30. Вислицький статут 1347 р.: основні положення.

Перший кодифікований збірник звичаєвого права Польщі. Він регулював норми як публічного, так і приватного права. Статут визначав правові рамки для окремих станів суспільства, насамперед для шляхти і духівництва. На обидва стани покладалися обов’язки військової служби на користь короля залежно від розмірів землеволодіння. Якщо з якихось причин священик не міг її виконати, обов’язок військової служби дозволялося передати комусь із близьких родичів. Інакше земельне володіння відбиралося і поверталося до королівського земельного фонду.

За Вислицьким статутом шляхта зобов’язана була відбувати службу в межах країни. Її участь у військових операціях поза межами Польщі визнавалася справою добровільною, з окремою грошовою оплатою.

Згодом Вислицький статут (Мала Польща) був об’єднаний з Петраківським статутом (Велика Польща) у загальний судебник, що дістав назву «Повний звід статутів Казимира ІІІ».

31. Зміст та характерні риси Вартського статуту 1423 р.

Головну увагу в ньому приділено шлюбно-сімейному, спадкову та опікунському праву. В окремих статях йшлося про обсяги судової компетенції сільських старост; різноманітні королівські закони, загальні й особисті привілеї, законодавство сеймиків, а з утворенням вального сейму – його власні акти; судова практика, тобто рішення вищих королівських судів і місцеві суди феодалів створювали обов’язків судовий прецедент для вирішення аналогічних справ.

Феодал, який володів селом міг усунути сільського голову.

Зміни, що відбулися внаслідок прийняття Вартського статуту свідчать про бажання феодалів зміцнити свій вплив на усі правовідносини, що існували у сільських громадах привілейованих сіл магдебурзького та волоського права, а також підірвати економічну і правову основу сільського самоврядування з метою остаточного закріпачення селян.

32. Статут Ласького 1506 року як акт інкорпорації польського права.

В ньому коронний канцлер Я. Ласький зібрав найважливіші статути та конституції і який пізніше вважався фундаментальним зведенням польського земського права. Радомський Сейм уповноважив Яна Ласького зібрати всі даві закони, привілеї та статути Польського королівства. Ця кодифікація завершилася в 1506 році, і повне зібрання дістало назву Статуту Ласького. У цьому кодексі, крім документів з польського права, зустрічаються деякі тексти з права німецького. Ухвали польського Сейму, що поступово видавалися, доповнювали Статут Ласького.

33. Магдебурзьке право на землях України.

Право міського самоврядування на українських землях, засноване на загальних принципах магдебурзького права.

Поширилося в Україні в 14-15 ст. через Польщу та Угорщину. Магдебурзьким правом називають один з різновидів прав міських общин ,які із Західної Європи поширювалися на українські землі. В Україні першими одержали право самоврядування закарпатські міста, які входили до Угорського королівства (Хуст, Тячів, Вишкове). 1339 року його одержав Санок, а 1356 року – Львів. До середини 17 ст. його мала більшість великих міст України. В них діяло не класичне магдебурзьке право, а пристосоване до місцевих умов. Тому його норми були перероблені.

Магдебурзьке право регулювало діяльність органів влади та управління міста, цехових корпорацій, норми цивільного і кримінального права, судоустрій, та провадження справ у судах.

Головним органом влади визначався магістрат, який складався з ради (розпорядчого органу) і лави (судового органу). До ради населення міста щорічно обиралися від 6 до 24 райців і писар на чолі з бурмистром, до лави (скабінат) – 12 лавників (присяжних) на чолі з війтом (суддею). Війт (солтис) вважався найвищим міським урядовцем. Міщани, які жили на магдебурзькому праві, вважалися вільними, мали право власності у місті, платили податки у міську казну.

Отже, хоча українські міста використовували лише форму магдебурзького права, а не його змістовну сутність, воно відіграло прогресивну роль у розвитку правової системи України і позитивно вплинуло на тодішнє суспільне та економічне життя.