63. Посилення кримінальної відповідальності в умовах іі Світової війни.

За період воєнних дій, що відбувалися на території Радянського Союзу і в повоєнний час, було ухвалено такі нормативно-правові акти кримінального характеру, які мали чинність і на території УРСР:

• з 6 липня 1941 року почав діяти указ Президії Верховної Ради СРСР, яким передбачалося покарання за розповсюдження неправдивих чуток, що могли би викликати суспільні заворушення. Винні притягалися до відповідальності у вигляді позбавлення волі на термін від 3 до 5 років ув’язнення;

• указом ПВР СРСР від 26 липня 1941 року запроваджувалася кримінальна відповідальність за самовільне залишення робочого місця на підприємствах оборонної промисловості. Цей склад злочину прирівнювався до дезертирства і передбачав ув’язнення від 5 до 8 років;

• з 13 лютого 1942 року запроваджувалася кримінальна відповідальність за ухиляння від мобілізації для роботи на промислових підприємствах чи на будівництві;

• з 25 червня 1943 року набув чинності указ ПВР СРСР про посилення відповідальності за розкрадання паливно-мастильних матеріалів, яким передбачалося покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 5 до 8 років;

• з 13 лютого 1942 року запроваджувалася кримінальна відповідальність за розголошення державної таємниці та втрату документів ,що містять державну таємницю. Посадові особи, винні у здійсненні цього виду злочину, позбавлялися волі терміном до 10 років;

• з 19 квітня 1943 року для німецьких окупантів, що вчинили злочини на території Радянського Союзу, а також для зрадників Батьківщини запроваджувалася смертна кара через повішання або каторжні роботи на термін від 5 до 20 років;

• з 4 червня 1947 року посилювалася кримінальна відповідальність за розкрадання державного та особистого майна громадян. Указом Президії Верховної Ради передбачалося покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 10 до 25 років для осіб, які вчинили розкрадання соціалістичної власності у складі групи або в особливо великих групах.

64. Основні положення Конституції усрр 1929 р.

15 травня 1929 року 11-й Всеукраїнський з’їзд Рад одностайно затвердив нову Конституцію УСРР. Уперше до неї увійшли розділи про виборчі права та про бюджет Української СРР.

У ст. 1 Конституції Українська Республіка проголошувалася соціалістичною державою робітників і селян, де вся влада належить Радам робітничих, селянських, червоноармійських депутатів.

Принципові нові положення Конституції УСРР 1929 року було сформульовано у статтях 2 і 3, де визначався правовий статус Української СРР у складі Радянського Союзу. Порівняно з Конституцією Української СРР 1919 року суверенні права радянської України було істотно звужено. За Конституцією 1929 року УРСР належало право на власне законодавство й управління, але за умови визнання зверхності загальносоюзних законодавчих актів.

Конституція залишала чинними всі права і свободи трудящих, проголошені Конституцією УСРР 1919 року. Вона закріпила рівноправність громадян незалежно від їхньої расової та національної належності.

У статті 18 Конституції закріплювалося утворення «у складі УСРР Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки».

Найвищими органами влади визнавалися Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет і Президія ВУЦВК. Розпорядчим і виконавчим органом ВУЦВК був Раднакром УСРР. Всі перелічені органи влади мали законодавчі, виконавчі та розпорядчі повноваження у межах своєї компетенції. Отже, Основний Закон УРСР 1929 року не передбачав чіткого поділу на гілки влади, порушуючи таким чином засадничі принципи демократії.

Конституція 1929 року встановила нову періодичність скликання з’їздів Рад – один раз на два роки.

Детально визначалися компетенція ВУЦВК і порядок його роботи. На своїх сесіях, які скликалися не менше трьох разів на рік, ВУЦВК затверджував бюджет розвитку народного господарства УСРР, законодавчі акти Президії ВУЦВК, проекти кодексів, а також усіх законодавчих актів, що визначали загальні норми політичного, економічного і культурного життя республіки.

Вперше в конституційному розвитку України було визначено компетенцію Президії ВУЦВК, якій надавалося право видавати декрети, постанови й розпорядження, а також затверджувати декрети і постанови Раднаркому УСРР. Президії ВУЦВК було надано право законодавчої ініціативи у вищих органах УСРР.

Місцевими органами влади Конституції УСРР 1929 року визначала Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, районні та окружні з’їзди Рад, а також їхні виконавчі комітети.