Глава XXI

ПСИХОГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Загальною ознакою психічних розладів, об'єднаних у велику групу психогенних захворювань, є зв'язок їх воз-никновения з психічною травмою, тобто психогенность. До психоген-ным захворювань відносяться реактивні (психогенні) психози і неврози. Безпосередньою причиною цих захворювань є надмірні, надсильні, умовно-рефлекторні подразники, що травмують психіку людини - почуття страху, гніву, образи і образи, загроза життя, крах надій, втрата близьких і дру-гие неприємні життєві ситуації, що хвилюють, сопровождае-мые негативними емоціями.

Серед населення, неспеціалістів в області психопатології, існує думка про те, що основною причиною усіх психічних за-болеваний являється психічна травматизация, велика производ-ственная або учбове навантаження. При цьому привід або поштовх до раз-витию захворювання помилково ототожнюється з його істинною при-чиной. Людина із здоровою нервовою системою виносить колоссаль-ную навантаження, проявляє високу стійкість по відношенню до ус-ложненной життєвої ситуації, психічною травматизации. При-мером тому являються ті величезні і важкі випробування, які припали на долю радянського народу під час Великої війни Отечествен-ной. Зрозуміло, стійкість по відношенню до психогенних чинників обумовлюється також високими моральними якості-мі особи, такими, що підвищують її психічну стійкість.

Незважаючи на згадану витривалість і стійкість психіки людини, все ж є межа її нагружаемости. При його пре-вышении може виникнути позамежне охоронне тормо-жение в корі великого мозку з виключенням свідомості і розвитком психічного захворювання. Цьому можуть сприяти різні соматичні (що виснажують нервову систему) шкідливості, обумовлюючі неповноцінність біологічного "грунту", на ко-торую впливає сверхсильный-раздражитель, а також чрезмер-ное емоційне потрясіння, що перевищує поріг физиологичес-кой витривалості кіркових процесів.

Значний вклад до вивчення психогенних захворювань вніс відомий радянський психіатр Е. К- Краснушкин, про авторитет ко-торого свідчить той факт, що Радянський уряд дове-рило йому проведення на Нюрнберзькому процесі експертизи неко-торых фашистських злочинців, що симулювали психічний розлад. На його думку, говорити про психоз, обумовлений психічною травмою, можна тільки тоді, коли реакцією на психи-ческую травматизацию є хвороблива форма розладу мислення і поведінки. При інших захворюваннях, розглянутих вище, психічна травма пс є головною причиною їх возниm до тенія. Вона лише може послужити поштовхом, прискорюючим разви- i не психічної хвороби. При реактивному ж психозі головним эти-ологическим чинником захворювання є психічна травма. У основі патогенезу психогенних захворювань лежить запредель-ное охоронне гальмування в корі великого мозку, і передусім в другій сигнальній системі, обумовлююче возникно-иеипе різних психопатологічних симптомів - від галлюцина-торного переживання до маячних ідей з неправильним поведени-ем. В цьому відношенні велике значення мали експериментальні роботи И. П. Павлова на тваринах по створенню моделей психоген-ных захворювань. Експериментальні неврози у собак викликалися шляхом дії надмірно сильних подразників, приводяще-го до виникнення у тварин трьох видів змін : 1) перена-пряжению процесу збудження; 2) перенапруженню процесу гальмування; 3) зіткненню обох процесів. У цих випадках воз-никал зрив нервової діяльності : тварина втрачала вироблені \< ловные зв'язки, відмовлялася від їжі, не дізнавалася хазяїна, не реагувала на свою кличку, ставала агресивною, появля-лись трофічні розлади, стан заціпеніння або двига-тельного збудження.

Аналізуючи стан тварин з експериментальними невроз-мі, И. П. Павлов писав: "Вироблювані нами хворобливі нерв-ные стани, якщо їх перенести на людину, в значній частині відмічають так званим психогенним захворюванням. Такі ж перенапруження, такі ж збивання дратівливого процесу з гальмівним, усе це зустрічається і в нашому житті. Наприклад, мене ВТО-нибудь дуже глибоко образив, а я з якої-небудь причини на те не міг відповісти відповідним ялиновому, а тим більше дією, і повинен був здолати цю боротьбу, цей конфлікт раздражитель-ного і гальмівного процесу усередині себе. І це повторилося не раз. Плі візьмемо інший випадок з літератури неврозів. Дочка присут-ствует при останньому годиннику і днях життя пристрасно улюбленого батька і повинна робити вигляд, що усе йде благополучно, що усі ми, дес-кать, сподіваємося, що ви видужаєте, а у самої, звичайно, страшна туга і тяжкість на душі. І ось це часто-густо веде до зриву, неподітий до неврозу" *.

У дітей і підлітків із-за недостатньої фізіологічною зре-лости кіркових процесів цей зрив виникає швидше. Психоген-ные розладу у дітей дошкільного віку розвиваються при безпосередній дії подразників переважно страхітливого характеру і проявляються за типом гіперкінетичних або гипокинетических рудиментарних афектно-шокових реак-ций. У клінічній картині психогенних розладів підлітків п хлопців сигнальне значення патогенного подразника в качест-ве причини психогенного захворювання важливіше, ніж його непосредст-пенное сприйняття. У цьому віці симптоматика психогенних за-болеваний істотно не відрізняється від такої у дорослих.

Таким чином, при порушенні межі фізіологічної вы-носливости, сильному емоційному потрясінні психогенне забо-левание може розвиватися у кожної людини, причому' швидше - у особи з неурівноваженою, легко ранимою нервовою системою, слабкого типу. Велике значення мають вік і моральних каче-ства осіб. На відміну від інших психічних захворювань, пси-хогенные захворювання, як правило, не супроводжуються деструк-тивным зміною в тканині мозку, тому в більшості випадків обратимы.

РЕАКТИВНИЙ ПСИХОЗ

Реактивний психоз - це тимчасовий оборотний розлад психічної діяльності в результаті психічної травми.

Психогенне збудження є найбільш выра-женное психічний розлад, обумовлений раптовою і силь-ной психічною травмою, особливо сильним переляком. Для цього стану типовий розлад свідомості і рухове возбуж-дение, яке може проявлятися по-різному: хворий голосно кри-чит, метушиться, плаче, рухи його безладні, хаотичні, він безцільно кидається, здійснює безладні примітивні защит-ные дії з вираженою тривогою, страхом, вегетативними рас-стройствами (тахікардія, блювота та ін.). Орієнтування в окружаю-щем порушене, хворий не дізнається близьких, не може діяти стосовно ситуації, що склалася. Він перестає усвідомлювати навколишню ситуацію і у своєму власному поведе-нии, яке набуває форми втечі в простір, іноді з руйнівними діями. Таке збудження може привести до загибелі хворого (стрибок з вікна, балкона, з трамвая), чого не сталося б при підлягаючому зберіганню орієнтуванні і адекватному, по отно-шению до ситуації, що склалася, поведінці.

