Глава II

НОРМА І ПАТОЛОГІЯ.

ПСИХІКА І ПСИХІЧНА ХВОРОБА

ПОНЯТТЯ Про НОРМУ І ПАТОЛОГІЮ - ЗДОРОВ'Я І ХВОРОБИ

Проблема здоров'я і хвороби, норми і патології відноситься до найважливіших теоретичних проблем і здається простій і понят-ной лише при поверхневому розгляді. Вона є однією з найбільш актуальних проблем біології і еволюційної теорії розвитку органічного світу. Вже у витоків античної культури на основі конкретного чуттєвого досвіду робилися попыт-ки відмежувати норму від патології, яку нерідко тлумачили містично.

Кант вважав норму середнім варіантом правила, що склалося, типу; по Гегелю, хвороба є наслідком порушення законо-мерностей, зв'язків між окремими органами і системами орга-низма і між організмом і окружающей'средой.

Приводити в цьому підручнику придатні для усіх випадків опре-деления поняття норми і патології немає необхідності. Абсолютної метафізичної норми немає, її межі встановлюються произ-вольно і далеко не завжди відповідають стану здоров'я. Нор-мальное за одних умов може виявитися патологічним придругих. Класики марксизму-ленінізму застерігали від поисковопределений для усіх випадків життя. - ','.

Проблема норми в медицині - це біологічна і соціальна проблема здоров'я. Слід підкреслити, що і нині межі понять норми і патології ще чітко і остаточно не визначені. Пояснюється це тим, що вони являються не менше слож-ными, чим людський організм, в якому розвивається хвороба.

Проблеми норми і патології, здоров'я і хвороби завжди инте-ресовали людей. І це зрозуміло, бо тільки здорова людина мо-жет повністю використовувати свої потенційні творчі, физи-ческие і духовні можливості. Патологія, хворобу приносять че-ловеку прикрощі і засмучення, являються для нього і його близьких нещастям, катастрофою. Залежно від тяжкості захворювання, міри критичності хворого, від характеру реакції його психіки ця катастрофа має свої градації. Чим різкіше осуществля-ется перехід від норми до патології, тим більше виражена психичес-кая реакція і тим важче катастрофа. Не слід забувати, що людина є одночасно істотою біологічним і обще-ственным. Тому оптимальний розвиток організму людини воз-можно лише за оптимальних соціальних умов життя.

"Хвороба - це порушення життєвих функцій організму під впливом різноманітних причин, що виражається тими або іншими фізіологічними і морфологічними змінами. Возникнове-ние хвороби пов'язане з дією на організм несприятливих чинників зовнішнього середовища" *.

Критерієм, на підставі якого хворобу вважають соціальною, є характер її зв'язку з соціально-економічними умови-мі життя, негативний вплив економічного і соціального факто-ров суспільства. Звичайно, економічні умови соціалізму способ-ствуют збереженню здоров'я людей, проте в соціалістичному суспільстві існує ще немало соціальних проблем, а також бо-лезнетворных чинників, що утрудняють боротьбу з деякими забо-леваниями.

Заперечення наявності в соціалістичному суспільстві соціальних чинників, що обумовлюють захворюваність, пояснюється ошибоч-ным ототожненням понять соціального і класового. Тим часом соціальні, громадські стосунки не зводяться лише до клас-совым. Хвороби людини соціально детерміновані, оскільки причина їх виникнення прямо або побічно пов'язана з воздей-ствием на його організм соціальних умов життя. Отже, із загальнобіологічною і соціологічною точок зору об'єкт изу-чения медицини - соціально-біологічний.

Неприпустимо ігнорування значення в розвитку людини його індивідуальних біологічних особливостей, конституціональних і топологічних властивостей психічної діяльності, а в отноше-нии дітей і підлітків - і своєрідності течії критичних пе-риодов розвитку.

Психічні процеси в організмі людини розвиваються на матеріальній, біологічній основі. Особа характеризується не лише рівнем громадських стосунків, але і станом її фи-зиологических можливостей. Тому вплив средовых, социаль-ных чинників на розвиток конкретної особистості не можна рассматри-вать у відриві від її біологічної організації.

