74. Психологічна культура говоріння у педагогічному спілкуванні.

Культура говоріння. Розглянемо характеристику говоріння, тобто механізми мовлення, побудови висловлювань, індивідуальні особливості людини, що говорить.

Феноменологія мовлення надзвичайно різноманітна. Це й особливості використаної лексики, і володіння граматикою, і багатство асоціацій, і продуктивність чи стереотипність мовлення, його динамічність, вияв певного ставлення до співрозмовника.

Побудова висловлювання - це розв'язання конкретних комунікативних завдань відповідно до мети мовлення та особливостей ситуації. Для цього за допомогою мовлення треба стимулювати співрозмовника до створення внутрішнього образу, подібного до того, який йому передається.

Важливими характеристиками мовленнєвого спілкування є монолог і діалог. 

Ефективним може бути спілкування, в якому використано як діалог, такі монолог. Діалог (тим більше полілог) істотно відрізняється від монологу. Останній розглядається як онтогенетично більш пізній, більш складний етап розвитку мовлення.

Монолог і діалог мають психолого-ситуативні та мовні особливості. На відміну від діалогу, монолог наче передбачає реакції співрозмовника. Висловлювання тут більш розгорнуті, свідоміше добираються слова й вибудовуються речення, меншу роль відіграють міміка та жести. У діалозі велике значення мають так звані діалогічні відносини, про які так переконливо писав М.М.Бахтін: "Діалогічна реакція персоніфікує кожне висловлювання, на яке реагує". У двоголосому слові, в репліках діалогу чуже слово, позиція враховується, на них реагують. І саме це є основною, порівняно з монологом, характеристикою діалогу.

Виходячи з цієї особливості діалогу нині вибудовуються нові концепції етики пізнання, мислення, навчання, управління тощо. При цьому враховується, що внутрішній діалог відіграє важливу роль в індивідуальному мислительному процесі, а зовнішній - у спільному розв'язанні завдань. Зовнішньому діалогу, який так потрібний для спільної мислительної діяльності партнерів, необхідно спеціально вчити насамперед дітей [41, с 27]. Тому нині одним із принципів перебудови навчання у школі є принцип діалогізації педагогічної взаємодії.

Річ у тім, що монолог - це нерівноправність щодо обміну інформацією. Тут домінує одна особа, наприклад викладач, керівник, менеджер. Він є джерелом інформації, ставить запитання, контролює та оцінює відповіді, слугує еталоном наслідування. Така взаємодія передбачає лише поверхневе, частинне розуміння та прийняття особистостей тих, з ким спілкуються. Діалогічна взаємодія - це особистісно рівноправні позиції, співпраця, де домінують мотиви само актуалізації та саморозвитку співрозмовників.

75. Невербальні засоби у педагогічному спілкуванні.

Невербальна (несловесна) комунікація - це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та формою виявлення. Науковими дослідженнями, зокрема, доведено, що за рахунок невербальних засобів відбувається від 40 до 80 % комунікації

Вербальні та невербальні засоби спілкування можуть підсилювати або ослаблювати взаємодію. Тому інтерпретувати ці сигнали потрібно не ізольовано, а в єдності з урахуванням контексту. Також бажано розвивати здатність читати невербальні сигнали, які не рідко мимовільно передає іншим наше тіло. Так, якщо співрозмовник говорить одне, а невербальні засоби свідчать про інше, тобто різні сигнали не є конгруентними, можна припустити, що суб'єкт щось приховує або просто говорить неправду. Характерно, що здебільшого люди віддають перевагу саме тій інформації, яку одержують через невербаліку.

Різні люди реагують неоднаково на невербальні сигнали. Одні чутливі до них, інші або нічого не знають про цю сферу комунікації, або не мають досвіду їх фіксації та розшифрування. Вважається, що жінки більш здатні до сприймання та інтуїтивного розуміння невербальних засобів, аніж чоловіки. Розвитку цієї здатності сприяє передусім спілкування матері з дитиною. Перші роки після народження дитини мати і малюк користуються переважно невербальними сигналами. З усіх засобів спілкування вони з'являються першими і стають важливою основою розвитку дитини [70,с.58]. Протебільшість невербальних засобів набуті людиною за її життя і зумовлені соціокультурним середовищем.