Психогенне збудження триває недовго - від несколь-ких годинника до декількох днів. Після одужання спостерігається амнезія на період хвороби, Іноді зберігаються нечіткі, фраг-ментные спогади про те, що сталося. Патофізіологічною осно-вой цього стану являється позамежне гальмування в корі боль-шого мозку, що виникає в результаті надмірної психічної травми, яке розгальмовує і позитивно індукує под-корковые механізми, вивільняючи з-під контролю кори упомя-нутые вище примітивні підкіркові рухові реакції. На-ряду з психопатологічною симптоматикою спостерігаються вегета-тивно-соматические і ендокринні порушення. Прогноз при психогенному збудженні зазвичай сприятливий, психічне здо-ровье відновлюється повністю, проте протягом деякого часу після психічної травми спостерігається невмотивоване почуття тривоги і страху. В окремих випадках захворювання має тривалу течію і характеризується атиповими руховими розладами, серед яких найчастіше спостерігаються тик, пси-хогенное заїкання і хореїчний гіперкінез.

Для психогенного ступора типова рухова заторможен-ность від млявості, малорухомості до скутості, що досягає стану ступора з мутизмом, повного емоційного паралічу, байдужості до оточення і розладу свідомості. У відповідь на гостру психічну травму людина застигає з вираженням ужа-са на обличчі, широко розплющеними очима, перестає відповідати на питання (мутизм), у нього з'являються тахікардія, поверхневе дихання.

Дитячий організм через недосконалість фізіологічних меха-низмов є більш ранимим, швидке психофізіологічне раз-витие дитину приводить до напруги діяльності усіх органів і систем організму, створюючи умови для можливого порушення їх. Тому у дітей порівняно легко виникає психогенна реакція на травматичну ситуацію, особливо переляк. Але психіка дітей, в порівнянні з дорослими, пластичніша, тому обла-дает великими потенційними можливостями відновлення.

Разом з генерализованным психогенним ступором у дітей можуть спостерігатися часткові, парціальні, форми ступора : пси-хогенная глухонімота, зниження або втрата зору, випадання от-дельных рухових і чутливих функцій, астазия-абазия та ін.

Стан психогенного ступора зазвичай закінчується амне-зией. Іноді захворювання набуває затяжного характеру з даль-нейшими рецидивами. Діти протягом тривалого часу в'ялі, безініціативні, байдужі до оточення, у них нарушают-ся формула сну, діяльність органів дихання і кровообігу, можливі блювота, мимовільне сечовипускання. Зовні такі де-ти і підлітки можуть нагадувати розумово відсталих.

Психогенна депресія - стан вираженої меланхолії, обумовлений дією хронічних несприятливих психо-генных і соматогенних чинників. Воно характеризується надмірною вираженістю і тривалістю емоційного расстрой-ства, що виражається в пригнобленні, почутті туги і страху, достигаю-щих значної інтенсивності. Думки і переживання хворого фіксуються на обставинах психічної травми, майбутнє ри-суется йому в похмурих фарбах, він нетовариський, уникає кол-лектива, неохайний в одязі, критичність у нього понижена, мова тиха, монотонна, без модуляції, вираз обличчя сумний. У міру розвитку захворювання хворою відмовляється від їди, погано спить, у нього виникають ідеї самозвинувачення і суїциїдальні тенденції, свої минулі помилки він підносить до ступеня преступле-ния, звинувачує в них себе і інших. Стан психогенної депрес-сии зазвичай посилюється до вечора, супроводжуючись психогенними галюцинаціями, що відбивають зміст психічної травми, і вегетативними розладами.

По своїх клінічних проявах психогенна депресія близька до депресивної фази маніакально-депресивного психозу, але відрізняється від неї, по-перше, етіологією, по-друге, наявністю рухової загальмованості. Зосередження уваги хворого навколо психічної травми, причиною хвороби, що стала, стремле-ние притягнути до себе увагу оточення, збудити співчуття, жалість і співчуття - характерна риса психогенної депрес-сии на відміну від депресивної фази маніакально-депресивного психозу. За відсутності зв'язку між висловлюваннями хворого і психічною травмою слід засумніватися в діагнозі реактивної депресії, оскільки розпізнавання зазвичай не викликає значитель-ных утруднень. Поліпшення умов середовища, в якому знаходиться хворий порівняно швидко веде до його одужання. Напро-тив, несприятливі умови середовища сприяють затяжному те-чению депресії. З віком вираженість і тривалість психогенної депресії зростає, а у дітей і підлітків вона обыч-но нетривала.

Псевдодеменція (помилкове недоумство) є своєю-образною загальмованістю, виключенням інтелектуальної деятель-ности, що зовні нагадує картину вираженого недоумства з різними формами зміненої свідомості. Це психічне рас-стройство може виникати як в умовах тривало діючої несприятливої ситуації, загрозливої благополуччю, так і при гострій психічній травмі. Псевдодеменція розвивається у тому випадку, якщо її прояв, по вираженню И. П. Павлова, являється для хворого "умовно приємним і бажаним".

Клінічно псевдодеменція характеризується дезорієнтацією хворого в оточенні, у своїй власній особі, іноді му-тизмом, елементарними галюцинаціями (хворий як би з наро-чито засмученим виразом обличчя озирається на всі боки, вирячує очі, зображуючи недоумкуватого). На прості питання він дає безглузді відповіді, але, як правило, в плані поставленого вопро-са, демонструє млявість, загальмованість, знаходиться в одній і тій же позі, з питаннями ні до кого 'не звертається, виробляє впе-чатление глибоко недоумкуватого. Він не може, наприклад, правильно назвати прості предмети ужитку, не знає того, як його зо-вут, скільки йому років, скільки у нього рук. Псевдодементное поведе-ние підлітка не відповідає його віку і придбаному запасу знань : на питання, якого кольору сніг, може відповісти - зе-леного, на пропозицію підняти праву руку, показати праве вухо - показує ліве око або -отвечает, що не знає. Хворий ілюструє повну втрату шкільних знань, не може выпол-нить елементарного рахунку. Іноді псевдодеменція протікає з явищами расторможенности, метушливості, безглуздих карикатурних рухів і кривляння. Стан псевдодеменції може продол-жаться декілька тижнів, потім психічні функції поступово відновлюються, можливі рецидиви.