Під хворобою взагалі слід розуміти складну реакцію ор-ганизма на дію хвороботворних чинників. И. П. Павлов із цього приводу пише наступне: "Що таке патологічне состоя-ние, хвороба? Це зустріч, зіткнення організму з каким-ни-будь надзвичайною умовою або, вірніше, з надзвичайним розміром щоденних умов.. Починається і особливо серйозна боротьба орга-низма з цими умовами, пускаються в хід оборонні прибо-ры тіла. Далі боротьба кінчається або отбитием ворога або прекра-щением роботи оборонних приладів і перемогою ворога - тоді настає підлогою або руйнування тієї або іншої частини організму".

Таким чином, хвороба розглядається як порушення жиз-недеятельности організму в цілому, його взаємодії і уравнове-шенности з навколишнім, у тому числі і соціальним, середовищем.

По И. П. Павлову, норма - це фізіологічна міра здоро-вья, при якому структура і функція відповідають умовам су-ществования організму.

При патології немає як абсолютно локальних, так і абсолютно загальних процесів. Патологія - це єдність загального і локального, психічного і соматичного. Чинники, що роблять патогенну дію на психіку людини, небайдужі і для дру-гих органів і систем організму. Кора великого мозку є вищим регулювальником усіх фізіологічних і патологічних про-цессов, що відбуваються в організмі людини. Таким чином, пато-логия (хвороба), що характеризується порушенням життєво важ-ных функцій організму, виступає як якісно новий процес. Загальним для норми і патології є те, що вони є проявами життєдіяльності організму, його приспособляе-мости до довкілля. Життєдіяльність організму може бути вільною і обмеженою. Перехід норми в патологію заклю-чается в перетворенні кількісних змін на якісних. Тому патология- це передусім біологічний процес по-явления нової якості. Патологія обумовлює перебудову особи, аж до повного її розпаду при деяких органиче-ских психічних захворюваннях.

Важливе теоретичне значення має висловлювання К. Маркса. "Що таке хвороба,:- пише він, - як не обмежена у своїй свобо-де життя" *. З цього визначення витікає, що хвороба окрім загальнобіологічного аспекту має ще і соціально-трудовою. Бо-лезнь, що характеризується ніяковістю, обмеженням свободи жиз-ни, призводить не лише до порушення фізіологічної жизнедея-тельности, але і до зниження або повної втрати соціально-трудових функцій. Тому критерієм здоров'я людини є його тру-довая діяльність, тобто найбільш адекватне і ефективне ис-пользование біологічних властивостей організму, фізіологічних і морфологічних особливостей мозку в реалізації соціально-трудових завдань (у тому числі навчання в школі).

Радянські учені С. С. Гурвич, В. П. Петленко, Г. И. Царегород-цев, торкаючись законів матеріалістичної діалектики і їх методо-логического значення в додатку до патології, вказують, що "перехід здорового організму в хворобливий стан завжди свя-зан з перетворенням кількісних змін на якісних. Людина залишається практично здоровою, поки зміни функцій організму носять тільки кількісний характер, тобто доки дія захисно-пристосовних механізмів в количествен-ном відношенні урівноважує силу дії патогенного раздра-жителя. Але коли сили цього подразника перевищують сили орга-низма - починається хвороба"**.

У додатку до людської особистості, особи дитини, що особливо розвивається, норма є поняттям не статично біологічним, а динамічно соціальним, бо основою розвитку особистості є її соціально-трудова діяльність. Вирішальний вплив на формування особи чинять громадські отно-шения, громадська трудова діяльність. Воно відбувається не лише в результаті природно-біологічного становлення орга-низма і цілеспрямованої дії на особу в сім'ї і шко-ле, але і внаслідок іншої соціально корисної діяльності, під впливом усіх умов життя : внутреннебиологических, внешнепри-родных, суспільно-громадських, целенаправленно-организован-ных, прямих, непрямих, випадкових, стихійних та ін.

ПСИХІКА ЯК ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ ДІЙСНОСТІ. ПСИХІЧНА ХВОРОБА

В процесі свого розвитку наукова психопатологія заимство-вала багато понять і терміни з психології. Тому, вивчаючи психопатологію, необхідно передусім утямити суть психи-ческих процесів в нормі. Важливість спільного вивчення психи-ческой діяльності фізіологією, психологією і психопатологією підкреслював И. П. Павлов.

