42. Розвиток конституційного права в Українській гетьманській державі (Війську Запорозькому). Характеристика Конституції п. Орлика 1710 р.

• Конституція Пилипа Орлика. Найвищим проявом національної правової думки Української гетьманської держави стало ухвалення у Бендерах (Молдова) 5 квітня 1710 року під час обрання П. Орлика Конституції. Офіційно вона називалася «Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорізького» та складалася з преамбули і 16 параграфів. То був договір між гетьманом і Військом Запорозьким про державний устрій в Україні після визволення її від московського панування.

Конституція була чинним правовим джерелом на Правобережжі до 1714 року. В ній містилися такі положення:

• протектором України визнавався шведський король;

• православна церква мала посісти панівне становище, повернутися до лона Константинопольського патріархату;

• про необхідність поширення освіти в Україні;

• забезпечувалися цілісність і недоторканість українських територій;

• українські полонені з Росії та Швеції мали повернутись на батьківщину;

• поставлено завдання про відновлення військового союзу з Кримським ханством;

• про необхідність передання всіх фортець, де розташовувались російська війська, у власність Війська Запорізького;

• про обмеження влади гетьмана «публічною радою» (парламентом), до якого виходили би генеральна старшина, полковники і посли від низового козацтва. Парламент мав збиратись тричі на рік. Питання вносив сам гетьман, однак він був відповідальний перед парламентом;

• найвища виконавча влада належала гетьманові;

• гетьман відповідав за утиски простого народу;

• гарантувалися недоторканість особи, її відповідальність перед судом;

• про виборність усіх посадових осіб з наступним їх затвердженням гетьманом;

• про звільнення козацьких вдів, дітей та їхніх господарств від податків.

П. Орлик присягнув під час ухвалення Конституції на дотримання всіх пунктів, а Карл ХІІ скріпив документ своїм підписом.

43. Види злочинів та система покарань в Українській гетьманській державі (Війську Запорозькому).

Звичаєве кримінальне право найбільш виділяє такі:

• злочини проти життя. Найтяжчим вважалося вбивство козака козаком, за здійснення якого, «тільки в цьому докажеться», обвинуваченого закопували в землю разом із його жертвою. За стародавнім козацьким повір’ям вважалося, що під землею жертва вічно душитиме свого кривдника, адже вбивцю зв’язували і клали під труну;

• злочини проти здоров’я. Заподіяння тілесних ушкоджень у п’яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували і руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла;

• військові злочини. Найтяжчі з них – дезертирство, програш бою, ухиляння від зайняття посади, на яку козака обрало товариство, пияцтво під час походу. За здійснення протиправних діянь цієї категорії на злочинця очікувала смертна кара. П’яного під час морського походу викидали за борт, а під час суходільного маршу – прив’язували до коня і ганяли степом, доки винуватий не помирав. Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де кидали їх напризволяще;

• майнові злочини. До них відносили крадіжку, розбій, неповернення боргу. Залежно від об’єкта посягання розрізнялася крадіжка особистого майна і майна всього запорізького товариства. В останньому випадку обвинуваченого очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише у тому разі, якщо повертав борг, або хтось із родичів поручався за нього;

• статеві злочини. Позаяк жінки не могли перебувати на Січі, досить поширеним видами злочину були мужолозтво і скотолозтво, за вчинення яких також передбачалася смертна кара.

До рецидивістів застосовували повішання.

Рідше на Запоріжжі застосовувалась така люта страта, як посадження на палю (високий дерев’яний стовп із металевим наконечником).

За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише в тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти заміж за приреченого. Однак такі факти були поодинокі.

Найбільш поширеним покаранням серед козаків було приковування до ганебного стовпа і забивання буковими киями осіб, що вчинили конокрадство, пограбування купців, порушили військову дисципліну.