46. «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. Як джерело національного права.

Попри назву, звід законів містив норми не стільки процесуального, скільки права державного, цивільного, кримінального. Джерелами проекту були: Литовський статут 1588 року, збірники магдебурзького права, гетьманські універсали, деякі російські закони. Ряд норм кодифікаційна комісія створила сама, «комбінуючи різні чужі джерела та українізуючи їх за допомогою звичаєвого права й практики козацьких судів».

Особливе місце у зводі посідають норми кримінального права. Вони увібрали в себе значний спектр злочинів, покарань, що застосовувалися не лише на момент складання заводу, а у минулому.

Упорядники кримінального права, серед яких найдіяльнішу участь узяли два представники православного духівництва – ігумен Чернігівської єпархії Прохорович і лохвацький протоієрей Рогачевський, провідне місце відвели злочинам проти релігії. Комісія керувалася принципом, що будь-який злочин є порушенням Господніх заповідей, а вплив Бога на мирські справи забезпечується, зокрема, невідворотністю покарання. Інша ідея – жорстокість покарання і публічність виконання вироків – мала на меті або застерегти людей від намірів здійснити злочин, або ж залякати їх.

Звід законів установлював максимальну міру покарань. Нею визнавалася кваліфікована смертна кара, проте звід не передбачав нижнього рівня шкали відповідальності. Ця шкала залежала від волі суду. Задля цього упорядники ввели до кодексу такі поняття як «обставини справи», «становище причетних осіб», що їх мала врахувати судова інстанція у винесенні вироку. Значний вплив на ухвалення судового рішення пов’язаного із заміною смертної кари на покарання, не пов’язане з нею, мала громадська думка або клопотання авторитетної в державі особи.

За технікою систематизації, зовнішньою формою і внутрішнім змістом найповніше врегульовано цивільні правовідносини. Кодифікаційна комісія визначила дію зводу законів за територією та щодо кола осіб, уточнила зміст суб’єкта і об’єкта регулювання, умови правоздатності й дієздатності. Правоздатною визнавалася особа ще до її фізичного народження, тобто в утробі матері. Дієздатними вважалися чоловіки з 18 років, жінки з 13-річного віку. Повною дієздатністю володіли особи шляхетського та козацького станів.

Позбавлялися можливості набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов’язки психічно хворі, а також особи з яскраво вираженими фізичними вадами (глухі, сліпі, німі від народження).

«Право, за яким судиться малоросійський народ», не ставши чинним джерелом права, залишилися важливою пам’яткою систематизації правових норм Української гетьманської держави.

47. Систематизація українського права у хvііі ст.

Чинні джерела права в Українській гетьманській державі були надзвичайно розмаїтими і невпорядкованими. Конгломерат правових норм, запозичених із правових систем Литви, Польщі, Німеччини, а в останній період – Російської імперії, не сприяв однотипності їх застосування відповідними державними органами.

Ідея систематизації національного права поступово проникала в середовище козацької старшини, з одного боку, а з іншого – видавалася привабливою і для російського уряду. Щоправда, кожна зі сторін у цьому процесі вбачала власні інтереси. Українська верхівка сподівалася на впорядкування саме чинного права, яке забезпечувало їм широкі права та привілеї. Російська влада виношувала іншу думку. Вона розраховувала провести таку систематизацію, яка відкрила би можливості для поширення на українські землі російського законодавства. З цією метою 1728 року з кращих українських правників було створено комісію, який доручалося розробити новий кодекс, узявши за основу норми чинного права.

З 1728 по 1743 роки у складі комісії працювали 49 осіб, які представляли різні верстви українського населення. Від духівництва до її складу входило 16 осіб, були представники військової знаті, козацької старшини, міщанства.

Наслідком роботи комісії стало укладання у 1743 році зводу законів «Права, за якими судиться малоросійський народ».

З метою апробації та затвердження він спершу був направлений до сенату, де пролежав без руху 16 років. У 1759 році проект повернули назад в Україну для доопрацювання і внесення змін. Однак у Гетьманщині звід не знайшов підтримки, насамперед, серед козацької старшини та був нею заблокований. Остання згадка про «Права..» датується 1763 року, коли на старшинській раді у Глухові в черговий раз розглядався проект кодексу. Козацька старшина не дійшла згоди між собою щодо його ухвалення, мотивуючи позицію тим, що «ми й так маємо найліпші закони, яки тільки може мати найшляхетніший та найвільніший народ у світі».

Комісія, що уклала Звід законів, розробила ще один збірник правових норм під назвою «Процес короткий приказной, виданий при резиденції гетьмана 1734 року серпня… дня». Автор невідомий.