Незважаючи на те що уявлення про психіку і психічних бо-лезнях виникло ще в глибокій старовині, протягом тисячоліть їх суть залишалася для людини загадкою. У той далекий час люди, не маючи поняття про будову і функції організму, вважали, що поведінка людини, його почуття і думки визначаються незави-симой від людського організму душею, яка вносить до орга-низм життя і керує його поведінкою. Дивні вчинки психи-чесання хворих, що особливо знаходилися в стані психомоторного збудження, а також що страждали вираженим недоумством, ще більш сприяли розвитку невірних уявлень про психіку.

Реакційна ідеологія в поясненні суті психічних процесів виходила з того, що душа нібито є якоюсь особливою духовною нематеріальною субстанцією, бесплот-ную і непізнанну суть, що живе особливим, незалежним від тіла життям, керованим божим помислом, а психічні про-цессы належать до категорій непізнанних таїнств душі. Цим фактично і обгрунтовувався заклик до терпіння і упокорювання. Релігія вселяла, що створивши людину з "праху земного", бог вло-жил в нього душу, незалежну від тіла, після чого людина проник-ся вірою у всемогутнього творця. Проте стверджуючи, що земля і усе живе на ній створено богом, релігія не пояснює, хто створив самого бога. Допитливість в цьому відношенні служителі церкви на-зывают богохульством. На їх думку, релігійні догми не ну-ждаются в поясненні і доказах, бо є "божественні одкровення".

Виникнення таких містичних поглядів не випадкове, бо на зорі своєї історії людина була повністю залежна від природи. Страх, безсилля людини перед явищами природи породжували віру в надприродний, непізнанний світ, названий потім мі-ром душі.

У міру того як накопичувався і узагальнювався життєвий досвід людей, уявлення про психіку і психічні хвороби изменя-лись. Історія психології так само, як і історія філософії, пред-ставляет собою історію боротьби матеріалістичного і идеалисти-ческого світоглядів з приводу природи психічних явищ. Представники матеріалістичного напряму (Фалес, Герак-літ, Демокрит, Эпикур, Гіппократ) ще на ранніх етапах обще-ственного розвитку прагнули підійти до пояснення психіки з природно-научних позицій. Але оскільки усі форми ідеології були підпорядковані інтересам релігії, то й психологія несла на собі друк містики.

Розвитку матеріалістичної психології сприяли успе-хи природознавства. Починаючи від М. В. Ломоносова і А. М. Радище-ва, представники передової філософської думки і природознавства в Росії знаходилися на принципових матеріалістичних по-зициях і вели рішучу боротьбу з ідеалістичним мировоз-зрением. Ще в домарксовский період вони створили в Росії пред-посылки до розвитку матеріалістичного уявлення про психи-ческих процеси і їх розлади.

Основоположниками матеріалістичної фізіології психичес-кой діяльності є росіяни учені И. М. Сеченов і И. П. Павлов. Ними були розроблені шляхи і методи наукового ис-следования функцій нервової системи.

Психіка - особлива властивість високоорганізованої матерії го-ловного мозку людини відбивати об'єктивну дійсність у вигляді відчуттів, сприйнять, представлень, пам'яті, мислення, ефекторних дій та ін. З матеріалістичної точки зору психічне хоча і не тотожно фізіологічному, але нераз-рывно з ним пов'язано. Матеріалізм заперечує поняття "душі" і счи-тает, що незалежних від матерії духовних сутей немає і бути не може. Психіка є не особливою духовною субстанцією, а осо-бым властивістю високоорганізованої матерії головного мозку че-ловека. Під психікою, психічною діяльністю наука розуміє віддзеркалення матеріального світу в мозку людини. И. П. Павлов до-казал, що психічна діяльність є аналитико-синтети-ческой діяльністю кори півкуль великого мозку, обуслов-ленной дією навколишній дійсності, а також те, що в рефлекторній, тобто відбивною, діяльності мозку пси-хическое невіддільно від фізіологічного.

