- •1.Об’єкт, предмет і завдання історіографії.
- •2. Інтелектуальний злам поч хх ст. Його вплив на світову історіографію.
- •3. Вплив інтелектуального звороту сер. Хх ст. На світову історіографію. Нова історична наука.
- •9. Організаційний розвиток історичної науки у Франції після іі світової війни.
- •4.Постмодерністські тенденції в сучасній зарубіжній історіографії. “Наративізм”.
- •8. Проблема історичного синтезу у Зх. Історіографії.
- •10.Історичні праці е. Лє Руа Ладюрі.
- •11. Історія міжнародних відносин у післявоєнній Франції.
- •13. Друге покоління Школи "Анналів". Бродель.
- •12. Початок діяльності Школи "Анналів" у Франції.
- •14. Третє покоління Школи "Анналів": квантифікація і ментальність.
- •15. Дослідження історії Французької революції у сучасній Франції.
- •14. Е.Гобсбаум та його історичні студії.
- •17. Культурно-антропологічний напрям в історіографії Великої Британії. Л.Стоун.
- •18. Організація історичної науки та освіти у Великій Британії.
- •19. Нова наукова історія у Вел. Брит.
- •20.”Усна історія” у Великій Британії. Пол Томпсон.
- •21. Наукова творчість Нормана Дейвіса.
- •22. Організація історичної науки та освіти у сша.
- •23. Сучасні дискусії про роль історії в сша.
- •24. Ґендерна історіографія у сша. Д.Скот.
- •26. Історіографія зовнішньої політики в сша. Школи „політичного ідеалізму” та „реальної політики”.
- •27. Теорія “узгоджених інтересів» в історіографії сша (консервативна та неоліберальна історіографія)
- •28. «Нова історична наука» в американській історіографії другої половини XX ст..
- •29. Культурно-антропологічна історія в сша р. Дарнтон
- •30. Розвиток історичної науки в Італії після іі світової війни: головні віхи і напрямки
- •31. Марксистська історіографія в післявоєнній Італії
- •32. Дослідження італійського фашизму в історіографії Італії.
- •33.Історіографія Рісорджіменто в Італ.Після Другоїсв.Війни
- •34.Основні риси розвитку істор.В Нім.ПісляДругої Ісв.Війни
- •35. Особливості сучасного організаційного розвитку нім. Істор-фії.
- •36. «Нова соціальна історія»в Нім.
- •37.Консервативна істор.В Нім.Після іІсв.Війни
- •38.Дослідження історії нацизму в Німеччині
- •39. «Соціально-критична школа»в істор.Нім.
- •40. Основні риси розвитку історіографій країн Центрально-Східної Європи після 1989
- •41. Особливості сучасного стану розвитку польської історіографії
- •42. Особливості сучасного стану розвитку чеської історіографії
- •43.Нові тенденції розвитку істор.В постряд. Росії
- •44. Підходи до синтезу іст.Росії в суч.Рос. Історіографії.
- •45.Інтелектуальна історія в суч. Російс.Історіографії
- •46. Основні етапи розвитку історіографії в Китаї у XX ст..
- •47. Історіографія у сучасній Японії
- •48. Славістичні студії в суч. Япон. Іст-фії.
- •49.Особливості розвитку іст.Знань на Африк.Континенті до сер.Хх ст.
- •48.Риси становлення іст.Науки в Єгипті в пер.Пол хХст.
- •49.Єгипетс.Історіогр.Після ііс.В.
- •50.Деякі риси розвитку іст.Науки в афр. Країнах в др. Пол. ХХст.
18. Організація історичної науки та освіти у Великій Британії.
Організаційні підстави британської історіографії, як і в більшості країн Заходу, ґрунтуються на системі державних, комунальних і приватних університетів. Певну роль відіграють також спеціальні дослідницькі установи і фахові наукові товариства. Університети провадять підготовку фахових істориків, організовують наукові інститути, центри і групи, в яких гуртуються дослідники. Традиційно престижними університетами є одні з найдавніших в Європі — Оксфорд і Кембрідж. У їх складі з'явилися нові коледжі і наукові центри. Ці найстаріші британські університети традиційно співпрацюють у всіх сферах освіти і науки. У 1966 р. історики цих університетів створили фахове об'єднання і почали видавати часопис "Історична робітня". Вони організовують відкриті публічні дискусії з історичних проблем, матеріали яких друкують у часописі "Британська історія XX ст."
Після війни зросли авторитет і позиції Лондонського університету, який перетворився на найбільший науково-освітній центр країни. У його складі діє понад 50 коледжів, вищих шкіл і наукових інститутів, тут навчається шоста частина всіх студентів Великої Британії. Серед відомих наукових центрів університету є авторитетна Школа економіки і політичних наук, Школа східноєвропейських і слов'янських студій тощо. Діє Інститут історичних досліджень, де готуються кадри докторів наук і реалізуються дослідницькі проекти. Є також інститути археології, германістики, історії США тощо. Усі наукові установи мають свої періодичні видання. Підготовка фахових істориків розпорошена по різних коледжах, де є спеціалізовані відділення історії. У 60-ті роки відкрили Інститут сучасної історії, який розпочав видавати часопис "Журнал модерної історії".
У 60-70-х роках у Великій Британії виникли нові університети внаслідок перетворення окремих коледжів (Бат, Бредфорд, Брансл, Серрей, Селфорд) і заснування т. зв. "міських" (комунальних) університетів (Манчестер, Ноттінгем, Шеффілд, Белфаст). У багатьох з них було відкрито гуманітарні та історичні відділення, створено дослідницькі інститути і центри. Зокрема, у Бірмінгемському університеті почав діяти Центр досліджень сучасної культури (1964), в Університеті Гулля - Центр соціальної історії (70-ті ромі) і часописом "Соціальна історії». Міський ун-тет Лестера відомий як провідний осередок вивчення "помілілої історії" та "міської історії"". В Університеті Ворріка Центр вивчення етнічних стосунків і Центр соціальної історії.
На відміну від англійських університетів традиційні шотланські зберігають специфіку організації підготовки кадрів та проведення наукових досліджень. Тут існують факультети і відділення, навчання провадиться за більш широкими програмами з увагою до загальних курсів (Сент-Ендрюс, Глазго, Абердин, Едінбург). В історичних дослідженнях перевагу надають минулому Шотландії, регіональній історії. У наукових і навчальних центрах Шотландії, а також Велса, Північної Ірландії багато уваги приділяють вивченню минулого народів, котрі входять до складу Об'єднаного Королівства, їх внеску в розвиток культури Великої Британії.
У другій половині XX ст. британський уряд створив низку спеціалізованих науково-дослідних інститутів, завданням яких є послуговувати державні установи - Міжнародний інститут стратегічних досліджень (1958), Інститут расових стосунків (1958), Інститут вивчення конфліктів (1970) тощо. У їх складі працює немало істориків. Держава також виділяє кошти на розвиток наукових досліджень, але основні субсидії у вигляді Грантів і стипендій.