«Процес короткий…» не став чинним джерелом права. Він складався зі вступу, 13 параграфів, короткого додатку та рекомендацій до порядку винесення вироків. То був своєрідний посібник для співробітників судових органів, який містив настанови працівникам суду для прийняття позову чи іншої заяви, підготування матеріалів до судового засідання, вказував на процесуальні правила ухвалення вироку та зобов’язував судову владу надавати сторонам витяги із судового рішення. Останнє було новацією для українського судочинства.

Судовий процес став об’єктом ще однієї кодифікаційної роботи, проведеної відомим українським правником Федором Чуйкевичем. Перед ним була поставлено завдання обґрунтувати необхідність повернення до старої судової системи, що діяла в період чинності Литовських статутів. Впродовж 1750 – 1758 років він провів приватну систематизацію і розробив збірник під назвою «Суд і розправа в правах малоросійських»

«Суд і розправа..» - був систематизованим витягом тих законів, які діяли як на Правобережній, так і на Лівобережній Україні. В ній зібрано і впорядковано ті норми, що визначали привілейоване становище панівних суспільних верств у судовому процесі. Слід відзначити значну роль Ф. Чуйкевича у захисті судової автономії Гетьманщини, її незалежності від російської судової системи. Він послідовно і наполегливо заперечував необхідність оскарження рішень Генерального суду до царського сенату.

Ф. Чуйкевич увів до збірника незначну кількість норм цивільного права, що регулювали відносини у сфері земельної власності. У такий спосіб упорядник намагався обґрунтувати законність набуття старшинсько-шляхетською верхівкою права власності на землю. Особливого значення автор зводу надавав праву власності на землю за давністю придбання. При цьому розрізняв давність земську (підтверджену письмовими документами), що ставала власністю через 10 років користування, і глибоку давність, тобто займанщину (підтверджену показами свідків чи іншими непрямим доказами), що переходила у власність через 100 років.

Слідом за Ф. Чуйкевичем приватну кодифікацію чинного права провів В. Кондратєв, упорядкувавши 1764 року збірник «Книга Статут і прочії права малоросійські»

Праця В. Кондратьєва була цінним посібником для практичного судді. Зазвичай, більшість запозичених джерел права друкувалася іноземними мовами, що утрудняло користування ними. Відтак з’явилася низка перекладачів.

Збірник складався з чотирьох частин. Окрім магдебурзького права, в ньому знайшли відображення артикули всіх розділів ІІІ Литовського статуту 1588 року.

Як окремі частини, так і весь збірник В. Кондратьєва не мали офіційного значення. Проте він був корисним для співробітників відновлених станових суддів. Він надав можливість суддям вільніше орієнтуватись у правових нормах Литовського статуту і джерелах магдебурзького права.

У 1767 році син генерального писаря Війська Запорізького О. Безбородько (1747-1799) уклав для депутата кодифікаційної комісії від Малоросійської колегії Д. Натальїна «Екстракт малоросійських прав». Книга містила витяги з основних прав українського народу, що стосувалися суспільно-політичних відносин.

В «Екстракті малоросійських прав» знайшли відображення різноманітні юридичні документи і правові джерела, починаючи від князівських договорів, грамот, указів та закінчуючи гетьманськими універсалами, імператорським законодавством і численною судовою практикою.

Збірник О. Безбородька складався із вступу та 16 розділів, до частини яких додано копії найважливіших законодавчих актів. Правові норми впорядковано залежно від предмета регулювання та галузей права. Переважна більшість розділів визначала правове становище шляхти, козацької старшини, духівництва, селян, іновірців.

«Екстракт малоросійських прав» 1767 року є важливим, хоч і нечинним джерелом права. Його положення дають можливість не тільки простежити за процесом розвитку окремих галузей права, а й усвідомити етапи соціально-економічного та політичного життя Гетьманщини.

Останнім із аналізованих кодифікаційних збірників 18 ст. став «Екстракт із указів, інструкцій та установ» 1786 року. Він з’явився в період ліквідації полково-сотенного адміністративно-територіального устрою та автономних органів управління Української гетьманської держави. Замість них на територію України поширювались чинність установи про заснування губерній 1775 року, відкрито намісництво і призначено новий апарат місцевих органів, що складався здебільшого з росіян.

Новопризначені представники органів місцевої адміністрації не були обізнані з формами, методами діяльності місцевого управління, не знали особливостей українського менталітету. Тому з’явилася потреба в узгодженні старої адміністративної практики з вимогами нового законодавства. Наслідком узгоджувальної роботи і стала поява збірника «Екстракт із указів, інструкцій та установ». Автор укладеного збірника невідомий.