Кора великого мозку є матеріальною основою усіх психи-ческих процесів. Зрозуміло, психіка не властива матерії изна-чально, ця властивість розвивається поступово і виникає лише на певному ступені розвитку живої матерії, в результаті вза-имодействия організму з довкіллям. Психіка - продукт не лише біологічного, але і соціально-історичного, общест-венно-трудового розвитку. Перша жива істота мала тільки відчуття, а подальший розвиток живої матерії від відчуття

до мислення здійснювалося протягом тривалого періоду раз-вития природи. Суть матеріалізму не в тому, що усе матери-ально, а в тому, що на вищому етапі розвитку матеріального воз-никает ідеальне, суб'єктивне, свідомо відбиваюче матери-альный світ. Особливість людської психіки полягає в тому, що для її розвитку вирішальне значення мали процеси общественно-го праці. Праця створила саму людину. Психіка розвивалася в про-цессе трудової практики і усієї динаміки громадського життя, в нерозривному зв'язку з розвитком мови.

И. М. Сеченов уперше в історії науки розкрив физиологиче-ские механізми психічної діяльності, яка до нього счита-лась непізнанною. У своїй книзі "Рефлекси головного мозку", виданою в 1863 р., И. М. Сеченов довів, що психіка людини пізнавана і її закономірності можна вивчити і пояснити з по-мощью об'єктивного методу. Він підкреслював, що психічні і фізіологічні процеси єдині у своїй матеріальній основі, що усі акти свідомого і неусвідомленого життя по своєму проис-хождению є рефлексами.

Ця теза дала можливість И. М. Сеченову висунути ряд ма-териалистических положень про суть психіки. Основним поло-жением являється детермінована психічних процесів, тобто обумовленість їх средовыми чинниками, навчанням і воспитани-ем в широкому значенні слова. Свою матеріалістичну позицію в цьому відношенні И. М. Сеченов виразив таким чином: "Предметний світ існував і існуватиме по отноше-нию до кожної людини раніше його думки; отже, первич-ным чинником в розвитку останнім був і буде для нас зовнішній світ з його предметними зв'язками і стосунками" *.

Наступним не менш важливим виводом, витікаючим з иссле-дований И. М. Сеченова, є фізіологічна обусловлен-ность вчинків, думок і почуттів людини. Для того часу нуж-но було бути гігантом людської думки і мати велику сме-лость, щоб при незначній кількості даних про фізіологію психічної діяльності висловити такі ідеї.

Обгрунтоване И. М. Сеченовым вчення про фізіологічні ме-ханизмах психічної діяльності, про детермінізм психічних явищ довело їх рефлекторний характер, залежність від тієї або іншої причини, тобто підвело матеріальну базу під психоло-гию, в якій у той час неподільно панував ідеалізм. Ці виводи И. П. Павлов назвав геніальним злетом сеченовской думки. Будучи другом видатного росіянина революционера-де-мократа Н. Г. Чернышевского, И. М. Сеченов сприйняв його мате-риалистическое світогляд, а Н. Г. Чернышевский у своїх фило-софских узагальненнях спирався на фізіологічні дослідження И. М. Сеченова. Царське самодержавство наклало арешт на книгу "Рефлекси головного мозку", а її автора звільнило від руковод-ства кафедрою, відхилило його кандидатуру до обрання в академію, передало під нагляд поліції, а Синод, у свою чергу, зажадав ув'язнити його в монастир.

Ідея И. М. Сеченова про рефлекторну основу психічної дея-тельности послужила фундаментом для створення сучасної пси-хофизиологии.

Ціла епоха в розвитку фізіології психічної діяльності пов'язана з ім'ям И. П. Павлова. Він довів, що усі реакції пристосування організму до довкілля обумовлені умовно-рефлекторною діяльністю. Вчення И. П. Павлова про -психической діяльність є природно-научною основою діалектичного матеріалізму, оскільки воно підводить наукову базу під матеріалістичну теорію віддзеркалення. Це вчення показує, що без дії зовнішнього світу і внутрішнього раз-дражения органів чуття мозок не здатний на яку-небудь психи-ческую діяльність, що психіка є віддзеркалення об'єктивної дей-ствительности, здійснюване мозком. Своїм вченням И. П. Пав-лов обгрунтував фізіологічні механізми, що лежать в основі психічних процесів, показав матеріальну основу духовного життя людини, озброїв педагогіку природно-научним мето-дом навчання і виховання.

