54. Конституція унр від 29 квітня 1918 р.: основний зміст та історичне значення.

Конституція УНР від 29 квітня 1918 р. або Статут про державний устрій, права і вольності УНР.

Визнала народ України джерелом влади. Своє суверенне право на владу він мав здійснювати через Всенародні збори України – вищу законодавчу владу в державі. За формою державного устрою УНР визнавалася парламентською республікою. Найвища посадова особа держави – голова Всенародних зборів мав виконувати «всі чинності, зв’язані з представництвом Республіки».

Влада УНР за класичним демократичним принципом поділялася на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Виконавча влада зосереджувалася в руках уряду – Ради Народних Міністрів, судова – у Генерального Суду.

Місцевими органами влади проголошувалися виборні ради та управи громад, волостей і земель.

Велика увага надавалася захисту прав людини. Ніхто не мав право обмежити на території України свободу слова, друку, віросповідання, права на страйк.

Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування. Загальне, рівне, таємне виборче право (активне і пасивне) надавалося тільки громадянам УНР, яким на день виборів виповнилося 20 років. Його позбавлялися лише особи, визнані у законному порядку божевільними.

В окремих випадках Конституція України передбачала можливість обмеження (не більше ніж на три місяці) політичних прав і свобод. Це могло статися за рішенням Всенародних зборів чи Ради Народних Міністрів у разі війни чи внутрішніх заворушень.

Конституція обійшла увагою такі питання, як державна символіка, принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади та управління тощо. Очевидно, що ці положення мали регулюватися окремими законами.

55. Ііі Універсал Української Центральної Ради.

Третій Універсал. З’явився після Жовтневого перевороту в Петрограді 7 листопада 1917 року. Основні його положення:

1. проголошувалося створення Української Народної Республіки у складі майбутньої Російської Федерації;

2. до скликання Українських Установчих зборів Центральна Рада перебирала повноваження законодавчого характеру. Генеральний секретаріат ставав урядом України;

3. скасування приватної власності на землю та її передання всьому трудовому народові;

4. запровадження 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом;

5. негайний початок мирних переговорів та укладання справедливого миру між воюючими країнами;

6. скасування смертної кари та оголошення амністії політичним в’язням;

7. розширення прав місцевого самоврядування;

8. забезпечення політичних прав і свобод громадян УНР;

9. надання національним меншинам національно-персональної автономії.

56. Законодавча діяльність за доби Української Держави гетьмана п. Скоропадського.

Гетьманська адміністрація вдалася до скасування тієї нормативно-правової бази, яка суперечила політичним і соціально-економічним засадам Української Держави. Неврегульованість певних сфер державного будівництва та прогалини в галузях права заповнювалися законотворчістю гетьмана. Серед найважливіших нормативно-правових актів вирізнялися такі акти конституційного характеру:

«Грамота до всього українського народу», якою розпускалися Українська Центральна Рада, її органи місцевої влади, окреслювалися наміри будівництва держави на засадах приватної власності.

«Закони про тимчасовий державний устрій України» визначали структуру та принципи функціонування Української Держави та період до скликання сейму.

«Законом про громадянство Української Держави» від 2 липня 1918 року визначалася належність до українського громадянства. Запроваджувався «нульовий варіант». Він передбачав визнання всіх російських підданих, що перебували в Україні на момент видання цього закону, громадянами Української Держави. Ті, хто вагався, мав рік на вибір остаточного рішення. Подвійне громадянство заборонялось.