Доцільно зауважити, що невербальна комунікація справді залежить від типу культури. Є, звичайно, жести, експресивні сигнали, які майже однакові в усіх народів (посмішка, сердитий погляд, насуплені брови, хитання головою тощо). Водночас є досить багато невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Відомі невербальні сигнали, що в різних європейських народів передають згоду, хитаючи головою згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці - лише підтверджують, що уважно слухають співрозмовника. Популярний жест "коло", утворене пальцями руки, більшістю англомовних народів, а також в Європі та Азії застосовують з метою передавання інформації про те, що все гаразд, усе правильно. Але у Франції, наприклад, цей жест означає "нічого", в Японії - "гроші".

На особливості невербальної символіки, як і вербальної, впливають, окрім зазначених, також інші фактори. Відомо, що соціальне становище людини, її престиж залежать від кількості жестів, якими вона користується. Якщо суб'єкт займає високе соціальне становище, він, як правило, користується переважно мовними засобами. Людина, яка менш освічена і має нижчий професійний статус, в розмові частіше покладається на жести, а не на слова. Загалом чим вище соціально-економічне становище людини, тим менше у неї розвинута жестикуляція й бідніші рухи тіла для передавання інформації.

76. Психологічна характеристика стилів педагогічного спілкування та їх вплив на навчально-професійну діяльність студентів

Важливу роль відіграє стиль професійно-педагогічного спілкування викладача зі студентами як сукупність індивідуально-типологічних особливостей педагогічної взаємодії. У стилі знаходять вираження: а)особливості комунікативних можливостей педагога; б) досягнутий рівень взаємин; в)творча індивідуальність педагога; г) особливості студентського коллективу.Кожна людина спілкується типовими для неї засобами і способами. Сукупність відносно стійких характерних для даної особистості прийомів і методів організації спілкування називається індивідуальним стилем спілкування, який, в свою чергу, визначається рисами особистості і характеру. Традиційно виділяють три основні стилі педагогічного спілкування: авторитарний, ліберальний і демократичний. Для авторитарного стилю характерний функціонально-діловий підхід до студентів, коли викладач орієнтується на „середньго" студента і абстрактні вимоги до нього. У своїх оцінках він суб'єктивний, часто недооцінює позитивне значення таких якостей, як самостійність, ініціативність, характеризує своїх студентів як недисциплінованих, лінивих, безвідповідальних. Хоча в цілому такий стиль педагогічного спілкування заслуговує негативної оцінки, деякі завдання (особливо на початкових етапах формування студентської групи) можуть вирішуватися за допомогою авторитарного стилю.Ліберальний стиль спілкування характеризується вседозволеністю, фамільярністю та анархією. Педагогічна практика свідчить, що це найбільш шкідливий стиль, він породжує невизначеність очікувань студентів, викликає в них тривожність.Найбільш ефективно вирішувати педагогічні завдання дозволяє демократичний стиль, при якому викладач враховує індивідуальні особливості студентів, їх особистий досвід, специфіку їх потреб і можливостей. Викладач, який володіє таким стилем, свідомо ставить завдання перед студентами, не проявляє негативних установок, об'єктивний в оцінках, ініціативний в контактах. По суті, такий стиль спілкування можна охарактеризувати як особистісний. Виробити його може лише людина, яка має високий рівень професійного самоусвідомлення, схильна до постійного аналізу своєї поведінки і має адекватну самооцінку.Конкретний викладач навряд чи може використовувати лише один з перерахованих стилів. Навіть при домінуванні одного зі стилів один і той же викладач у різних педагогічних обставинах щодо різних студентів або при взаємодії з іншими викладачами може демонструвати елементи різних стилів. Цей факт є запорукою значних можливостей для роботи над власним стилем. Завдання створення свого власного індивідуального стилю не лише в педагогічному спілкуванні, але й у всіх інших видах педагогічної діяльності є однією з найважливіших для будь-якого професійного педагога. Оптимальний індивідуальний стиль – це такий стиль, який дозволяє максимально використовувати сильні сторони викладача і, по можливості, компенсувати слабкі сторони його темпераменту, характеру, здібностей і особистості в цілому.Успіхи у створенні індивідуального стилю у значній мірі визначають успішність професійного становлення викладача, його задоволення від праці, ріст його майстерності, об'єктивну результативність його діяльності.