Психіка людини розвивається в процесі онтогенезу. Про раз-витии центральної нервової системи свідчить збільшення маси головного мозку. У внутріутробному періоді найбільш ин-тенсивное збільшення маси головного мозку відбувається у вре-мя третього місяця вагітності, надалі темп його дещо зменшується і знову помітно наростає до кінця вагітності. На третьому місяці внутріутробного періоду формується кора боль-шого мозку, на п'ятому - з'являються півкулі, дифференцируют-ся окремі функціональні системи, а до моменту появи дитини на світло центральна нервова система є повністю розвиненою цілісною системою.

Після народження дитини маса головного мозку у нього нарас-тает досить повільно, особливо виражено її збільшення у воз-расте від 4 до 7 років; максимуму вона досягає у віці 18 років.

Умовні рефлекси починають формуватися вже в перші не-дели життя дитини, а до кінця п'ято-шостого місяця утворюються умовні зв'язки з усіма аналізаторами: дитина дізнається окружаю-щие осіб, предмети, схоплює знайомі речі, посміхається мате-ри; встановлюються емоційні контакти. До кінця першого року життя дитини з'являються перші ознаки того, що він по-нимает відсутність знайомих облич і предметів. Удосконалюється некоординована раніше моторика, швидко виникають услов-ные зв'язки, диференціація і мовний контакт.

Взаємовідношення з дорослими, що оточують дитину, влия-ние батьків, позитивний емоційний контакт, регулиро-вание дій, розширення мовного контакту і сприйняття окру-жающего мають дуже велике значення. У кінці другого - початку третього року життя у дитини з'являються ознаки мыслитель-ных операцій, соверщенставе а емоційне життя стає більш диференційованим. Наступні два роки розвитку дитини характеризуються расши-рением його інтересів, появою здатності до узагальнення трудо-вой спрямованості, формуванням його особових особливостей. Подальший розвиток психіки дитини обумовлений взаимодейст-вием з довкіллям, громадською практикою, характе-ром учбової, трудової діяльності, її спрямованістю і идеа-лами.

Тривалий час буржуазні ідеологи стверджували, ніби психічні властивості спочатку закладені в природі людини. Таке помилкове представлення виправдовувало нерівність народів і класів. Насправді ж психічні властивості формиру-ются на основі природних даних в процесі життя і діяльності людини, під впливом громадського середовища, колективу і виховання. При цьому утворюються умовні зв'язки, які лежать в основі різних індивідуально-типологічних психічних властивостей особи. Оскільки мотиви і потреби можуть як со-ответствовать загальноприйнятим суспільно-правовим нормам, так і розходитися з ними, те становлення особи, у тому числі ано-мальной, треба розглядати лише у взаємодії з конкрет-ными умовами середовища, які формують певні, передусім соціальні властивості особи.

Фізично діти можуть певний час розвиватися зовні об-щения зі світом людини, але психічний, соціальний розвиток їх можливо тільки при включенні в громадське середовище. Психи-ческие процеси не продукуються людським мозком самим по собі, бо мозок - це орган, а не джерело психічних процес-сов, тому у людини, позбавленого контакту з соціальною дейст-вительностью, психічний розвиток порушений. Психічні про-цессы формуються і виступають регулювальником поведінки лише в спілкуванні з іншими людьми, при засвоєнні видів, що склалися, і форм діяльності. Надалі вони стають формою індивідуального пристосування до світу, засобом його преобра-зования.

Зміна уявлень про суть психічних процесів привела до перебудови поняття про матеріальний субстрат психи-ки - людський мозок, його структуру і функції. И. П. Павлов обгрунтував системну, або динамічну, локалізацію психиче-ских функцій з природно-научних позицій: В результаті изу-чения головного мозку анатомами, фізіологами, невропатологами, нейрохірургами його сталі розглядати як складну систе-му, що складається з окремих структур, кожна з яких выпол-няет свою певну функцію. Загальна функція цих структур дозволяє людині сприймати інформацію, що поступає із зовнішнього і внутрішнього світу, прогнозувати майбутнє, оцінювати результати своїх дій і регулювати вчинки.

Нині провідне місце у вченні про психічну дея-тельности і локалізацію функцій в корі великого мозку займає концепція саморегулирующих систем, які завдяки зворотним зв'язкам самостійно регулюють ті, що відбуваються в них про-цессы. Ідеї, покладені в основу концепції саморегулирующих систем, зумовили необхідність перегляду раніше существовав-ших понять про складні функції мозку, який, по опреде-лению И. П. Павлова, є системою, найвищою по саморегу-ляции.

