35. Особливості сучасного організаційного розвитку нім. Істор-фії.

У німецькій історіографії завжди було актуальним питання нацизму. З особливою активністю воно обговорювалось починаючи з 60р.ХХст.,а пізніше трохи призупинилося. З новою силою дискусія навколо нацизму спалахнула на­прикінці 1990-х років. Приводом для неї стала фотовиставка "Ви­нищувальна війна. Злочини вермахту 1941-1944".Виставка су­проводжувалася науковими доповідями, конференціями, чис­ленними публікаціями. Організатори показали, що вермахт не був таким "чистим", як тривалий час вважалося в суспільстві, на від­міну від каральних структур нацистів. У 1995-1999 рр. виставка демонструвалася у 33-х містах ФРН. Проте сприйняли її неоднозначно: вона спричинила гостру полеміку в ЗМІ, два тури дебатів у Бундестазі і численні дискусії у земельних парламентах. На адресу організаторів пролунали звину­вачення в загальному приниженні всієї армії, сумніви в автентичності деяких світлин. Працівники Інституту продовжили дослідження і 2001 р. підготували нову фотовиставку про злочини вермахту, яка доводила причетність армії до воєнних злочинів проти цивільного населення. Виставки, публікації і дискусії навколо них стиму­люють зусилля істориків у намаганні розібратися з феноменом нацизму і зробити висновок.В останні десятиріччя зріс інтерес до спадку НДР. Минуле Східної Німеччини розглядається під кутом зору "особливого німе­цького шляху". Для вивчення історії НДР у 1992 р. в Потсдамі був утворений Центр історичних досліджень, який певний час очолю­вав Ю. Кокка.В першу чергу історики звернули увагу на організацію системи влади східнонімецької держави, яку вони визначають як однопар­тійну диктатуру. Німецькі історики досліджують функціонування структур, що здійснювали цей конт­роль: цензуру, поліцію, службу безпеки "Штазі" (С. Локатіс, Т. Лінденберґер).Зріс інтерес до з'ясування глибини проникнення політичного контролю за життям східних німців. Крістоф Клесманн показав, що в НДР, незважаючи на тотальний контроль з боку влади, існували зони альтернативної культури - протестантська церква, неформальні молодіжні організації. Іна Меркель встановила наяв­ність у східних німців "буденних структур спротиву", котрі функ­ціонували на різних рівнях - від родини до спільноти.Але залишається невирішеним ипитання про причини і засади погодження людей з тоталітарною системою - під примусом чи за взаємною згодою. Ще до 1989 р. німецькі історики намагалися порівнювати розвиток ФРН і НДР, передусім у контексті проведення модернізації економіки і суспільних стосунків. У цьому плані ФРН представ­лялася більш модернізованою країною; НДР відставала від неї на 20-30 років, що стало особливо помітним у 70-80-ті роки. Загалом розвиток НДР німецькі історики характери­зують трьома головними рисами: серед інших країн комуністичного табору НДР була найбільш промислово розвинутою країною; навязана радянська модель устрою затримала модернізаційні процеси у НДР; весь розвиток НДР був тісно пов'язаний багатьма взаєминами з розвитком ФРН. Об'єднання Німеччини створило сприятливі умови для роз­витку історичної думки і науки. Німецькі історики здобули висо­кий авторитет у світовій спільноті дослідників минулого, часто виступають ініціаторами та організаторами наукових дискусій, великих міжнародних дослідницьких проектів, популяризації іс­торичних знань.На початку 1990р. "історія повсякденності" стала са­мостійним напрямом в німецькій, а також і у світовій історіографії. 1993 р.спеціальна секція почала видавати періо­дичне видання "Історична антропологія. Культура. Суспільство. Повсякденність", поставивши завдання "розкрити" історію через "призму життєвих обставин людей".Прихильники цього напряму трактують повсякденність до­сить широко - від соціального портрета середньовічного суспіль­ства до історії міста, села, приватного життя, дитинства і смерті. Повсякденність, на їхню думку, відображає масову свідо­мість людей та їхніх традиційних уявлень, показує особистісне сприйняття суспільних процесів. Німецькі історики приділили увагу розробці методологічних питань повсякденної історії. В історії повсякденності німецькі дослідники виокремлюють проблему насильства, вбачаючи її прояви у стосунках між дер­жавою і громадянами, режимом і суспільством.