82. Організаційно-правове забезпечення становлення радянського тоталітарного режиму в урср (1930-і роки).

Головною передумовою формування радянського тоталітаризму в Україні стала втрата нею своєї незалежності і включення її як Української Соціалістичної Радянської республіки (УСРР) до складу СРСР, що відбулося впродовж 1917-1922 років.

В умовах утвердження тоталітарного режиму, коли в СРСР утвердилася державна система, що характеризувалася всеохоплюючим і жорстким контролем суспільства з боку центральних державних органів і правлячої компартії, Україна продовжувала втрачати елементи своєї суверенності. Насамперед це проявлялося у посиленні тенденції до централізації та уніфікації центральних органів державної влади і управління.

До середини 1930 років, згідно з Конституцією УСРР 1929 року, центральними органами влади визнавалися Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, Всеукраїнський Центральний виконавчий комітет (ВУЦВК), Президія ВУЦВК, Раднарком та наркомати УСРР.

Оскільки тоталітарний режим не потребував представницьких органів влади, то роль Всеукраїнських з’їздів рад у законотворчій діяльності неухильно знижувалася, ослабло його значення у політичному, економічному та соціальному житті республіки. У тоталітарній держави з’їзди ставали декоративними форумами, які «цілком і повністю» схвалювали усі пропозиції та рішення партійного апарату, закріплювали їх юридично.

На тлі фактичного позбавлення повноважень представницьких державних органів посилювався вплив виконавчої влади – уряду республіки – Раднаркому УРСР на всі сфери державного життя.

Згідно з Конституцією 1929 року на Раднарком УСРР, відповідальний перед Всеукраїнським з’їздом, ВУЦВК та його Президію, покладалося здійснення загального керівництва УСРР.

Щоб забезпечити чітке виконання директив, що надходили з Москви, а отже, посилити контроль центру за республіканськими органами, постановою ЦВК і Раднаракому СРСР від 18 січня 1931 року при раднаркомах (урядах) союзних республік на постійні основі утворювались спеціальні виконавчі комісії (комісії виконання).

З посиленням підлеглості центру були реорганізовані наркомати землеробства, зернових та тваринницьких радгоспів, освіти. Зокрема, відповідно до постанови ЦВК і Раднаркому СРСР від 23 липня 1930 року керівництво вищими навчальними закладами було передано в підпорядкування відповідним загальносоюзним норкоматам і господарським об’єднанням.

Процес реорганізації вищих органів державного управління України здійснювався на засадах посилення ролі загальносоюзних наркоматів, а також обмеження колегіальності їх діяльності. Так, згідно з Постановою ВУЦВК і Раднаркому УСРР «Про реорганізацію народних комісаріатів та центральних установ УСРР» (7 квітня 1934 року) для спрощення керівництва і посилення єдиноначальності при всіх наркоматах УРСР на деякий час були ліквідовані колегії.

З другої половини 1930 років, внаслідок уніфікації за загальносоюзним зразком організації державної влади ,було змінено найменування вищих органів влади республіки.

Всеукраїнський з’їзд Рад перейменовано на з’їзд Рад УСРР, ВУЦВК – на ЦВК УСРР, Президія ВУЦВК – Президія ЦВК УСРР.

Замість назви «Українська Соціалістична Радянська Республіка» встановлена «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (УРСР).

Замість з’їздів Рад, ЦВК УРСР та їхніх Президій створювалася Верховна Рада УРСР як найвищий орган державної влади республіки, її єдиний законодавчий орган.

Верховна Рада УРСР обирала Президію – колегіально постійно діючий орган влади у періоди між сесіями. Президія видавала укази, тлумачила закони республіки, контролювала робото Уряду, скасовувала рішення обласних рад у разі їх невідповідності законам республіки, мало право проводити референдум, здійснювала помилування.

Верховна Рада створювала уряд республіки – Раду Народних Комісарів (Раднарком, РНК), як виконавчий і розпорядчий орган УРСР.

Характерною рисою централізації та уніфікації державної влади стала підміна партійними комітетами усіх інших законодавчих і виконавчих структур.