На ранніх етапах еволюції поведінка тварин носила пре-имущественно інстинктивний характер. Головну роль в регуляції поведінки людини, яка визначається соціальними чинниками і спирається на систему мовних сигналів, названою И. П. Павло-вым другою сигнальною системою, грають складні кіркові процеси.

Таким чином, вчення про мозок як про складну саморегулирую-щей системі дозволяє стверджувати, що в корі великого мозку немає особливих, успадкованих або природжених, психічних цент-рів, таких, що є матеріальним субстратом складних психічних процесів.

Питання про локалізацію функцій в корі великого мозку широко і тривало дискутувався. Представники психоморфологиче-ского напряму в психопатології, найбільш вираженим сто-ронником якого був німецький психіатр К. Клейст, намагалися складні психічні процеси, у тому числі і прояви психи-ческих розладів, зв'язати з певними, строго обкресленими ділянками кори великого мозку. Знаходячись на позиціях идеалис-тической, функціональній психології, вони намагалися навіть вказати, функцією якої звивини півкуль великого мозку є індивідуальні особливості, релігійне почуття, почуття любові до дітей, агресивність, злочинність та ін. Німецький соціолог К. Лоренц, наприклад, стверджує, що усі конфлікти в человече-ском суспільстві пояснюються біологічною обумовленістю і успадкованою агресивністю. Американський соціолог Э. Люрк-гейм вважає злочинність необхідною і вічною категорією, властивою кожному суспільному устрою, природним при-родным явищем і навіть одним з чинників громадського здо-ровья.

Навряд чи можна відвертіше продемонструвати челове-коненавистнический характер буржуазної ідеології. Антинауч-ность психоморфологизма очевидна, його концепція, що ігнорує рефлекторний принцип вчення про психічну діяльність, осно-вана на ідеалістичному уявленні про спонтанність функції головного мозку.

На думку И. П. Павлова, уявлення про психічну дея-тельности людини як про механічне об'єднання окремо су-ществующих психічних функцій є помилковим. Психи-ческая діяльність єдина і цілісна, в її основі лежать нейро-фізіологічні умовнорефлекторні механізми.

Отже, якщо психічна діяльність людини є віддзеркалення об'єктивного світу тканиною головного мозку, то розлад пси-хической діяльності, психічне захворювання - це порушення його діяльності, тобто захворювання головного мозку. Погляди на суть психічних захворювань, або психозів, мінялися по ме-ре розвитку психопатології і науки взагалі. При психічній хворобі у людини порушується процес віддзеркалення реального світу, що призводить до розладу його пізнання і зміни поведінки. Цим психічна хвороба відрізняється від інших захворювань.

Оскільки психічне захворювання - це захворювання голов-ного мозку, і передусім кори великого мозку, що є выс-шим регулювальником діяльності усього організму, то психічно хворий не може бути повноцінним, рівноправним і цілком са-мостоятельным членом суспільства.

Своєрідність психічних захворювань в порівнянні з будь-якими іншими очевидно і свідчить про їх особою соціальної зна-чимости. Нормальна психічна діяльність є найбільш цінною і істотною якістю людини як активного і корисного члена суспільства. Психічне захворювання (чи будь-яка зміна в психічній сфері) позначається не лише на состоя-нии хворого индивидума, але і на тому суспільстві, членом /кото-рого він є. З появою розладу психіки збочується його соціальне положення і відношення до близьких. Саме у цей момент найбільш важливим завданням практичної психопатології є правильне і по можливості швидше виявлення у цього суб'єкта психічного розладу і проведення меро-приятий по його реабілітації, оскільки психічно хворий не може достатньою мірою піклуватися про себе, захищати свої інтереси, свої законні права і взагалі зберігати своє становище і місце в суспільстві.

Разом з поняттям "Психічна хвороба" в психопатології існує також поняття "Психічна аномалія", тобто своеоб-разное відхилення від норми.

При психічній хворобі в результаті порушення отражатель-ной і регулюючій діяльності кори великого мозку психи-ческие реакції стають явно патологічними, по выраже-нию И. П. Павлова, "різко і грубо суперечать реальними отно-шениям".

