44. Підходи до синтезу іст.Росії в суч.Рос. Історіографії.

Утворення Рос.Федерації як цілісної держави після краху комунізму і розпаду СРСР знаменувало збереження її багато­національного характеру й міцних традицій. Спочатку дослідники приділяли значну увагу освоєнню нових архівних пластів, що стали більш доступними для них. У сер. 90-х рр. в Інституті рос. іст. (А. М. Сахаров) виник Центр "Істор. наука Росії", в якому було підготовлено декілька монографій і збірників, присвячених методо­л. проблемам рос. та світової історіографії. З др.пол90-х років почали з'являтися різноманітні публікації з методол. проб­лем історії, в яких презентувалися різні, часом протилежні погляди на іст. пізнання. Їх спільним знаменником було поступове утвердження уявлень про формування і функціонування багатома­нітних підходів до іст. дослідження. Головною методол. проблемою рос. Історіогр., що завжди залишатиметься актуальною, є узагальнення і пояс­нення іст. минулого Росії та росіян у їх співвідношенні зі світовою історією. Змістом зусиль рос. істориків став пошук таких парадигм іст. процесу, котрі мали б дати задовільну й прийнятну для сус-тва версію/версії минулого багатонаціон. країни. У результаті тривалих дискусій найбільше поширення от­римали три соціологічні макротеоретичні підходи - формаційний, цивілізаційний, модернізаційний. До цивілізаційного підходу приєднується модернізаційний. Він прийшов в рос. історіографію із Зах. тільки у 90-х ро­ках XX ст. і спочатку викликав певну недовіру. Проте на ґрунті критики ідеологізованого марксизму модернізаційні ідеї виявилися більш пристосованими для узагальнення конкретно-історичного ма­теріалу. Були висловлені різні, часом полярно протилежні погляди на сутність російської модернізації, хоча більшість дослідників пого­дилася з тим, що ця модернізація є переходом від традиційно-аграр­ного суспільства до сучасного індустріального. При цьому відзначали особливості російської модернізації, зумовлені релігійно-цивілізаційними відмінностями Росії і Заходу: на Зах. модернізація здійсню­валася на внутрішній основі, як результат іманентного розвитку, Росія ж проводила т. зв. "вторинну" модернізацію, стимули якої ви­ходили ззовні, як "виклики" з боку більш розвинутого оточення. Найбільшу популярність здобула модель "імперської модернізації", запропонована В. Г. Хоросом, який пов'язував її початки з реформами Петра І, а наслідки - з посиленням бюрократизації управління і експлуатації народних мас. У підсумку, це задало тон "аномальній" модернізації, яка деформувала суспільство та його свідомість. На думку цього автора, Росія представила яскравий приклад "запізнілої" модернізації, для якої було властиве швидке руйнування традиційних інститутів і цінностей без появи нових. Таким чином, у російській історіографії кінця XX і початку XXI ст. сформувалися дві провідні концепції цивілізаційного розвит­ку і модернізації: одна з них - "європейська", що вбачала утверджен­ня в Росії європейських цінностей та інститутів, друга - "дуа­лістична", згідно з якою європейський досвід механічно переносився в Росію і переплітався тут з особливими традиціями устрою і культури, визначаючи у підсумку "особливий шлях" розвитку. Більшого поширення набула друга концепція, про що свідчать ко­лективні праці 2004-2005 рр. - "Простір влади від Володимира Святого до Володимира Путіна" та "Простір пам'яті: Велика пере­мога і влада". В обох роботах зазначено особливість феномену вла­ди і традиції в Росії, які визначали її історичну еволюцію: рос. історія характеризувалася "мобілізаційною" моделлю розвитку, за якої системні кризи розв'язували за допомогою крайньої концент­рації національно-державних ресурсів без участі громадянського суспільства, що призводило до незавершеності перетворень, в той час як на Заході реалізувалася "модернізаційна" модель еволюції, за якої подолання криз передбачало співучасть громадянського суспільства в управлінні. Російська історіографія початку третього тисячоліття - склад­не і строкате явище. Частина дослідників залишається під впливом давніх традицій марксистсько-позитивістського плану; інші вчені на­магаються знайти нову- стару ідею, яка б змогла стати "охоронною парасолькою" для пояснення "особливого" історичного минулого Росії, що має всі підстави для оптимістичного погляду в майбутнє; третя група істориків веде пошук нових тем і методологій Історично­го пізнання, звертаючись до зразків світової історичної думки.