34. Особливості звичаєвого права у Запорозькій Січі.

Особливістю козацького права було утвердження свободи від феодальних повинностей та податків. Його матеріальною основою стали специфічні суспільно-економічні відносини, що склалися в Запорізькій Січі, а юридичним джерелом – норми давньоруського права, пристосовані до конкретних історичних умов, норми звичаєвого права українського народу та запозичення з правових норм і традицій інших народів.

Характерними рисами звичаєвого права були: корпоративність, переважання публічного права, усна форма вираження, відсутність поділу на галузі, консерватизм, обрядовість, досить суворі (переважно тілесні) покарання, широке застосування смертної кари тощо.

Основою формування козацького права стало звичаєве право, пристосоване до умов життя січового лицарства. Оскільки запорожці були насамперед воїнами, норми військового права проявлялись у форми звичаїв – проведення козацької ради, прийняття до товариства нових осіб, організація військових походів. Так, наприклад, новому козакові, що вступав до війська, на зібранні інших козаків – майбутніх товаришів – курінний отаман відводив місце у 3 аршини завдовжки і 2 завширшки, пояснюючи: «Ось тобі й домовина, а як умреш, то «робимо ще коротшу». Запорожець отримував нове ім’я, котре мало відверте брутальний характер, чим висловлювалося повне презирство до світу, який він покидав.

Запорожці не мали ніяких письмових законів, військові суди вирішували справи, керуючись здоровим глуздом і давніми звичаями, а у важких випадках судді радилися з кошовими та з іншими старшинами.

Козацькому праву притаманна обрядовість. Це спостерігається в організації військових походів, обранні на посаду, у побуті козаків тощо.

За змістом норми звичаєвого права Запорізької Січі поділялися на публічне і приватне.

Публічне право козаків – це певний військовий статут, що регулював найважливіші суспільні відносини запорізької громади, а саме: військово-адміністративний устрій (порядок виборів, функціонування органів влади та управління), військові справи, порядок володіння й користування землею, угіддями, спільним нерухомим і рухомим майном, порядок судочинства, встановлював відповідальність за злочини тощо.

Приватне право регулювало відносини цивільно-правового характеру: право власності на особисте рухоме і нерухоме майно, різноманітні угоди, відповідальність за спричинення шкоди тощо.

У звичаєвому праві запорожців не існувало різниці між кримінальним і цивільним правопорушенням. Під поняттям злочину розумілася шкода, заподіяна життю, здоров’ю, майну, честі всьому запорізькому товариству.

Покарання у козаків були досить суворі. Це було зумовлено військовим устроєм життя запорожців. Покарання були публічними. Визначаючи вид покарання, в першу чергу звертали увагу на цінність порушеного права і спричинену школу.

35. Види злочинів та система покарань у Запорозькій Січі.

Звичаєве кримінальне право найбільш виділяє такі:

• злочини проти життя. Найтяжчим вважалося вбивство козака козаком, за здійснення якого, «тільки в цьому докажеться», обвинуваченого закопували в землю разом із його жертвою. За стародавнім козацьким повір’ям вважалося, що під землею жертва вічно душитиме свого кривдника, адже вбивцю зв’язували і клали під труну;

• злочини проти здоров’я. Заподіяння тілесних ушкоджень у п’яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували і руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла;

• військові злочини. Найтяжчі з них – дезертирство, програш бою, ухиляння від зайняття посади, на яку козака обрало товариство, пияцтво під час походу. За здійснення протиправних діянь цієї категорії на злочинця очікувала смертна кара. П’яного під час морського походу викидали за борт, а під час суходільного маршу – прив’язували до коня і ганяли степом, доки винуватий не помирав. Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де кидали їх напризволяще;

• майнові злочини. До них відносили крадіжку, розбій, неповернення боргу. Залежно від об’єкта посягання розрізнялася крадіжка особистого майна і майна всього запорізького товариства. В останньому випадку обвинуваченого очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише у тому разі, якщо повертав борг, або хтось із родичів поручався за нього;

• статеві злочини. Позаяк жінки не могли перебувати на Січі, досить поширеним видами злочину були мужолозтво і скотолозтво, за вчинення яких також передбачалася смертна кара.

До рецидивістів застосовували повішання.

Рідше на Запоріжжі застосовувалась така люта страта, як посадження на палю (високий дерев’яний стовп із металевим наконечником).

За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише в тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти заміж за приреченого. Однак такі факти були поодинокі.

Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що вчинили конокрадство, пограбування купців, порушили військову дисципліну.