Пуерилізм (від греч. риег - дитя) - психічний розлад, що виникає в результаті психічної травми. Характеризується звуженням свідомості, легковажною поведінкою, безтурботною веселістю, придуркуватістю, наївністю суджень. При цьому мова школяра, підлітка, дорослого характеризується дитячою інтонацією, шепеля-востью, невимовою окремих букв, неправильною произшипением слів. Хворий заявляє, що йому два роки, що він ще не уміє читати і писати, грає з ляльками, гірко плаче, коли у нього намагаються відібрати іграшку, побачивши нової іграшки стрибає ярем радості, звертаючись до оточення, називає їх "дядьками", Mi ними", хоче "на ручки", "в ліжечко", словом, поводиться по-цетски. Течія і результат захворювання залежать від того, наскільки швидко вдається усунути несприятливу життєву ситуацію, mi нерідко воно буває затяжним. Псевдодеменція і пуерилізм не Є симулятивными реакціями. Їх стійкість обумовлена - inкреплением патологічних асоціацій, залежних не лише від інтенсивності психічної травми, але і від морально-моральних у гановок, особового досвіду.

Психогенний параноид є психічним расст-ройство, провідним синдромом якого є телденциозное, невірне, з упередженою ідеєю тлумачення навколишньої действи-тельности, викликане порушенням мислення. Захворювання разви-нается під впливом тривало діючою травмуючою ■ итуации, що викликає настороженість і недовіру. Тривала Настороженість веде до перенапруження кіркових процесів, 'I до" сприяє розвитку страху, зниженню критичності і тенден-циозному тлумаченню оточення. Передують цьому чув-ство тривоги, порушення сну із страхітливими сновидіннями, беспо-койство, передчуття якогось нещастя. Привертають до не-нерному тлумачення того, що оточує соматичні чинники, пере-несенные захворювання, обумовлюючі астенизацию, переутом-ление, зниження слуху, зір, тугоухість, а також тип нервової системи.

Як відомо, бувають як украй ранимі, чутливі люди, так і що легше реагують на травмуючі обстоя-ильства, швидко звільняються від вантажу роздумів. Дитина або підліток, підвищено вразливий, скрупульозно перера-батывающий свої сприйняття, мучений сумнівами, ущемлений свідомістю власної неповноцінності або проявляючий повы-шенную особову самооцінку, завжди насторожений, прислушива-ется до того, що про нього говорять. Конфлікт в колективі, в сім'ї, погані оцінки в школі, стягнення за погану поведінку, микросо-цпальные труднощі і життєві невдачі починаються истолковы-ваться такою особою по-маячному. Психічна травма, пада-ющая на такий біологічно змінений "грунт" призводить до звуження свідомості і неправильного тлумачення ситуації, що склалася, що обумовлює симптоматику психогенного параноида. У цьому стані хворою кидається, прагне кудись бігти, плаче, просить пощади, ночами випробовує зорові галлюци-нации, іноді проявляє суїциїдальні тенденції. Захворювання триває декілька тижнів. У ряді випадків після перенесеного па-раноида формується постреактивний розвиток особистості, сопрово-ждаемое ипохондричностыо, нав'язливими страхами і побоюваннями. Для ілюстрації сказаного Г. Е. Сухарева (1959) наводить сле-дующий приклад:

Хлопчик, 14 років, погано устигає і недостатньо дисциплінований в школі. За тиждень до справжнього захворювання переніс грип, після якого отмечают-ся стомлюваність, головний біль, сонливість вдень. Подінь захворювання провів на вокзалі, куди був посланий батьком у справі. Увечері до нього підійшов громадянин з проханням пояснити йому, як проїхати в якусь місцевість. Отримавши вказівку від хлопчика, громадянин пішов не в ту сторону. Це здалося хлопчикові стран-ным. Коли він знову помітив того ж громадянина біля себе, це здалося йому вже підозрілим. Міліціонер, якому хлопчик заявив про свої по-дозрениях, доручив йому простежити за громадянином. Під час спостереження хлопчика раптом охопив гострий страх, він побіг додому, усе йому здавалося дивним, люди, що зібралися, його лякали. Не знайшовши матір будинку, він пішов до неї на роботу, де оточення також викликало у нього страх і підозру. Йому ка-залось, що його оточують диверсанти, висловлював ідеї переслідування і отрав-ления, не пив воду, боячись бути отруєним. У фізичному розвитку підліток відстає від свого віку, виснажений. При госпіталізації перші 3-4 дні отме-чаются ті ж маячні думки. Доступний, примітивний, мислення конкретне, веб-ральная пам'ять ослаблена, навіюваність підвищена. Практичне орієнтування достатнє. В наступні дні відзначаються нерізкі явища рухової расторможенности, невелика ейфорія, критичне відношення до свого марення. Катамнез через 2 року: здоровий, працює, змін особи не відзначається.

Психогенний галюциноз відрізняється від параноида більш мед-ленным розвитком, тривалою течією і переважанням не рас-стройства мислення і маячних суджень, а галюцинацій, пре-имущественно слухового характеру. Психогенний галюциноз не-рідко спостерігається у розумово відсталих і у осіб з фізичними дефектами, наприклад, з дефектами слуху, тугоухістю. Зниження слуху, яке само по собі травмує психіку, неможливість із-за тугоухості або глухоти підтримувати правильні взаимоот-ношения з оточенням загострюють настороженість, призводять до перенапруження кіркових процесів, оскільки тугоухий увесь час прислухається до того, що відбувається навколо нього.

Яке-небудь соматичне захворювання вызы-вает астенизацию, що приєдналося, посилює стан хворого. Певний час йому вдається приховати свою підозрілість, але тривале перенапруження обумовлює зрив кіркових процесів. Дитина з тугоухістю, наприклад, прийдя в клас, помічає, що товариші перед цим перешіптувалися, а помітивши його, припинили розмову і почали посміхатися. Ця обставина, а також неповноцінні слу-ховые відчуття, що часто турбує шум у вухах являються осно-вой появи галлюцинаторного сприйняття, внаслідок чого він вимагає припинити глумитися над ним.

Таким чином, механізм розвитку галюцинозу обумовлений перенапруженням і зіткненням (збиванням) кіркових процесів, освітою в корі великого мозку інертного застійного возбуж-дения.

