48. Зміст та компоненти професійної готовності викладача до діяльності.

Система професійної готовності, - це готовність до виконання ролі вчителя й вихователя. Вона поєднує в собі усвідомлення ролі педагогічної професії в суспільстві, соціальну відповідальність, намагання самостійно та творчо вирішувати професійні задачі.

Готовність студентів до педагогічної діяльності є складним особистісним системним утворенням, до складу якого входять багато компонентів. Ці компоненти в своїй сукупності обумовлюють успішне виконання  конкретної роботи. Так, М.І.Дяченко та Л.О.Кандибович, розглядаючи готовність як складне психологічне утворення, виділяють такі її структурні компоненти:

·        мотиваційний (позитивне ставлення до професії, інтерес до неї та інші  стійкі мотиви);

·        орієнтаційний (знання й уявлення про особливості та умови професійної діяльності, її вимоги до особистості);

·        операційний (володіння засобами та прийомами професійної діяльності, необхідними знаннями, навичками, вміннями, високий рівень розумової діяльності і т.ін.);

·        вольовий (самоконтроль, вміння до управління діями, з яких складається виконання робочих обов’язків);

·        оцінювальний (самооцінка власної професійної підготовки та відповідність        між процесом розв’язання професійних завдань та оптимальними педагогічними зразками).

Достатній розвиток і виразність цих компонентів в їх єдності – показник високого рівня професійної психологічної готовності до педагогічної праці.

Базовими компонентами психологічної готовності до педагогічної діяльності виступають педагогічні здібності.

Вищим рівнем професійно-педагогічної підготовки вчителя є творчий підхід до педагогічної діяльності.

Поняття психологічної готовності до професії педагога являє собою складну, інтегровану систему властивостей, знань та досвіду особистості. Професійна готовність до педагогічної діяльності поєднує в собі усвідомлення ролі педагогічної професії в суспільстві, соціальну відповідальність, намагання самостійно та творчо вирішувати професійні задачі, установку на актуалізацію наявних знань.

49.На викладача, згідно із Законом України «Про вищу освіту», покладаються складці, й відповідальні обов’язки:

1) Постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстер­ність і наукову кваліфікацію.

2) Забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у всьому обсязі освітньої програми відповідної спеціальності.

3) Додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прищеплювати їм лю­бов до України, виховувати їх у дусі українського патріотизму й поваги до Конституції України.

4) Додержуватися законів України, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

Поняття «педагог» містить зміст, який визначається ідеями гуманіс­тичної психології і педагогіки. Педагогічна діяльність (як один із склад­ників освіти) є відкритою системою, яка має культурну, соціальну та технологічну детермінацю.

Специфіка педагогічної діяльності полягає в тому, що основним знаряддям праці викладача є його власна персона – особистість, яка й визна­чає результативність практичної педагогічної роботи.

змістовно-функціональних компонентів:

• пізнавальна функція (гностичний компонент)”, організування пізна­вальної діяльності студентів і власного пізнання, розширення науко­вої ерудиції.

• проектувальна функція: планування педагогічної діяльності, визна­чення її мети і завдань.

• конструюеальна функція: структурування лекції та семінарського за­няття, відбір навчального матеріалу і розробка пізнавальних завдань;

• організаторсько-практична функція: реалізація задумів у педагогіч­ному процесі (забезпечення викладу навчального матеріалу на лекції.

• комунікативна функція: налагодження педагогічної взаємодії у сто­сунках зі студентами.

• діагностична функція: використання методів психолога-педагогічної діагностики, щоб вивчити особистість студента й особливості акаде­мічної групи.

• естетичний компонент: імідж викладача, його естетична та емоційна привабливість.

Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компе­тентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв’язання професійних завдань, поміж ними й творчих.

Гармонійне поєднання наукової та педагогічної роботи в діяльності викладача підвищує ефективність викладання, посилює пізнавально-творчий його аспект.

Науково-педагогічна діяльність викладача – це принципово інша фі­лософія професійної життєдіяльності. СІ. Гессен писав: «Вища науко­ва школа чи університет є… неподільною єдністю викладання і дослід­ження. Це є викладання через дослідження, яке здійснюється на очах тих, хто навчається».

Професіоналізм діяльності визначається високим рівнем розвитку фахового (предметного) і педагогічного мислення. Мислення за алгорит­мом підказує викладачеві методика викладання навчального предмета, проте викладання останнього вимагає також і дивергентного мислення, застосування евристичних прийомів. Культура професійного мислення передбачає володіння професійною, термінологією, засвоєння понятійного апарату науки, глибоку еггудицію^ начитаність у галузі свого наукового предмета.

50. Проблема професійної спрямованості особистості в наш час набуває все більшого значення. Розвивається суспільство, суспільні та суспільно-економічні відносини виходять на новий рівень. Висуваються нові вимоги щодо підготовки працівників. Однією з провідних вимог – є посилення ролі професійної спрямованості навчання та розвитку професійних якостей майбутніх спеціалістів.

