18. Організація історичної науки та освіти у Великій Британії.

Організаційні підстави британської історіографії, як і в більшості країн Заходу, ґрунтуються на системі державних, комунальних і приватних університетів. Певну роль відіграють також спеціальні дослідницькі установи і фахові наукові товариства. Університети провадять підготовку фахових істориків, організовують наукові інститути, центри і групи, в яких гуртуються дослідники. Традиційно престижними університетами є одні з найдавніших в Європі — Оксфорд і Кембрідж. У їх складі з'явилися нові коледжі і наукові центри. Ці найстаріші британські університети традиційно співпрацюють у всіх сферах освіти і науки. У 1966 р. історики цих університетів створили фахове об'єднання і почали видавати часопис "Історична робітня". Вони організовують відкриті публічні дискусії з історичних проблем, матеріали яких друкують у часописі "Британська історія XX ст."

Після війни зросли авторитет і позиції Лондонського університету, який перетворився на найбільший науково-освітній центр країни. У його складі діє понад 50 коледжів, вищих шкіл і наукових інститутів, тут навчається шоста частина всіх студентів Великої Британії. Серед відомих наукових центрів університету є авторитетна Школа економіки і політичних наук, Школа східноєвропейських і слов'янських студій тощо. Діє Інститут історичних досліджень, де готуються кадри докторів наук і реалізуються дослідницькі проекти. Є також інститути археології, германістики, історії США тощо. Усі наукові установи мають свої періодичні видання. Підготовка фахових істориків розпорошена по різних коледжах, де є спеціалізовані відділення історії. У 60-ті роки відкрили Інститут сучасної історії, який розпочав видавати часопис "Журнал модерної історії".

У 60-70-х роках у Великій Британії виникли нові університети внаслідок перетворення окремих коледжів (Бат, Бредфорд, Брансл, Серрей, Селфорд) і заснування т. зв. "міських" (комунальних) університетів (Манчестер, Ноттінгем, Шеффілд, Белфаст). У багатьох з них було відкрито гуманітарні та історичні відділення, створено дослідницькі інститути і центри. Зокрема, у Бірмінгемському університеті почав діяти Центр досліджень сучасної культури (1964), в Університеті Гулля - Центр соціальної історії (70-ті ромі) і часописом "Соціальна історії». Міський ун-тет Лестера відомий як провідний осередок вивчення "помілілої історії" та "міської історії"". В Університеті Ворріка Центр вивчення етнічних стосунків і Центр соціальної історії.

На відміну від англійських університетів традиційні шотланські зберігають специфіку організації підготовки кадрів та проведення наукових досліджень. Тут існують факультети і відділення, навчання провадиться за більш широкими програмами з увагою до загальних курсів (Сент-Ендрюс, Глазго, Абердин, Едінбург). В історичних дослідженнях перевагу надають минулому Шотландії, регіональній історії. У наукових і навчальних центрах Шотландії, а також Велса, Північної Ірландії багато уваги приділяють вивченню минулого народів, котрі входять до складу Об'єднаного Королівства, їх внеску в розвиток культури Великої Британії.

У другій половині XX ст. британський уряд створив низку спеціалізованих науково-дослідних інститутів, завданням яких є послуговувати державні установи - Міжнародний інститут стратегічних досліджень (1958), Інститут расових стосунків (1958), Інститут вивчення конфліктів (1970) тощо. У їх складі працює немало істориків. Держава також виділяє кошти на розвиток наукових досліджень, але основні субсидії у вигляді Грантів і стипендій.