59. Конституція усрр 1919 р.: основні положення.

14 березня 1919 року в Харкові на 3-му з’їзді було ухвалено Конституцію УСРР, зміст якої перегукувався зі змістом Конституції Російської Федерації 1918 року.

У Конституції УСРР 1919 року, як і в Конституції РСФРР, визначалися основні завдання диктатури пролетаріату - здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму через проведення революційних перетворень і придушення контрреволюційних намірів з боку заможних класів. УСРР проголошувалася державою «трудящих і експлуатованих мас пролетаріату і найбіднішого селянства». Влада трудящих мала здійснюватися через Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.

Визначалася структура і компетенція вищих органів державної влади. Найвищим органом проголошувався з’їзд Рад, а в період між з’їздами діяв ВУЦВК (всеукраїнський центральний виконавчий комітет), який утворювався з’їздом і звітував перед ним. Повноваження Всеукраїнських з’їздів Рда, ВУЦВК і Раднаркому не були чітко розмежовані. Кожен із центральних органів влади отримав право видавати закони, що суперечило азбуці демократії.

Конституція визначала структуру, компетенцію та порядок утворення місцевих органів влади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові й волосні з’їзди Рад та їхні виконкоми.

60. Становлення основ кримінального права в усрр.

Радянське кримінальне право складалося за відсутності кодифікованого збірника, в якому чітко вказувалися б різноманітні склади злочинів і конкретизувалася б відповідальність за їх вчинення.

Саме тому радянська влада, скасувавши царські кримінальні закони, дозволила судовим органам на свій розсуд тлумачити склади злочинів і постановляти вироки. Люди притягалися до кримінальної відповідальності за те, що спілкувалися з особами, проти яких було порушено кримінальні справи або голосували проти конкретно визначеного владою кандидатури.

Після встановлення радянської влади на території України явковим порядком запроваджувалися нормативні акти уряду Російської Федерації.

У той період установилася кримінальна відповідальність за різноманітні форми співучасті: пособництво, підбурювання, організація та виконання злочину, проте диференціація з винесенням вироку не проводилася. За загальним правилом, до кожного із співучасників застосовувалися тотожні міри покарання.

Характерною особливістю радянського кримінального законодавства був поділ усіх злочинів на контрреволюційні та прості. До контрреволюційних відносили: саботаж, тобто невиконання службових обов’язків працівниками державних органів із метою підриву радянської влади; участь у діяльності контрреволюційних організацій; контреволюційні агітація і пропаганда; державна зрада, шпигунство, переховування державних зрадників і шпигунів; диверсії.

Основною кваліфікаційною ознакою перелічених злочинів був їхній контрреволюційний характер. У тогочасних умовах під неї можна було підвести будь-яку дію, навіть якщо вона не мала вказаного змісту.

До простих відносили інші злочини, нерідко й малозначні діяння, такі як самовільний обмін товарів на хліб, порушення правил розробки торфу, несвоєчасне виконання поставок льону тощо.

Першою спробою систематизувати розрізнені норми кримінального закону стало ухвалення Наркоматом юстиції у грудні 1919 року «Керівних начал з кримінального права РСФРР», що набули чинності в Українській СРР у серпні 1920 року. Серед законодавчих органів, перелічених у Конституції УСРР 1919 року Народний комісаріат юстиції на значився. Тож зазначений нормативно-правовий акт був нелегітимним, однак його прийняли до беззастережного виконання всі органи, що проводили боротьбу зі злочинністю.

«Керівні начала…» узаконили репресії щодо заможних верств населення. Суб’єктом злочину визнавали фізичну особу, що досягала 14 років і діяла «з розумінням вчиненого». До осіб, які вчинили злочин до виповнення їм 14 років, застосовувалися заходи виховного характеру.