Індуковане марення виникає внаслідок психогенного воз-действия і своєрідної інтелектуальної переробки марення ис-тинно психічно хворого. Індукції піддаються зазвичай інтелектуально обмежені, дуже вразливі, невежест-венные і забобонні люди, що перебували під впливом істинно психічно хворого, емоційно до нього прив'язані. Индуци-рованный марення - цей стан, при якому маячне судження

виникає внаслідок передачі, своєрідного "зараження" від дру-гого особи, що страждає психозом, - індуктора. Психічно боль-ной з афектний насиченими маячними переживаннями, поль-зующийся у здорового, але недостатньо культурного, невежествен-ного людини, авторитетом, може зробити на нього вплив. І якщо ця людина нездатна правильно оцінити ситуацію, то він може піддатися індукції, тобто сприйняти маячну ідею психічно хворого як щось достовірне. Ізоляція від индукто-ра веде до зникнення індукованого марення. У історії рели-гии відомі цілі епідемії індукованого божевілля.

НЕВРОЗ

Протягом тривалого часу вчення про невроз .було одним з найбільш складних розділів психопатології. Термін "невроз" був введений в другій половині XVIII ст. для позначення ряду за-болеваний нервової системи, у тому числі і органічних. З разви-тием патологічної анатомії точка зору на суть неврозу змінилася, і з другої половини XIX ст. його сталі розглядати як психогенне захворювання, що не супроводжується органічними змінами в тканині мозку.

Найбільш значним досягненням в розробці проблеми неврозів були роботи И. П. Павлова і його учнів, присвячені вивченню патофізіологічних механізмів виникнення, дина-мики і результату цього захворювання. Ряд вітчизняних учених (К. И. Платонов, Е. А. Попів, Г. Е. Сухарева, Т. П. Сімеон, Н. И. Красногорский та ін.) провели на основі павловской концеп-ции про невроз глибокі дослідження, що дозволили зробити цінні профілактичні і лікувально-педагогічні висновки. Серед мно-гочисленных досліджень в цій області треба відмітити роботи Е. А. Шевалева (1947), який за допомогою ретельного клиниче-ского аналізу довів, що хронічна психічна травматиза-ция, піддававшись складній і тривалій интрапсихической перера-ботке, може стати причиною розвитку неврозу навіть опісля не-сколько років після перенесеної травми.

Нині під терміном "невроз" розуміють функцио-нальное, не пов'язане з ушкодженням мозку, розлад психи-ческой діяльності, що виникає внаслідок тривалої, хрони-ческой психічної травматизатии осіб із слабким типом психичес-кой діяльності. На відміну від реактивних психозів, що виникають внаслідок надмірної психічної травми, людина, що страждає неврозом, зберігає критичне відношення до своєї хвороби, не втрачає здатності управляти своєю поведінкою і правильно оце-нивать оточення.

Досліди по штучному створенню моделей эксперименталь-ных неврозів у тварин збагатили психопатологію знанням пато-физиологических механізмів, що лежать в основі розвитку неврозу у людини. Вони показали, що чинниками, що привертають до розвитку неврозів, є слабкий тип психічної діяльності і природжена слабкість нервової системи, обумовлена воз-действием різних вредностей у внутріутробному періоді На наступних етапах розвитку дитини таку ж предрасполагаю-щую роль грають перенесені соматичні захворювання і нару-шение сну, що виснажують організм, ускладнена життєва ситуа-ция і неправильне виховання. Саме тому навіть порівняно невеликі, але тривало діючі травмуючі ситуації по-рой виявляються достатніми для розвитку неврозу.

Напружена робота в школі, внз, на виробництві, окрашен-ная мотивами, потребами, позитивними емоціями, стиму-лирующими функціональний стан організму, не може рас-сматриваться як причина неврозу. Навпаки, хаотична деятель-ность без позитивного емоційного фону знижує функци-ональное стан організму, може вивести людину з ладу.

Невроз може розвиватися у людини, що зовсім не бере участь в трудових процесах, якщо її існування супроводжується пе-ренапряжением кіркових процесів, психічною травматизацией. Невроз - поняття, узагальнювальне цілу групу захворювань. Нижче ми приводимо характеристику основних видів неврозу.

Моносимптоматичний невроз

Моносимптоматичний невроз - стан, що характеризується переважанням ознак порушення функції якого-небудь отдель-ного органу (за відсутності органічної поразки), через що картина хвороби набуває характеру не психопатологічної симптоматики, а домінування якого-небудь соматичного синд-рома. Моносимптоматичний невроз (невроз цього органу) година-то спостерігається в дошкільному і молодшому шкільному віці бо в цьому віці найбільш виражена реактивність організму'

Природжена слабкість нервової системи, обумовлена воздей-ствием на плід у внутріутробному періоді різних вредностей, астенизация, захворювання, перенесені на наступних етапах' розвитку, несприятливі умови виховання і інші негативні чинники, за наявності психічної травматизации, можуть привести до розвитку моносимптоматичного неврозу. Внаслідок недоста-точной фізіологічної зрілості кори великого мозку у дітей слабкості її гальмівного і регулюючого впливу, вивільнення підкірки з-під контролю кори, психогенні подразники воз-действующие переважно на першу сигнальну систему (вид страхітливої обстановки), рідше - на другу (патогенне воздей-ствие словом), можуть зумовити виникнення моносимптомати-ческого неврозу, що не буває або рідко зустрічається у дорослих. Розглянемо найбільш поширені в психопатології дет-ского віку види моносимптоматичного неврозу. До них, в пер-вую чергу, відносяться психогенне обумовлене порушення функ-ции травлення у вигляді анорексії - виборчого відношення до їжі або повної відмови від їжі, з блювотою, чому передує от-сутствие апетиту. У одному випадку блювота слідує услід за кормлеКием, в іншому вона з'являється при певному виді їжі, в оп-ределенное час.

Часто спостерігається розлад дихання у вигляді нападів так званого нервового кашлю. Він проявляється зазвичай в определен-Ц| до' час дня і ночі, довго не проходить, а при фіксації на нім шшмания дитини різко посилюється.

Зустрічається також функціональні розлади діяльності серця, що протікають за типом неврозу серця. Суб'єктивно при ном відчувається біль в ділянки серця, серцебиття, колення it Сиджу. Об'єктивно відзначається почервоніння або збліднення особи, Нестійкий, такий, що легко міняється при змінах положення тіла Пульс, підвищена пітливість, ціаноз кінцівок.

Можливий функціональний розлад рухової сфери в пилі гіперкінезів, тиків, що проявляється мимовільним і сте-реотипным скороченням (сіпанням) певних м'язових груп. Цей стан відноситься до локалізованих рухових неврозів (мигання, морщення лоба, сіпання губ, припод-нимание плеча, поворот голови, кусання нігтів і інші невроти-ческие дії). Незважаючи на уявну мимовільність цих поживних реакцій, вони можуть бути затримані вольовим усили-ем і ослаблені при відверненні уваги, уві сні вони зникають.

