45.Інтелектуальна історія в суч. Російс.Історіографії

Одним з нових динамічних напрямів російської історичної науки є інтелектуальна історія. Головним її осередком є Центр ін­телектуальної історії в Інституті всесвітньої історії РАН, створений 1998 р. і очолюваний Л. П. Рєпіною. Центр 1999 р. почав видавати альманах "Диалог со временем. Альманах интеллектуальной истории", який пропагує широкий підхід до вивчення минулого, трак­туючи його як постійний Процес культурної ідентифікації людей певної історичної епохи. Під керівництвом Л. П. Рєпіної російські до-спідники почали вивчати процеси формування і трансформації істо­ричної пам'яті як важливого елементу суспільної свідомості і само- ідентифікації людей в Європі в період Середньовіччя і ранній Новий час. Результати досліджень представлені в праці "Образи минулого і колективна ідентичність в Європі до початку Нового часу" (2003).

46. Основні етапи розвитку історіографії в Китаї у XX ст..

У бурхливий період першої половини XX ст. формувалася модерна китайська історіографія, на яку значний вплив мав позитивізм і марксизм. Перші фахові історики - Лян Цічао (1873-1929), Ху Ши (1891-1962), ЛіДачжао (1888-1927) - сприяли популяризації європейських історичних взірців, насамперед критичного аналізу джерел. Однак традиційний підхід до історії як опису правлінь окремих династій, забарвлений конфуціанською філософією, мав міцні позиції. Політичні битви викликали небувале зростання інтересу до історії: у міжвоєнний період у Китаї видавалося понад 1300 різних історичних часописів.

У 50-ті роки було опрацьовано і опубліковано багато документів з історії соціальних рухів і повстань (тайпінів, іхетуанів, нянцзюанів тощо), Сінхайської революції 1911—1913 рр. Розпочалася змістовна дискусія щодо формування китайської нації: 1954 р. Фан Веньлань виступив з поглядом, що китайська нація склалася ще в 1Н тис. до н. е., але його не підтримали історики-марксисти, апелюючи до марксистсько-ленінських визначень буржуазної і со¬ціалістичної націй Розпочата 1966 р. "нова пролетарська культурна революція" спричинила масові репресії передусім інтелігенції, повний розгром наукових і освітніх закладів, припинення будь-якої наукової роботи. Марксизм-ленінізм був доповнений його китайським різно¬видом - "маоїзмом" - набором догматичних положень з праць вож¬дя. Кампанії переслідувань і репресій проти партійних працівників та інтелігенції, здійснювані з допомогою хунвейбінів - молоді, "не- затуманеної усталеними поглядами", - фактично поклали край іс-торичній науці. Історія стала винятковою прерогативою Мао Цзе- дуна і трансформаторів його ідей. У небагатьох незакритих газетах друкувалися лише праці на зразок Ши Хунбіна "Займемо всі позиції в історичній науці непереможними ідеями Мао Цзедуна", в якій автор писав: "Подивіться на всіх цих істориків та їхні твори, будь-то "Чунцю" Конфуція, "Ши цзи" Сими Цяня чи "Чзи чжи тун-

Після тяжких років "культурної революції" китайська історична наука поступово відновила свій організаційний та кадровий потенціал, вийшла на міжнародну арену. Проте історики КНР залишаються сер йозно заангажованими в політичну систему комуністичного режиму, зберігаючи значну залежність від установок ЦК КПК, трактування партійними ідеологами положень марксизму та маоїзму.

Наприкінці XX ст. історики КНР здійснили декілька вагомих науково-історичних проектів: завершено підготовку й видання 10-томної "Загальної історії Китаю", 3-томної "Історії Китайської буржуазної республіки", вийшли друком двотомна "Давня історія Китаю" Лю Цзехуа, "Історія селянських революцій в давньому Китаї"" Фам Ваньланя тощо. Слабше дослідженою залишається но-вітня історія Китаю, зокрема КНР, пов'язана зі збереженням впли­вів ідеологічного спадку Mao Цзедуна.