10.Історичні праці е. Лє Руа Ладюрі.

Е. Лє Руа Ладюрі. У 1966 р. вийшла друком його докторська дисертація "Селяни Ланґедока (з XV до початку XVIII ст.)". У ній вчений на підставі уважного вивчення документів подав картину замкненого і самодостатнього світу селян провінції Ланґедок в рамках аграрного циклу довгої тривалості, який характеризувався як "нерухома історія". Учений дослідив дна головні складники цього циклу - динаміку зростання населення і ціпи на сільськогосподарську продукцію. Статистичний аналіз коливання чисельності населення, виробництва і цін, становища селян дав змогу йому встановити незбігання економічного розвитку з поширенням грамотності - остання фактично зовсім не залежала від виробничого процесу.

Увага до "малорухливої історії" і стійких суспільних структур виводила французьких істориків на свідомісний рівень. У своїй інавгураційній промові в Колеж де Франс Е. лє Руа Лядюрі проголосив, що історія є "одвічною неперервністю, довгим терміном і постійним коригуванням". В основі її "нерухомості" лежать глибинні структури - "історія зерна і хліба, історія морських шляхів, історія посухи і зрошення, історія рівноваги між голодом та родючістю". Така історія скеровувала увагу дослідників на свідомісні структури — менталітет, в якому закріплювалася ця малорухливість.

Ініціатори звороту до "нової історії" своїми дослідженнями створили взірці нового історіописання. У 1975 р. великим накладом вийшла праця Е. лє Руа Лядюрі "Монтайю, окситанське село з 1294 по 1324 р." Це була історія ізольованої в Піренеях сільської громади в добу середньовіччя. На основі 92-х томів актів докладного розслідування на предмет поширення в селі катарської єресі, історик реконструював цікаву картину життя та уявлень селян, їхнього господарства, звичаїв, сімейних стосунків. Блискуче написана книжка читалася як роман, стала бестселером, побила всі рекорди популярності (загальний наклад 2 млн примірників), принесла ангору комерційний успіх. Подібна реакція була й на наступну роботу Е. лє Руа Лядюрі 1979 р. "Романський карнавал", де цім взяв сюжет про соціальні заворушення у місті Роман, спрямовані проти засилля знаті, здійснив реконструкцію світосприйняття мешканцями Ланґедока свого часу і власного місця у ньому. Заколот у Романі 1580 р. змальовано в химерній атмосфері карнавального дійства, в якому люди в силу обставин і звичаїв виступають в певних ролях, про які й самі не здогадуються.

11. Історія міжнародних відносин у післявоєнній Франції.

Формування нових підходів до історії міжнародних відносин у французькій історіографії пов'язане з ім'ям професора Паризького університету П'єра Ренувена (1893-1974). Його погляди формувалися у суспільно-політичній атмосфері Франції перших десятиріч XX ст., коли перед істориками стояло завдання виправдати зовнішню політику своєї країни і "ошляхетнити" її цілі у Першій світовій війні, поклавши вину за її розв'язання на Німеччину та її союзників. П. Ренувен, як учасник цієї війни і учень А. Олара, цілком підходив на цю роль. У 1928 р. він був включений до грона знаних французьких істориків, які за дорученням уряду підготували і опублікували - у відповідь на німецьку версію дипломатичної історії — 32-томне видання "Французьких дипломатичних документів 1871-1914 рр." (1929-1957). Міжвоєнні праці П. Ренувена хоча й перебували в річищі тогочасних офіційних оцінок війни, де основна вина покладалася на центральні держави, вирізнялися спробами кинути більш широкий погляд на події.

Друга світова війна внесла перелом у світогляд і методологічні погляди П. Ренувена. Його погляди на історію міждержавних відносин у заверше¬ному вигляді були представлені у 8-томній "Історії міжнародних від¬носин", яка вийшла під його загальною редакцією у 1953—1958 рр., і книзі "Вступ до історії міжнародних відносин" (1964), написаної спільно з його учнем Ж.-Б. Дюрозелем.

Методологічною підставою оригінального підходу П. Ренувена послугували марксизм і Школа "Анналів". З'єднавши їх раціональні ідеї, вчений запропонував теорію "глибинних сил", що діють у міжнародних відносинах, а точніше - у відносинах між народами, а не державами. На його думку, міжнародні відносини визначаються не стільки дипломатією урядів, скільки синтезом географічних і демографічних умов суспільств, їхніх економічних і фінансових інтересів, технологій, внутрішніх соціальних структур, ідеологій, вірувань, моралі, ментальності. Врахування всіх цих "глибинних сил" може прояснити основне в міжнародних відносинах - мотиви, причини та наміри. На відміну від представників Школи "Анналів" П. Ренувен не перебільшував значення соціальних процесів, з повагою ставився до "історії-події", вважаючи її необхідним елементом історичного аналізу і пояснення. Він відкидав моністичний погляд на причини розвитку цих стосунків, зазначав, що у конкретних обставинах провідну роль можуть відігравати різні чинники. Тому при розгляді історії міжнародних відносин поряд з політичними та дипломатичними процесами він наводив дані про розвиток науки і техніки, соціально-економічне становище, національні і соціальні рухи та колективну психологію.

У 60-70-ті роки XX ст. під керівництвом IX Ренувена було підготовлено низку докторських дисертацій, присвячених економічним і фінансовим взаєминам Франції з іншими державами в 19- 20 ст. Серед учнів Ренувена виділяється творчими здобутками професор Сорбонни Жан-Батіст Дюрозель - автор численних праць з історії міжнародних відносин і передусім популярного синтезу "Історія дипломатії від 1919 року до наших днів", який тільки у Франції витримав дванадцять видань, був перекладений багатьма мовами світу (український переклад з'явився 1995 р.). Його працям властива увага до глобальних соціально-економічних, політичних і культурно-духовних зрушень, котрі чинять безпосередній вплив на міжнародні відносини. Нове покоління французьких істориків міжнародних відносин утримує на високому рівні планку досліджень, продовжуючи і збагачуючи концепцію П. Ренувена завдяки новітнім методологіям.