Логоиевроз

Логоневроз (психогенне заїкання) є дуже распрост-раненным у дітей моносимптоматичним неврозом. У хлопчиків логоневроз зустрічається в 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток. Серед тюлогических чинників логоневрозу перше місце займає пси-хогенная травматизация, страхітливі переживання і переляк. Спо-собствует виникненню цього виду неврозу і спадкова схильність.

Раніше вважали, що логоневроз обумовлений анатомічним де-фектом периферичного мовного апарату, і лише у кінці XIX ст. психогенне заїкання стали пояснювати патологічним станом кіркової нейродинаміки. Дослідження И. А. Сікорським "Про заи-кании" (1898) є першу значну роботу в співай області.

Звукова, моторна мова здійснюється завдяки взаимодей-ствию таких анатомо-фізіологічних функцій, як дихання, го-лосообразование і артикуляція. Усі органи, що беруть участь у вос-произведении звукової мови, иннервируются IX, X, XII і частково VII парою черепних нервів. Ядра цих нервів за допомогою кірково-ядерних волокон пов'язані з речедвигательными центрами кори великого мозку. Мовна продукція--результат діяльності усіх відділів кори великого мозку, але деякі з них мають в обра-зовании мові переважне значення. Так, моторна мова яв-ляется функцією лобової долі півкулі, а сенсорна - скроневою.

Відомо, що одна і та ж психічна травма, діюча на дорослого і на дитину (наприклад, переляк), викликає різний ефект. У дорослого вона не впливає на розвиток мови, а у дитини в результаті психічної травми може розвинутися логоневроз. Наи-более ранимими і узвимыми являються ті відділи нервової системи, які в процесі онтогенезу формуються пізніше. До них отно-сятся моторні мовні центри кори великого мозку, оскільки сен-сорная мова з'являється раніше моторної, тобто розуміння слів передує можливості їх вимовляти. Досліджувати сенсор-ную мову можна у дитини, що ще не уміє говорити. Моторну мову можна досліджувати тільки у дітей, що уміють розмовляти. Ось чому психічна травма, що впливає на дитину, пре-жде усього приводить до порушення моторної мови.

Під психогенним заїканням, або логоневрозом, розуміють такий розлад мови, при якому її течія уривається повторени-ем окремих звуків, складів або затримкою вимови внаслідок тонічної або клонічної судоми м'язів, що беруть участь в артикуляції. При психогенному заїканні порушується складне поєднання функції мовних м'язів (мовна апраксия). Логоневроз частіше спостерігається у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, що пояснюється, як вже підкреслювалося вище, мовним онтогенезом. j

Переляк, психічна травма, що впливає на функціонально незрілу речедвигательную зону кори великого мозку, перебування в колективі заїк, соматична ослаблена являються чинник-мі, що обумовлюють логоневроз. Подальша фіксація ненор-мальной рухової іннервації обумовлюється неправильним відношенням дитини і оточення до заїкання, неправильним підходом до його усунення. Негативні емоції, почуття непол-ноценности, страх перед кепкуваннями і передражнюванням, ощуще-ние безсилля ведуть до надмірного зосередження уваги на ак-те мові і ще більше розстроюють її.

В більшості випадків заїкання проходить порівняно швидко, але за несприятливих умов середовища воно фіксується, тримається роками. При такій течії логоневрозу, яка посилюється після вступу до школи (оскільки там пред'являються високі тре-бования до мовної функції), треба боротися не стільки із заикани-ем як таким, скільки з неправильно установ-кой, що сформувалася. Велике значення мають своєчасне лікування, недопущення формування стійких патологічних зв'язків (педагогічні ме-роприятия, колективні заняття, мовний режим, логопедична ритміка, активізуюча психотерапія та ін.).

Відносна частота не лише психогенного заїкання, але і інших психогенних розладів у дітей пояснюється функциональ-ной незрілістю їх центральної нервової системи, несовершенст-вом процесу активного гальмування в корі великого мозку.

Логоневроз виникає внаслідок порушення взаємодії між процесссами збудження і гальмування з подальшим по-явлением в мовній зоні кори великого мозку функціонально изо-лированного "хворого пункту", тобто вогнища застійного збудження, наявність якого призводить до зниження контролю кори над подкор-кой, мови, що бере участь в регуляції темпу, порушенню взаимодей ствия трьох компонентів мови - дихання, голосоутворення і ар-тикуляции.

Далі формуються умовні зв'язки судорожної готовності, розвиваються вторинні зміни психіки, які посилюють за-икание (астенічні риси, конфузна, недовірливість, подо-зрительность, пригноблення, соромлива похмурість, невіра в собст-венные сили). Саме через ці вторинні механізми у подро-стка посилюється заїкання. Він починає соромитися свого дефекту, з'являється страх перед необхідністю говорити, чого не наблю-дается у дітей дошкільного віку. Течія цієї патології ха-рактеризуется періодичним то послабленням, то посиленням судо-рог мови, залежно від ситуації.

Неврастенія

Неврастенія є наслідком дії на організм тих, що ис-тощающих нервову систему чинників : функціонального перена-пряжения, розумової і фізичної перевтоми, пов'язаної з хронічними емоційними переживаннями, соматичними за-болеваниями (інфекційні хвороби, нерідко наступні одна за одною, недосипання та ін.) і відсутністю відпочинку, особливо доста-точно тривалого сну. Прояви неврастенії разнообраз-ны, але незалежно від віку хворого свідчать про його дратівливу слабкість.

Основні симптоми неврастенії - підвищена збудливість дитини, з одного боку, і швидке виснаження - з іншою. Выра-жения "нервова дитина", "нервовий учень", що набули широкого поширення, часто тлумачаться неправильно. Не кожного ребен-ка, який вередливий, свавільний, упертий, можна назвати нервовим. У школярів, що не справляються з вимогами, предъявляемы-ми ним при навчанні, спостерігається симптоматика, характерна для неврастенії. Але це не неврастенія, а своєрідна психогенна реакція, обумовлена труднощами навчання, страхом перед ро-дителями за погані відмітки, невмінням самостійно працювати. Дитина при такій психогенній реакції стає слізною і вередливою, скаржиться на неможливість зосередитися, забывчи-вость та ін. У таких випадках важливо визначити, чи не являються ці симптоми результатом підвищених вимог до слабкої дитини або ознаками якого-небудь іншого захворювання.

