77. Психологічна культура викладача внз

Успішність навчально-виховного процесу обумовлена великою кількістю факторів, кожен з яких є надзвичайно важливим, і тому нехтування будь-якого з них обов'язково призводить до непорозумінь і зниження його ефективності. Одним із основних, якщо не найбільш вагомим чинником, що забезпечує результативність процесу навчання є безпосередньо сам педагог, який бере на себе роль вчителя і вихователя. Зокрема саме до особистості майбутнього педагога висувається ряд надзвичайно серйозних вимог. Серед них можна виділити головні, без виконання яких неможливо стати висококваліфікованим викладачем, та другорядні, які власне не є обов'язковими для педагога, але саме вони розкривають неповторність його особистості, формують зокрема індивідуальність, що в змозі навчати й виховувати іншу особистість. Як основні, так і другорядні вимоги відносимо до психології діяльності та спілкування педагога. Зокрема високий рівень психологічної культури викладача вищої школи – одна із головних й постійних вимог, стоїть поряд із любов'ю до дітей, пофесії, наявністю спеціальних знань в окремо взятій галузі науки та ерудованістю вцілому. Усі ці характеристики, як і власне психологічна культура, не є врожденними. Вони набуваються систематичною і наполегливою працею, величезною роботою педагога над собою.

Гуманістична психолого-педагогічна культура – основоположна характеристика особистості, діяльності і культури спілкування педагога, тому атестація має виявляти в нього відповідний рівень психолого-педагогічної культури, суттєвим показником якої слід вважати:

гуманістичну педагогічну позицію у ставленні до дітей, учнів студентів та його здібність бути вихователем;

психолого-педагогічну компетентність і розвинене педагогічне мислення;

освідченість у сфері предмета викладання та володіння психолого-педагогічними технологіями;

досвід творчої педагогічної діяльності, уміння обґрунтувати власну психолого-педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну), здатність розробити авторський освітній проект;

культуру професійної поведінки, способи саморозвитку, уміння саморегуляції власної діяльності, культуру спілкування. 

У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів:

загальногромадянські риси; 

властивості, що визначають специфіку педагогічної професії; 

спеціальні ЗУН з предмету (спеціальності).

Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і властивостей, які прямо, чи опосередковано пов'язані із психолого-педагогічною культурою.

Загальногромадянські риси:

широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань;

громадянська активність та цілеспрямованість;

національна свідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур;

гуманізм і соціальний оптимізм;

Морально-педагогічні якості:

моральна зрілість, справедливість і об'єктивність;

високий рівень загальної і власне психологічної культури, педагогічне спрямування наукової ерудиції;

особистісно-орієнтовані взаємини з людьми, комунікабельність;

акуратність і охайність;

чесність, дисциплінованість і вимогливість.

Педагогічні якості:

науково-педагогічна творчість, працездатність;

психологічна й педагогічна спостережливість, уява і інтуїція;

володіння педагогічною технікою, педагогічних такт.

Соціально-перцептивні якості:

високий рівень соціального сприйняття і самопізнання;

активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук;

гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях;

висока культура мови і мовлення;

володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.

Індивідуально-психологічні особливості:

інтерес до студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними;

висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість;

позитивна „Я-концепція", високий рівень домагань;

емоційна стійкість, витримка й самовладання;

саморегуляція, самостійність у вирішенні важливих завдань.

Психолого-педагогічні здібності:

адекватне сприйняття студента і безумовне прийняття його як особистості;

проектування цілей навчання і прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста;

конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати;

духовно-виховний вплив на академічну групу і особистість студента, організація розвивальної інтеракції.