Про психічну аномалію говорять в тих випадках, коли внутрен-ний конфлікт особи або конфлікт з середовищем обумовлений час-тичными психічними відхиленнями, що знижують або извра-щающими в тій або іншій мірі соціальну значущість особи з усіма властивими їй, залежно від аномалії, особенностя-ми. Зрозуміло, подібні відмінності в порушенні пізнавальної діяльності при психічних хворобах і аномаліях не слід розуміти абсолютно, оскільки можуть мати місце трансформації одного стану в інше або при порушенні одного з психиче-ских процесів можуть порушуватися в тій або іншій мірі і інші. Практично ж таке розмежування має істотне значе-ние, оскільки при психічній хворобі у вузькому значенні слова боль-ной стає недієздатним, а у ряді випадків при здійсненні суспільно небезпечних дій визнається навіть неосудним, потребуючим заходів не карної, а медичного захисту, тобто в примусовому лікуванні.

Як вже відзначалося, будь-яка психічна хвороба* (у тому числі і недоумство), що характеризується розладом віддзеркалення окру-жающей дійсності, є передусім за-болевание мозку. Але головний мозок не ізольований орган, а найбільш важливий і досконалий відділ нервової системи, регули-рующий усі процеси, що відбуваються в нім. Отже, виходячи з принципу цілісності організму і єдності усіх психічних і соматичних функцій психічна хвороба є захворюванням усього організму з переважною поразкою кори великого мозку. Але і таке твердження ще не відбиває повністю суть психічної хвороби. Психічна хвороба характеризується порушенням соціальних зв'язків особи з окру-жающей середовищем, її цілісності як сукупності усіх психічних процесів (тобто здібності, уміння користуватися розумовими операціями - поняттями, судженнями, висновками), раз-рушением ядра особи. Тому найбільш адекватним є наступне визначення.

Психічна хвороба - це захворювання усього організму з переважним ураженням головного мозку, що проявляється в порушенні мислення і поведінки. Окрім первинного пораже-ния головного мозку психічна хвороба може виникнути вслед-ствие вторинної його поразки в результаті інфекцій, заболева-ний внутрішніх органів, травм, інтоксикацій та ін.

Звичайно, при психічному захворюванні в тій чи іншій мірі розстроюються усі психічні функції - відчуття, сприйняття, представлення, пам'ять, емоційно-вольова сфера, мислення і свідомість. Але головним в інтелектуальній діяльності (розумі, інтелекті, розумі) є мислення. Коли ми говоримо про силу розуму, то маємо на увазі високий рівень мислення, його строгу послідовність і непохитну логічність, здатність до от-влеченным і узагальнювальних ув'язнень. Мислення, проявляюще-еся в утворенні понять, суджень і висновків, є вищою формою психічної діяльності людини, опосредован-ного і узагальненого пізнання ним явищ навколишньої действи-тельности в її взаємозв'язках. Розлад мислення призводить до порушення поведінки.

Ступінь ураження головного мозку і порушення процесу отра-жения реального світу при різних психічних хворобах нео-динакова. При одному захворюванні чуттєве пізнання змінюється трохи, проте виражено порушення вищих форм мыш-ления, тобто узагальненого раціонального пізнання, що відбиває взаємозв'язок оточення. При іншому захворюванні різко нару-шается як чуттєве (безпосереднє віддзеркалення окружаю-щего), так і абстрактне пізнання. При цьому змінюються усі сто-роны психічної діяльності, порушується сприйняття реаль-ности, збочуються судження і висновки, здійснюються не-мотивовані вчинки. У одному випадку психічне захворювання може бути повністю оборотним, в іншому - безповоротним внаслідок деструктивних змін в головному мозку. Ряд психічних захворювань закан-чивается повним одужанням, при деяких психічних бо-лезнях повного одужання не настає, відзначається лише поліпшення. Але навіть при важкому перебігу хвороби завдяки пластичності психічної діяльності і її компенсаторним воз-можностям може наступити значне поліпшення психічних функцій.