Неврастенія - це функціональний тимчасовий (протягом не-скольких місяців, років) хворобливий стан, що характеризується комплексом психічних і соматичних порушень. Типовий зовнішній вигляд хворого - бліде обличчя, в'яла міміка, расслаблен-ные рухи - швидко змінюється у момент емоційного подъ-ема - рухи стають швидкими, поривчастими, пожвавлюється міміка, особа покривається рум'янцем. Раніше спокійна дитина стає дратівливою, підвищено збудливою і плакси-вым з схильністю до афектних розрядів. Він скаржиться на го-ловную біль, запаморочення, втрату апетиту, вечорами возбуж-ден, не може заснути, часто прокидається, оскільки сон уривається

страхітливими сновидіннями. Уранці він почуває себе більш уста-лым, ніж увечері, нерідко відзначається тахікардія.

Самопочуття хворого знижене, він переживає почуття туги, розумова діяльність ускладнена, емоційне збудження виникає дуже легко, а пригнічується важко, настрій меня-ется без видимих причин, переважаючим фоном його являється неуважність і пригніченість. При цьому підвищена збудливість усіх аналізаторів : дитина не переносить яскравого світла, різких зву-ков, переживає неприємні відчуття в усьому тілі, при трогате-льной ситуації плаче, у нього тремтять пальці рук, "сіпається" око (тик, обумовлений скороченням кругового м'яза ока).

Не справляючись із-за хворобливого стану з вимогами, що пред'являються до нього в сім'ї і в школі, хворий стає по-дозрительным і настороженим, відгороджується від оточення. Швидка стомлюваність дитини обумовлює нестійкість вни-мания, трудність зосередження, зниження інтелектуальної дея-тельности типу гипомнезии. Подібне зниження інтелектуальних здібностей докорінно відрізняється від того, яке наблю-дается при органічних захворюваннях головного мозку, наприклад, при дебільності. Утворення умовних зв'язків при неврастенії не порушене, неповноцінні лише зосередження, активна увага, процеси концентрації і відтворення. Після відпочинку і соответ-ствующего лікування мнестические і понятійні здібності посте-пенно відновлюються, що свідчить про функціональний характер змін в центральній нервовій системі.

Таким чином, діти і підлітки, що страждають неврастенією, ли-шены стійкої життєрадісності і бадьорості, знаходяться в стані дратівливої слабкості, швидкого збудження і виснаження. Це хворобливий стан розвивається внаслідок повільно і дли-тельно діючих негативних психогенних чинників на тлі порушеного режиму. Найчастіше причинами неврастенії у дітей і підлітків є надмірні емоційні реакції в ре-зультате несприятливих обставин в сім'ї, серед сверстни-ков, тривалі хвилювання, фізичне і розумове перенапряже-ние. Сприйнятливіші до дії цих чинників особи з непол-ноценной біологічним грунтом, а також що проживають в несприятливих умовах. Усунення шкідливо діючих фак-торов, відпочинок і лікування ведуть до одужання, інакше захворювання затягується на тривалий час.

Розпізнавання неврастенії представляє певні трудно-сти, вимагає уваги і обережності, оскільки за неврастенічною симптоматикою можна проглянути початок істинного психічного захворювання, особливо шизофренія.

Невроз нав'язливих станів

У нормальних умовах розумові операції обумовлені певною метою, яка направляє їх в потрібне русло. При неврозі нав'язливих станів в процесі мислення переважають ідеї, що насильницьки вторгаються, нав'язливі, представлення, влечгппн, сумніви, спогади, іноді безглуздого содержа-нии, причому хворий відноситься до них критично, усвідомлює їх нену-жность. У здорової людини теж можлива наявність мнительнос- MI і нав'язливості, але вони не підпорядковують собі його поведінку, Короткочасні і легко переборні. При неврозі ж нав'язливих ■ ОСТОЯиий, незважаючи на розуміння безглуздя і необоснован- тп думок, що насильницьки вторгаються в процес мислення, і представлень, дитина (підліток) або дорослий як би подчиня-йся ним, що відбивається на поведінці людини, призводить до сниже-нии) працездатності, іноді навіть до інвалідизації. Виникненню ?того неврозу сприяють особливості лично- i Гй У вигляді тривожно-недовірливого складу характеру, астенизирую-|ДИе чинники і психічна травматизация, яка обумовлює Виникнення в корі великого мозку вогнища інертного застійного спонукання. Нав'язливість може бути абстрактною, проявляючись мудруванням, прожектерською мрійливістю, абсолютно відірваною від реальності, чудасіями. До них відносяться контраст- iii.li ', протилежні до дійсності думки і потягу, недо-ступные в цій ситуації (бажання дитини, що шанує своїх батьків, вимовити образливі слова в їх адресу, зробити iii.ii вперед, стоячи перед прірвою, засміятися на похоронах; жела-ние матері кинути улюблену дитину з балкона вниз та ін.). Чув-етиенно-образна нав'язливість супроводжується насильницьким от-иращением до близьких, здійсненням аморальної дії, суевер-ного вчинку, ритуалу та ін.

За своїм змістом нав'язливі явища дуже разнообраз-ны: нав'язливі страхи, спогади, сумніви, нав'язливі дви-жения і дії, думки про наявність заразливої або смертельної бо-лезни та ін. Учень, наприклад, мучиться нав'язливим сумнівом, чи п. 'шл він в школу необхідні підручники, знаючи, що все гаразд, він багато разів перевіряє себе; боїться, що в класі його викличуть до дошки і він усе переплутає, зробить не так, почервоніє. Зустрічається нав'язливий страх висоти, сходів, гострих предметів, тісних поме-щений, самотності, натовпу, відкритих площ, страх смерті та ін. Ike ці переживання роблять школяра нерішучим, застав-ляют його відчувати власну неповноцінність. Він усвідомлює не-обоснованность своєї нав'язливості, відноситься до неї критично, але нерідко на висоті обтяжливого переживання критичне відношення перебільшується, і нав'язливість трансформується в надцінну ідею. При цьому хворий може стати абсолютно непрацездатним.

Щоб дещо полегшити стан нав'язливості, хворий ис-пользует різні ритуали, після чого він на деякий час заспокоюються, настає поліпшення, а потім усе повторюється знову. До зафіксованих ритуалів відносяться ритуали відходу до сну (складати одяг на одному і тому ж місці і в одному і тому ж порядку; так само обійти навколо столу), однотип-ных рухів (йдучи по вулиці, рахувати кроки, вікна, шукати автомо-биль певного кольору), ритуали при одяганні, роздяганні, їді і т. д. Глибина і міра нав'язливості може бути

самою різною - від незначної до дуже вираженої, вы-водящей людини з ладу, що обумовлює неможливість тру-довой діяльності. Тривалість стану нав'язливості також різна - декілька днів, місяців, у ряді випадків - не-сколько десятків років.

