53. Формування національної правової системи за доби Української Центральної Ради.

Українська центральна рада – представницький орган різноманітних верств тогочасного суспільства. Її вищим органом визнавалися Загальні збори (сесії). Загальні збори мали скликатися один раз на місяць, однак за увесь час роботи відбулося лише 9 сесій.

З метою оперативного управління 8 квітня 1917 року Центральна рада створила Комітет Центральної ради.

Формування власної правової системи Українська Центральна Рада розпочала відразу після Жовтневого перевороту.

25 листопада 1917 року вона ухвалила Закон про правонаступництво, згідно з яким усі закони колишньої Російської держави зберігали чинність на території України. Центральній Раді дозволялося ухвалювати нові закони і від імені Української Народної Республіки скасовувати старі.

За час своєї діяльності Центральна Рада ухвалила кілька важливих законодавчих актів.

Перший універсал. Звернення програмного характеру, схвалене 10 червня 1917 року. В ньому висловлювалася прагнення молодої української демократії до волі, до права самостійного порядкування своїм життям, до створення шляхом рівного, прямого і таємного голосування Українських Установчих зборів, до національно-територіальної автономії у складі Росії. В документі йшлося про необхідність ліквідації приватної власності на землю.

Другий універсал (3 липня 1917 року). Став наслідком переговорів керівництва Центральної Ради з представниками Тимчасового уряду. У документі заявлено про визнання Петроградом Генерального секретаріату як носія найвищої краєвої влади України, склад якого за погодженням із Центральною Радою затверджувався Тимчасовим Урядом. З огляду на це проголошено, що Україна відкладає наміри створити автономію до рішення Всеросійських Установчих зборів.

Третій Універсал. З’явився після Жовтневого перевороту в Петрограді 7 листопада 1917 року. Основні його положення:

1. проголошувалося створення Української Народної Республіки у складі майбутньої Російської Федерації;

2. до скликання Українських Установчих зборів Центральна Рада перебирала повноваження законодавчого характеру. Генеральний секретаріат ставав урядом України;

3. скасування приватної власності на землю та її передання всьому трудовому народові;

4. запровадження 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом;

5. негайний початок мирних переговорів та укладання справедливого миру між воюючими країнами;

6. скасування смертної кари та оголошення амністії політичним в’язням;

7. розширення прав місцевого самоврядування;

8. забезпечення політичних прав і свобод громадян УНР;

9. надання національним меншинам національно-персональної автономії.

Закон від 9 січня 1918 року про національно-персональну автономію. Законом надавалося право росіянам, полякам і євреєм задовольняти свої національно-культурні прагнення на всій території України незалежно від місця їх проживання. Представники кількісно менших націй проходили жорсткішу процедуру визнання своїх прав на національний розвиток. Для цього необхідно було зібрати 10 тис. заяв осіб, що підтверджували свою належність до певної нації, та передати їх на розгляд Генерального суду. Останній впродовж 6 місяців мав ухвалити рішення про надання відповідного статусу тій чи іншій національній меншині. Представники окремих меншин об’єднувались у національні союзи, яким надавалося право бути офіційним представником відповідної нації перед державними та самоврядними органами УНР.

Четвертий універсал (11 січня 1918 року). Проголосив Україну незалежною державою. Однак проголошена самостійність не мала абсолютного характеру. Адже остаточне розв’язання питання про федеративний зв'язок із республіками колишньої Російської імперії покладалося на майбутні Українські Установчі збори.

В Універсалі знайшли відображення й інші питання суспільно-політичного життя країни, зокрема:

• необхідність продовження мирних переговорів із країнами Четверного союзу;

• демобілізація армії після укладання мирного договору та створення на її основі народної міліції;

• необхідність ухвалення земельного закону, який ліквідував би приватну власність на землю і передав її трудовому народові без викупу;

• забезпечення роботою безробітного населення;

• проголошувалася державна монополія на зовнішню торгівлю;

• державний контроль над банківським капіталом;

• підтверджувалося право національних меншин на національно-персональну автономію.

Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. або Статут про державний устрій, права і вольності УНР.

Визнала народ України джерелом влади. Своє суверенне право на владу він мав здійснювати через Всенародні збори України – вищу законодавчу владу в державі. За формою державного устрою УНР визнавалася парламентською республікою. Найвища посадова особа держави – голова Всенародних зборів мав виконувати «всі чинності, зв’язані з представництвом Республіки».

Влада УНР за класичним демократичним принципом поділялася на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Виконавча влада зосереджувалася в руках уряду – Ради Народних Міністрів, судова – у Генерального Суду.

Місцевими органами влади проголошувалися виборні ради та управи громад, волостей і земель.

Велика увага надавалася захисту прав людини. Ніхто не мав право обмежити на території України свободу слова, друку, віросповідання, права на страйк.

Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування. Загальне, рівне, таємне виборче право (активне і пасивне) надавалося тільки громадянам УНР, яким на день виборів виповнилося 20 років. Його позбавлялися лише особи, визнані у законному порядку божевільними.

В окремих випадках Конституція України передбачала можливість обмеження (не більше ніж на три місяці) політичних прав і свобод. Це могло статися за рішенням Всенародних зборів чи Ради Народних Міністрів у разі війни чи внутрішніх заворушень.

Конституція обійшла увагою такі питання, як державна символіка, принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади та управління тощо. Очевидно, що ці положення мали регулюватися окремими законами.