Проблема професійної спрямованості розглядається багатьма вченими (В.В. Волкова, Л.А. Сподін, Є.О. Климов, Є.М. Павлютенков та інші), але єдиної думки щодо визначення поняття «професійна спрямованість» не існує, що фактично констатує факт складності та важливості для людини такого утворення. професійна спрямованість – це складне, багатогранне утворення, яке є результатом формування системи ціннісних мотивів, які спонукають особистість до засвоєння нею професійних знань, умінь, навичок та способів їх творчого використання на практиці. Професійна спрямованість студентів педагогічних спеціальностей визначається позитивним ставленням та інтересом до педагогічних професій, внутрішнім впливом (мотивами вибору педагогічної спеціальності), зовнішнім впливом (впливом родичів, друзів), соціальною значущістю обраної спеціальності і. т. д. Професійна спрямованість складається з таких компетенцій: позитивне ставлення до професії; професійна придатність; професійна мотивація; професійні інтереси, цінності, відносини; психологічна готовність до професійної діяльності; професійна усталеність. Формування професійної спрямованості відбувається в тісному взаємозв’язку з формуванням самої особистості, яке є безперервним, цілісним процесом розвитку і здійснюється в результаті її соціалізації, виховання і самовиховання. В результаті цього процесу відбувається не тільки професійне становлення особистості, а й її гармонійний розвиток, розширення світогляду, формування життєвих цінностей. Отже, формування професійно-педагогічної спрямованості у студентів буде ефективним, якщо орієнтувати студентів на педагогічну діяльність в процесі вивчення всіх предметів навчального плану. Зокрема ми пропонуємо дослідити особливості формування професійно-педагогічної спрямованості в процесі вивчення студентами іноземної мови.

51. По-перше, всі педагогічні здібності співвіднесені з основними аспектами (сторонами) педагогічної системи. По-друге, педагогічні здібності це "особлива чутливість до об'єкту, процесу і результатів педагогічної діяльності". По-третє,— вони включають у себе не тільки набір, сукупність, а являють деяку структурну організацію цієї чутливості. По-четверте, виділена урівненість педагогічних здібностей. По-п'яте, це трактування визначає зв'язок загальних і спеціальних педагогічних здібностей, з одного боку, і спеціальних педагогічних здібностей — з іншого. Тому педагогічні здібності можна поділити на 2 рівні — перцептивно-рефлексивні та проективні. Перцептивно-рефлексивні включають три види чутливості: почуття об'єкта, пов'язане з емпатією, почуття міри чи такту, та почуття приналежності. Ці прояви чутливості є основою педагогічної інтуїції. Проективні здібності пов'язані з вміннями створення нових, продуктивних способів навчання. Цей рівень включає гностичні, проекційні, конструктивні, комунікативні та організаторські здібності. Гностичні здібності проявляються у швидкому та творчому оволодінні методами навчання учнів, винахідливості способів навчання. Вони забезпечують накопичення інформації вчителю про учнів та самого себе.

Проекційні здібності проявляються у вмінні передбачити кінцевий результат виховуючого навчання протягом усього періоду навчання.

Конструктивні здібності проявляються у створенні творчої робочої атмосфери спільного співробітництва, діяльності, вмінні побудувати урок, який найбільше відповідає поставленій меті розвитку та саморозвитку учня.

Комунікативні здібності проявляються в налагодженні контакту, педагогічно доцільних відносин. За Н.В. Кузьміною, вони забезпечуються чотирма факторами: здібністю до ідентифікації, чутливістю до індивідуальних особливостей учнів, добре розвиненою інтуїцією, сугестивними якостями. До комунікативних здібностей можна також віднести фактор мовленнєвої культури (стриманість, зверненість, впливовість і т.д.).

Організаційні здібності проявляються в особливій чутливості до способів організації учнів в групи, в засвоєнні ними учбового матеріалу, самоорганізації навчаючих, в самоорганізації власної діяльності педагога.

Цікавим є підхід Н.А. Амінова до трактування здібностей взагалі та педагогічних здібностей окремо. Для Н.А. Амінова провідним виступає успішність, яка розглядається з двох боків: індивідуальна (досягнення людини по відношенню до самої себе в часі) та соціальна (досягнення однієї людини по відношенню до досягнень інших людей). Перший вид — це індивідуальна (ресурсна) успішність, другий — конкурентноздатність.

Індивідуальна, ресурсна успішність — це способи досягнення успіху, інструментальні здібності, до яких входять загальні (перцептивні) і спеціальні здібності.

Спеціальні здібності (по Н.А. Амінову) включають емоційні, вольові, мнемічні, атенціонні, і мажинітивні. Справжні здібності автор називає термінальними. Вони забезпечують та підвищують конкурентноздатність. Термінальна здібність до педагогічної діяльності передбачає здатність до протидії відповідно до розвитку синдрому емоційного спалення (виснаження емоційних ресурсів).

Таким чином можна виділити такі складові класифікації педагогічних здібностей:

1. умови ефективності педагогічної діяльності, покладені в основу трактування М.Д. Левітова, Ф.М. Гоноболіна, В.А. Крутецького);

2. чутливість до різних компонентів педагогічної діяльності за Н.В. Кузьміною та А.О. Реаном;

3. валентність результату дії, яка співвідноситься з психофізіологічними особливостями психічних функцій та станів (Н.А. Амінов).