Невроз страху і тривожного очікування

Невроз страху і тривожного очікування є одним з наи-более поширених проявів неврозу у дітей. Страх - чув-ство, пов'язане з прагненням уникнути небезпеки, обумовлене інстинктом самозбереження в його оборонній формі. Це одна з найбільш неприємних емоцій, що знижує пізнавальні спо-собности, іноді викликає повне знесилення. У тому випадку, коли страхи спостерігаються у дітей дошкільного віку преиму-щественно в нічний час, їх не слід розглядати як болез-ненное стан. Але якщо вони зберігають максимальну частоту, набувають характеру провідної ознаки і після першого крити-ческого періоду розвитку дитини, коли активність і самостояте-льность значною мірою визначають усю його діяльність, то йдеться вже про невроз страху і тривожного очікування. Патофи-зиологические механізми цього неврозу недостатньо вивчені.

До завершення першого критичного періоду страх определяет-ся, мабуть, не стільки змістом страхітливого раздражи-теля, скільки його незрозумілістю. У маленьких дітей течія неврозу страху і тривожного очікування сприятливіша, ніж у дітей шкільного віку і у дорослих.

Під впливом гострої і несподівано діючої психічною трав-мы або при тривалішою травматйзации у вигляді неблагоприят-ной життєвої ситуації невроз страху і тривожного очікування мо-жет розвиватися у дитини і підлітка з різними типологичес-кими особливостями. Проте у осіб з тривожно-недовірливим характером, що вразливих, таких, що легко вселяються і ранимих, з вро-жденной або придбаною нервозністю він з'являється швидше. Виникає невроз або гостро, несподівано, за наявності очевидної і безумовної психічною травматйзации, коли оточення ре-бенка і сама дитина усвідомлює причину його возникнове-ния, або поступово і непомітно, поволі, як би без зовнішнього приводу. Ні дитина, ні навколишні його обличчя не можуть назвати при-чину неврозу.

У першому випадку спостерігається нетривала заторможен-ность, дитина полохлива, ховається в кут, скрикує при неожидан-ном шумі, стуку, метушливий, неспокійний, озирається по сторонах, неред-ко відзначається ілюзорне сприйняття, що посилюється до вечора. У другому випадку (поступового, непомітного розвитку неврозу), при якому важливу роль грає неправильне виховання, неуспевае-мость в школі, порушення сну, після незначної заторможен-ности з'являються неуважність, вередливо-дратівливе наст-роїння, підвищена стомлюваність, лабільний пульс, лякливість.

У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку повышен-ная лякливість є фізіологічним явищем. Якщо діти цього віку знаходилися у вузькому оточенні, а не в коллекти-ве однолітків, не випробовували дії позитивних раздра-жителей, перенесли різні соматогенні захворювання, не при-учены до самостійності, то при зміні обстановки у них бы-стро виникає психогенна реакція тривоги і страху. Наприклад, таку дитину уперше приводять в дитячий сад або школу-интер-нат, незнайома обстановка яких сприймається ним з тривогою. Відразу ж з'являються сльози, тремтіння, почервоніння особи, крик і задишка, тривога і страх. Такі діти бояться залишатися самі в кімнаті, під час сну кричать, на зміну обстановки реагують дви-гательным збудженням, вираженими оборонними дейст-виями. Наявність подібної симптоматики у дітей, дошкільного і молодшого шкільного віку свідчить про переважання у них підкіркових структур за наявності гальмування в корі большо-го мозку.

У підлітків невроз страху проявляється за типом тривожного очікування, занепокоєння про майбутнє, оскільки змістом мысли-тельных операцій в цьому віці є передбачення, пред-видение майбутнього, що позначається на характері випробовуваного ними страху. При розпізнаванні цього неврозу його слідує диффе-ренцировать з істеричними реакціями, які відрізняються іншою симптоматикою і наявністю явного або прихованого бажання бути бо-льным, чого немає при неврозі страху і тривожного очікування.

ЛІКУВАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАХОДИ

Профілактика психогенних захворювань полягає в созда-нии умов середовища, що знижують можливість травматизации психи-ки. Поліпшення умов середовища, трудове виховання, гартування, нагляд за здоров'ям учнів в школі, психогігієнічна пропа-ганда, що озброює батьків розумінням особливостей психиче-ского розвитку дітей, правильний режим, чергування учбової на-грузки і відпочинку, а також привитие ініціативи і самостоятельно-сти - усе це заходи, що перешкоджають розвитку психогенних захворювань. У абсолютній більшості випадків психогенні пси-хозы, як і неврози, виліковні завдяки лікувально-педагогічним заходам і потенційним можливостям дитячого організму.

Лікування психогенного захворювання передбачає, в першу чергу, усунення фактів, що особливо травмують хворого. Та-кие хворі зазвичай потребують лікування в спеціальній психонев-рологическом установі, в якій різними методами дости-гается нормалізація співвідношення основних кіркових процесів і усувається стан виснаження нервових клітин. При лікуванні враховується форма прояву психогенного захворювання і особен-ности його клінічної симптоматики. Застосовують невеликі дози наркотичних анальгетиків і снодійних засобів, кисень, пе-реливание крові, вступ інсуліну, глюкози, витамино-, физио-терапию та ін. Постільний режим, лікування переривчастим сном, а в

подальшому психотерапія і трудова терапія дають хороші ре-зультаты.

На відміну від реактивних психозів, лікування неврозів представ-ляет значні труднощі, оскільки разом з психічною трав-матизацией (іноді не зовсім вираженою), яку необхідно виявити, спостерігається соматичне виснаження, при якому пока-зано загальнозміцнююче лікування. Профілактика неврозів заключа-ется в збільшенні вираженості рухливості і урівноваженості кіркових процесів.

З фізіологічної точки зору процес навчання і виховання є передусім процесом утворення умовних зв'язків, стереотипів і навичок. Він забезпечує тренування нервових про-цессов, формування цілеспрямованої активності, витримки і самовладання, забезпечуючу стійкість і опірність організму дії психогенних чинників.

