51. Особливі статті Зводу законів цивільних для Полтавської та Чернігівської губерній (1843 р.)

З метою уніфікації правової системи на території названих губерній могли застосовуватися 53 статті Зводу законів цивільних, які враховували особливості місцевого права. Порівнюючи особливі для Полтавської та Чернігівської губернії положення з загальноімперськими нормами, можна виділити такі відмінності:

• в основі особливих настанов лежали норми Литовського статуту, який не був чинним джерелом права у Російській імперії;

• в українських губерніях права жінки значно обмежувалися порівняно з правами чоловіка;

• на Чернігівщині та Полтавщині учасники цивільних правовідносин отримували більшу свободу розпорядження власним майном;

• установлювалася більша залежність дітей від батьків;

• особливі настанови жорстокішим чином забезпечували цілість майна: доки воно перебувало в управлінні опікуна, власник не мав право вільно ним розпоряджатися;

• особливі для Полтавської та Чернігівської губерній настанови поширювалися не на всі інституту цивільного права, а лише на окремі відносини, що регулювали опіку, спадкування, договірні зобов’язання, права власності.

52. Кримінальне право в українських губерніях Російської імперії (хіх ст.)

Норми кримінального права України другої половини ХІХ ст. регулювалися т. ХV Зводу законів Російської імперії та «Уложенням про покарання кримінальні та виправні» 1846 р. з редакціями 1866 і 1885 років.

З-поміж злочинів виділялися:

• злочини проти віри, до яких відносили: блюзнірство, єресь, перехід православного до іншої віри, безчинство в церкві тощо. Нерідко за здійснення цього виду злочину передбачалося заслання на поселення до Сибіру;

• злочини проти держави. Замах чи навіть намір позбавити влади царя або здійснити насильницькі дії проти членів імператорської родини передбачали смертну кару з позбавленням усіх прав стану. Розповсюдження письмової чи друкованої літератури з метою підняти бунт тягнули за собою каторжні роботи на строк від 8 до 10 років, а для осіб, не звільнених від тілесних покарань, додатково призначалися 50-60 ударів батогом і клеймування;

• злочини проти порядку управління. До таких передусім відносили: організований виступ робітників проти власника чи управителя підприємства; повстання кріпаків проти поміщиків. Обидва склади прирівнювалися до злочину проти влади і передбачали покарання у вигляді смертної кари. Будь-яка непокора кріпака своєму панові чи скарга на нього могла закінчиться для непокірного 50 ударами різок;

• злочинами проти особи вважалися різні вбивства, тілесні ушкодження, образа честі, дуель, погрози тощо. Серед особливо небезпечних виділялися: вбивство батьків чи одного з них; священика під час здійснення служби; групове вбивство; вбивство з корисливою метою тощо. Для винних у їх здійсненні передбачалися каторжні роботи на строк від 15 до 20 років, а також позбавлення всіх прав стану;

• майнові злочини. Насильницьке заволодіння нерухомим майном, здійснене озброєними людьми, каралося засланням до Сибіру. Винні за вчинення розбійного нападу, пограбування мали відповідати каторжним роботам на різноманітні терміни або довічно.

Система покарань була надзвичайно складною. Покарання поділялися на дві частини: кримінальні й виправні. До перших належали:

• позбавлення усіх прав стану в поєднанні зі смертною карою або з висланням на каторжні роботи до Сибіру чи Кавказу. Позбавлення всіх прав стану означало втрату привілеїв, пов’язаних із належністю особи до певного стану, припинення шлюбних відносин, втрату права власності, яке переходило до спадкоємців, позбавлення батьківських прав;

• клеймування засуджених до каторжних робіт;

• тілесні покарання для осіб, від них не звільнених.

До виправних покарань належали:

• догана;

• штрафи;

• арешт;

• ув’язнення;

• передання на службу до виправних арештантських рот тощо.

Система покарань була надзвичайно жорстокою і вибірковою для привілейованих верств суспільства. Так, дворяни, священики, купці, поміщики звільнялися від тілесних покарань.