйняття та самосвідомості (гендерна ідентичність)

 Вивчають соціальні відносини та ідентичності, які формують сім’ї.

Тендерні концепції, як вивчення особливостей станів свідомості різних статевих і вікових спільнот, спочатку прописалися в соціології, а тоді зустрілися з "жіночими студіями". Виникли наукові центри, головним об'єктом досліджень яких була жінка - у сім'ї, на виробництві, в освіті, науці, культурі. Історико-фемінологічні дослідження показали, що в історичних розвідках майже повністю відсутні жінки, які впродовж століть у різні епохи і в різних культурах мали свій світогляд й свою систему цінностей, що відрізнялися від чоловічих. Було доведено, що статус жінки (як і чоловіка) не надається, а отримується, а стать було визнано лише "засобом інтерпретації біологічного, закріпленого писаними і неписаними законами суспільства

Американська дослідниця Джоан Скотт 1985 р. у доповіді на зборах Американської історичної асоціації закликана покласти край протиставленню "чоловічої"" та "жіночої"" історій; вона запропонувала на її місце «гендерну історію". їй належить також визначення її предметного поля, яке дослідниця подає як: 1) комплекс символів і образів, що характеризують чоловіка і жінку в культурі («гендерні стереотипи"); 2) комплекс норм - релігійних, педагогіч¬них, наукових, правових, політичних, які закріплюють відмінні позиції чоловіка і жінки в суспільстві («гендерні норми"); 3) проблеми самовираження, суб'єктивного самосприйняття та самосвідомості ("ґендерна ідентичність"); 4) соціальні відносини та інституції, що їх формують (сім'я, ринок, освіта тощо). Таким чином, гендер перетворився на "соціальну стать" з широким соціальним простором.

Першими підтримали ідеї Д. Скоп американські історики С. Александер, Ґ. Лернер, Д. Келлі, П. Земон Девіс.

25. Початки „негритянської історіографії” в США. К.Вудсон і В.Дюбуа.

Становлення негритянської історіографії припало на першу половину XX ст. Воно пов'язане з іменами двох Чорних американців – К. Вудсона і В. Дюбуа. Обидва походили з родин колишніх рабів, здобули добру освіту в європейських, а також американських універ-ситетах. К. Вудсон 1915 р. заснував "Асоціацію з вивчення житія та Історії негритянського народу", а 1916 р. почав видавати "Журнал Негритянської історії"", навколо якого згуртувалася група здібних Істориків (Ч. Веслі, Л. Реддік, Б. К'ворле та інші). Вони стали авторами численних праць з історії негрів США, проблем рабства та його скасування. У 1935 р. з'явилася друком монографія В. Дюбуа "Чорна Реконструкція", в якій показано значний вклад чорних американців у Перемогу Півночі над Півднем у Громадянській війні і дано переконливу відповідь скептикам щодо ролі негрів у Реконструкції.

Після Другої світової війни негритянська історія набула Нового стимулу в справі подолання залишків расистської ідеології серед частини американського суспільства, здобуття неграми рівних прав і можливостей. Історики негритянського руху від початку робили наголос на партійності своїх праць, покликаних зруйнувати расистські стереотипи й показати гуманістичні виміри формування американського негритянського народу як особливої расово-етнічної спільноти, що інтегрувалася у суспільство США. У висвітленні різних періодів історії США представники негритянської історіографії намагалися виокремити становище чорних американців, політику урядів та партій щодо афро-американського населення. Серед баї а тьох досліджень виділяються праці Б. Кворлса про роль негрів в американських революціях. Зокрема, він відзначав, що рабовласницька позиція більшості лідерів американської революції XVIII ст. сири чинила підтримку багатьма неграми англійської колоніальної адміністрації ("Негри в американській революції", 1961). Той же автор на полягав на тому, що нерозв'язана проблема рабства стала основною причиною "другої американської революції"" і Громадянської війни ("Негри в Громадянській війні", 1953; "Лінкольн і негри", 1962).

Під впливом культурно-антропологічних зацікавлень у 70 90-ті роки дослідники негритянської історії почали більшу увагу звертати на особливості формування менталітету чорних американців. Зокрема, Л. Левін показав, що образ негра-раба як неповноцінної людини ("сембо") є вигадкою білих расистів. Насправді чорношкірі раби мали свою традиційну культуру, звичаї, фольклор, котрі представляли собою оригінальне поєднання африканських і американських елементів ("Чорна культура і чорна свідомість афро-американські думки від рабства до свободи", 1977).