Поєднання занять по загальноосвітніх предметах з про-изводственным навчанням, виховання працьовитості, почуття обов'язку, боротьба з тепличною обстановкою, егоїзмом, тенденцією до превос-ходству над іншими є чинниками, тонізуючими кору великого мозку, перешкоджаючими розвитку неврозів. Надмірна увага, постійна тривога про дитину, виконання усіх його ж-ланий і вередливих спонукань позбавляють дитини самостійності, знижують витримку і культивують в нім риси егоцентризму. Шкідливо, зрозуміло, і недооцінювати інтереси дитини, що має свій власний внутрішній світ, ігнорування якого може привести до відчуття занедбаності, самотності. Приділяючи дитині увагу, батьки, вихователі не повинні йти на поводі усіх його бажань.

При лікуванні неврозів необхідно з'ясувати їх причину і по-пытаться її усунути. Даючи хворому рекомендації, не сле-дует фіксувати його увагу на тих, що спостерігаються у нього психо-патологических явищах. Застосовуються методи безусловно-, услов-но-рефлекторной терапії і психотерапії, спрямовані на відновлення сили кіркових процесів, вироблення нових або гальмування старих зв'язків, усунення вогнища інертного застійного збудження та ін. Велике значення в лікуванні мають спокій, дли-тельный сон, перебування в психоневрологічному стаціонарі або школі санаторного типу. Підхід до хворих неврозом має бути строго індивідуальним. Якщо, наприклад, при неврастенії основ-ными в лікуванні являються відпочинок, спокій, то при деяких інших формах неврозу він застосовується як допоміжний метод лече-ния і у ряді випадків стає навіть небажаним.

При моносимптоматичному неврозі передусім з'ясовують, чи яв-ляется причина хвороби для хворого очевидною або скры-той, чи усвідомлює він психотравмуючу дію. Оскільки мононевроз досить часто виникає в результаті неправильного виховання, то одними з ефективних методів його лікування явля-ются педагогічне втручання, психотерапія, раціональна бесіда, спрямовані на перевиховання особи.

Дитина, підліток занурена у свій внутрішній світ, зі своїми проблемами, що мають для нього важливе значення, він має потребу in" увазі навколишніх його дорослих, роз'ясненні niiiipocoB, що цікавлять, задоволенні його потреб. Усе це необхідно дати дитині, але не тоді, коли він домагається своєї мети обманом, Криком, судомами, блювотою і іншими подібними реакціями. Ці реакції слід ігнорувати, щоб відучити від них дитину. При миорексии, наприклад, дитину годують насильно. Тим часом голод ииляется кращим фізіологічним стимулятором апетиту. При Відмові від їди, якщо він не обумовлений соматичним забо-леванием, слідує, не фіксуючи уваги, прибрати їжу.

При нервовому кашлі, афонії, крику, падінні на підлогу як протесті проти режиму дитини краще залишити в спокої, поки у нього не припиняться ці істеричні стигми. Поза цими реакціями дитина, Звичайно, потребує уваги оточення. Залежно від течії мононеврозу лікувально-педагогічне втручання має ■ mm особливості.

11ри психогенному заїканні (логоневрозі) необхідно комплекс -|ни- лікувально-коректувальна дія. Воно повинне воздейство-пать не лише на мовну функцію, але і на особу в цілому. Ре-бенок з гостро виниклим заїканням потребує спочатку повного рг'кчюм спокою, мовчання. Лікування має бути спрямоване на вос-становление нормальної течії кіркових процесів шляхом уве-личения тривалості сну. Для цієї мети призначають препа-раты брому і снодійні засоби, що посилюють процес охрани-тельного гальмування.

Ефективне одноразове ефірне або алкогольне сп'яніння, застосування методу змивання застійних вогнищ гальмування в ре-чедвигательной зоні кори великого мозку хвилею збудження (електрострум на область гортані, д'Арсонваль, ефірна маска та ін.). Логопедична корекція проводиться на ігровому або учбовому ма-териале, спрямована на вироблення плавної мови, усунення судо-рожной готовності, нормалізацію умовних мовних зв'язків. Ці Ннятия вимагають обопільного терпіння - як від учня, так і від учителя.

Лікування неврастенії має бути етіологічним і патогене-тическим. В першу чергу усувають несприятливу ситуацію, що травмує психіку, у тому числі зменшують або повністю виключають учбове навантаження, проводять заходи, спрямовані на підвищення соматичного тонусу. Разом із зменшенням нагруз-ки і вступом щадного режиму застосовують засоби, усиливаю-щие процес гальмування в корі великого мозку, - препарати брому і поєднанні з кофеїном. Важливе значення мають повноцінні пи-тание, застосування глюкози, фітину, кальцію гліцерофосфату, про-должительный сон, фізіотерапевтичні методи лікування та ін. У випадках, коли немає можливості усунути несприятливу си-туацию і перебіг хвороби приймає затяжний характер, необходи-мо тривале загальнозміцнююче лікування і перевиховання. По-следнее полягає в привитии дитині навичок і умінь приспо-

собления до дійсності, що склалася, подолання цієї неприємної ситуації. При цьому слід враховувати як тяжкість си-туации, так і можливість її усунення, вік хворого, його розумовий розвиток.

Лікувально-педагогічне втручання при неврозі нав'язливих станів має бути комплексним (загальнозміцнююча терапія, раціональна психотерапія, спрямована на пригнічення навязчи-вости). Якщо при неврастенії рекомендується санаторний режим, то при неврозі нав'язливості він може зробити негативну віз-дію. Педагогові-вихователеві треба враховувати, що освобожде-ние дитини з нав'язливим станом від занять, зменшення учбового навантаження, переведення на постільний режим лише посилять у нього нав'язливість. Відпочинок, поєднуючись з неробством, призводить до збільшення вогнища збудження, фіксації ипохронических тенденцій. Такі хворі краще за себе відчувають при достатньому робочому навантаженні. Їм призначають невеликі дози препаратів брому, барбітуратів і інших седативних і снодійних засобів, а також введення раство-ра магнію сульфату у поєднанні з глюкозою.

Зменшення нав'язливого стану можна досягти шляхом во-влечения дитини в цікаву учбову, ігрову і трудову дея-тельность, що створює нові вогнища збудження в корі великого мозку. При неврозі тривожного очікування і страху застосовуються загальнозміцнююче лікування, інсулінотерапія гіпоглікемічними дозами, вітамінізація. Зменшують почуття тривоги, страху анти-депрессанты, триптизол, левомепромазин та ін.

Велике значення має раціональна психотерапія у вигляді роз'яснення хворому необгрунтованості страхів, переконання його в тому, що їх причина усунена, а справжнє почуття тривоги обус-ловлено самонавіянням. Для подолання почуттів тривоги і навяз-чивости можна використовувати тренування (наприклад, без допомоги інших пройти або проїхати транспортом певна відстань), поступово розширюючи поставлені завдання. Усі рекомендації хворому мають бути строго індивідуальними.