Приблизно до початку XIX ст. можливість психічних хвороб у дітей просто заперечували. У той час вважали, що психічні хвороби ■- доля дорослої людини, а дітям властивий психиче-ское розлад лише у вигляді природженого або придбаного недоумства. Проте ці погляди поколивала наукова і практична діяльність таких видатних психіатрів, як А. П. Бут-ковский (1800-1844), що видав в 1834 р. перший в Росії підручник по психопатології і що відкрив в Харкові в 1836 р. першу в Росії школу для розумово відсталих; П. П. Малиновский (1818- 1872), що приділяв велику увагу ролі соціальних чинників у виникненні психозів; И. П. Мержеевский (1838-1908), уста-новивший пріоритет російської науки в морфологічних исследова-ниях недоумства; И. М. Балинский (1827-1902), а також исследо-вания зарубіжних психіатрів - Сегена, веста, Гюнтца, Циена, Эммингауза, що описали психічні захворювання у дітей і под-ростков. Тому розвиток вітчизняної і зарубіжної дитячої психопатології на науковій матеріалістичній основі нача-лось лише з середини XIX ст.. У Росії перший психіатричний лікувальний заклад для дітей офіційно був створений в Ризі в 1854 р.

Течія, результат і прогноз психічних захворювань у дітей і підлітків, в порівнянні з дорослими, мають свої особливості. Анатомо-фізіологічний розвиток дитячого ор-ганизма, що Не завершився, неповне формування психічних функцій, особен-ности емоційно-вольової сфери, критичних періодів розвитку і багато інших чинників накладають своєрідний відбиток на динаміку психічної хвороби і аномалії психіки у дитини. Результат деяких психічних хвороб у дітей, коли організм ще не досяг свого повного розвитку, може істотно отли-чаться від результату при аналогічних захворюваннях у дорослих. Крім того, дитина інвалідизується швидше і сильніше, ніж дорослий. Відомі, наприклад, несприятливі результати перенесених деть-ми первинного або вторинного менінгоенцефаліту і травматичес-ких ушкоджень мозку. Іноді шизофренічний процес, начав-шийся в ранньому віці, завершується або апатичним слабо-умием, або значним розпадом ядра особи, незважаючи на те що дитячий організм через своє потенційне біологічне зростання має більшу, ніж організм дорослого, здатністю до компенсації початкового дефекту.

Медико-біологічні дії, спрямовані на тренування аналитико-синтетическои діяльності головного мозку, у ряді випадків сприяють сприятливішому прогнозу.

Психічні розлади проявляються передусім измене-ниями різних психічних функцій, а надалі - иска-жением уявлення про зовнішній світ в цілому:

Клінічною одиницею розладу психічної функції яв-ляется симптом як критерій патологічного стану організму. Поєднання окремих, близьких за походженням і змісту симптомів об'єднується в синдром. Діагностика різних пси-хических захворювань починається з вивчення походження і патофізіологічних механізмів виникнення синдромів. Пос-кольку психічне захворювання є хворобою не лише мозку, а усього організму, то це вивчення здійснюється з помо-щью спеціальних фізико-хімічних методів дослідження. Каж-дый психопатологічний синдром має свою патофизиологичес-кую суть, а для кожного психічного захворювання характерне переважання одних синдромів над іншими, тому їх вивчення має велике діагностичне і прогностичне значення.

Розпізнавання патологічного стану повинне йти від от-дельного симптому до синдрому, а потім до хвороби.

Симптоми психічних захворювань : гіперестезія, гіпестезія, сенестопатия, ілюзії (афектна, вербальна, парейдоличес-кая), галюцинації (зорова, слухова, нюхова, импера-тивная, тактильна, вісцелярна, комбінована), псевдогал-люцинации, метаморфопсії, розлад схеми тіла, гипомнезия, амнезія (ретроградна, антероградна), парамнезії, розлад асоціативного процесу (прискорення, загальмованість, бессвяз-ность, усебічність, персеверация), надцінні і маячні ідеї, нав'язливі і імпульсивні потяги, ейфорія, дисфорія, емоційна слабкість і тупість, апатія, абулія, деперсонали-зация, дереалізація та ін.

Синдроми психічних порушень : деліриозний, аментивный, судорожні припадки з мимовільними рухами, корсаков-ский, кататонічний, галлюцинаторно-параноидный, ипохондри-ческий, емоційні, депресивні, апатичні, олигофрениче-ские, астенічні, психопатичні, психопатоподібні, затримки психічного розвитку та ін.