23 серпня 1922 року ВУЦВК затвердив перший Кримінальний кодекс УСРР – аналог Кримінального кодексу Російської Федерації. Кодекс складався із Загальної та Особливої частин. У статтях Особливої частини особливу увагу було приділено складом контрреволюційних і господарських злочинів. Саме вони розкривали позицію радянської держави стосовно діянь, які вона для себе визнавала для себе найбільш небезпечними у сфері політики і господарських відносин. Під страхом кримінального покарання за контрреволюційні злочини заборонялося фінансувати буржуазну пресу, закликати до невиконання чи до протидії розпорядженням центральної чи місцевої влади, поширювати неправдиві чутки, що могли би викликати недовіру до влади чи дескридетувати її.

Кримінальний кодекс УСРР встановлював конкретний перелік видів покарання. Основними покараннями визнавалися: розстріл (вища міра покарання), позбавлення волі, примусові роботи.

Розстріл не застосувався до осіб, які не досягли 18 років, до вагітних жінок, а також не міг бути призначений судом, якщо від часу вчинення злочину минуло 5 чи більше років.

8 червня 1927 року в Українській РСР було прийнято новий Кримінальний кодекс. Його поява пояснюється двома причинами: намаганням виправити певні хиби та прогалини в Кримінальному кодексі 1922 року, а також потребою приведення норм кримінального права у відповідність до «Основних засад кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік» та до інших загальносоюзних актів, прийнятих на той час.

Принципове новаторство «Основних засад…» полягало у відмові від загальноприйнятого терміну «покарання». Замість нього стало вживатися інше поняття - «заходи соціального захисту», які поділялися на заходи судово-виконавчого, медичного та медико-педагогічного характеру.

З-поміж найважливіших положень Кримінального кодексу Української РСР, спрямованих на захист особистості від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності, можна назвати:

• запроваджувалася така категорія, як «незначні злочини», які за формою були протиправними, а за сутністю – позбавленими суспільної небезпеки;

• можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності в разі, якщо на момент розгляду справи у суді діяння втратило суспільну небезпеку внаслідок зміни кримінального законодавства чи особа правопорушника перестала бути суспільно небезпечною.

Втім, правозастосовна практика була зовсім іншою. Подальший розвиток кримінального законодавства відбувався в напрямку посилення кримінальної репресії.

Норми кримінального права, що склалися в період радянсько-німецької війни, спрямовувалися насамперед на посилення державного примусу щодо своїх громадян із метою залучення всіх наявних резервів, зокрема й правового характеру, для перемоги над німецько-фашистським агресором. При цьому ігнорувалися елементарні права громадян, істотно звужувався правовий простір для їх захисту.

25 грудня 1958 року Верховна Рада СРСР ухвалила Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, а також закони «Про кримінальну відповідальність за військові злочини» та «Про кримінальні злочини за державні злочини».

Логічним вінцем змін кримінального законодавства стало ухвалення 28 грудня 1960 року Верховною Радою УРСР Кримінального кодексу Української РСР, який набув чинності з 1 січня 1961 року.

Містив на 70 злочинів менше, ніж за попередній КК УРСР 1927 року.

Кримінальний кодекс відмовився від такого тяжкого покарання, як оголошення ворогом трудящих із позбавленням громадянства УРСР і СРСР відповідно із вигнанням навічно за межі країни.

Вилучили з Кримінального кодексу і санкції, пов’язані з обмеженням активного і пасивного виборчого права, позбавлення права обіймати виборні посади в громадських організаціях, позбавлення права на пенсію тощо.

Кримінальний кодекс УРСР підвищив вік кримінальної відповідальності на два роки. З 16 років притягувалися до відповідальності.

Максимальний термін, упродовж якого особу можна було позбавити волі за КК 1960 року становив 10 років (раніше 25 років). Щоправда, у випадках, передбачених законом, термін ув’язнення міг збільшитися до 15 років.

Конфіскація майна, яку віднесли до додаткових покарань, могла бути призначена лише за державні і тяжкі корисливі злочини.