Глава VI

ПАТОЛОГІЯ ВІДЧУТТІВ, СПРИЙНЯТЬ І ПРЕДСТАВЛЕНЬ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Складний процес віддзеркалення людським мозком окружаюшу го світу, тобто пізнання, має свої стадії, або східці, які В. И. Ленін визначив так, : "Від живого споглядання до абстракт ному мисленню і від нього до практике- такий діалектичний пуп. знання істини, знання об'єктивної реальності" *.

Первинні анатомо-фізіологічні утворення, перетворю щие сприймане роздратування в нервові імпульси, називають* і рецепторами. Розрізняють экстеро-, проприо- і интерорецеиторы. У рецепторах відбувається первинний аналіз роздратувань, і корі великого мозку - складніший аналіз і синтез. Цей процес віддзеркалення властивостей предметів об'єктивного світу, виникаючий I результаті дії їх на органи чуття і збудження нерв-ных центрів кори великого мозку, називається відчуттям. Ощуще-ния дають тільки деякі відомості про пізнаваний предмет. Сприйняття і представлення пов'язані з функцією центральних, пір ковых, відділів різних аналізаторів.

Відчуття є найбільш простою формою віддзеркалення от-дельных властивостей предметів і явищ, безпосередньо воздейст-вующих на органи чуття. Воно забезпечує орієнтування органам ма в довкіллі. За допомогою відчуття ми не отримуємо даних про предмет, явищі в цілому, а тільки пізнаємо їх відокрем ные властивості (звук, запах, температура, колір, форма, величина та ін.). Крім того, відчуття дозволяють судити про зміни, про-исходящих в нашому власному організмі. Проте не УСЯК! дія викликає відчуття. Мінімальна величина раздра-жения, при якій виникає відчуття, називається абсолютним порогом відчуття. При цьому чутливість рецепторів изменя-ется під впливом пристосування до подразників, до умов довкілля, тобто відбувається адаптація. Відчуття явля-ются основою формування і розвитку складніших процесів пізнавальної діяльності.

Сприйняття є психічним процесом віддзеркалення дійсності, в результаті якого формується субъектив-ный образ об'єктивного світу. Це вищий, в порівнянні з відчуттям, рівень чуттєвого пізнання. Сприйняття возни-кает в результаті синтезу багатьох відчуттів, його фізіологічною основою є взаємодія багатьох аналізаторів з урахуванням слідових тимчасових зв'язків. Як і всякий процес пізнання, во-сприятие залежить від особливостей сприймаючого суб'єкта, його

досвіду, інтересів і потреб. Воно не є механічним віддзеркаленням зовнішнього світу, в нім завжди проявляється минулий досвід, пам'ять, емоційність, активність, пов'язана з произволь-ным увагою, осмисленням і диференціюванням.

Процес сприйняття - це не ізольований акт дзеркального віддзеркалення, він тісно пов'язаний з усієї аналітико-синтетичної дея-тельностью кори великого мозку. При дії численних подразників людина не в змозі сприймати усе їх одно-временно і з однаковою активністю, у нього з'являється избира-тельность сприйняття саме таких явищ, які для нього важ-ны на цьому етапі пізнання, що диктується спрямованістю инте-ресов, нерозривно пов'язаних з іншими видами психічної дея-тельности. Важливою особливістю сприйнять є їх обуслов-ленность громадською практикою, за допомогою якої людина засвоює громадський досвід, перевіряє і доповнює свою особисту практику досвідом інших людей. При цьому у особи, що сформувалася, в сприйнятті на перший план виступають активність і вибірковість, які властиві їй, обумовлені її установка-мі, індивідуальною зацікавленістю і властивостями нервової системи.

Оскільки кожне сприйняття є етапом пізнання вооб-ще, то, природно, сприйняття психічно хворих і недоумкуватих характеризується значною своєрідністю. Воно дуже замедле-но або прискорене, або збочене, об'єм сприйманого звужений, характерні неповноцінна активність і цілеспрямованість. При умст-венной відсталості, особливо у дітей молодшого шкільного віку, перебудова сприйняття здійснюється з великими труднощами, але надалі, під впливом навчання і виховання, поступово полегшується.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку харак-терна слабо виражена деталізованість сприйнять і їх велика емоційна насиченість. Вони легше і швидше выде-ляют блискучі, дзвінкі, рухомі предмети, незвичайні зву-ки, фарби, тобто те, що викликає емоційні і ориентировоч-ные реакції, а сприйняття простору, часу, рельєфу, форми, величини ускладнено.

Представлення - це пожвавлення, відтворення у свідомості образів предметів, явищ, сприйнятих колись у минулому і в даний момент не діючих на органи почуттів. Сприйняття не зникає повністю, а залишає в корі великого мозку определен-ный слід, який служить основою для формування представ-лений.

Відомо, що в нашій свідомості довго зберігаються образи виден-ных нами картин, куточків природи, в яких ми колись быва-ли, ми дізнаємося людину, з якою у минулому були швидкоплинно знайомі. Чим яскравіше сприйняття того або іншого явища, тим більше тривало і виразно воно зберігається в наших представленнях, не являючись, проте, його копією.

Таким чином, представлення - це суб'єктивний образ об'єктивної реальності, що виникає в результаті узагальнення, при якому з безлічі одиничних сприйнять синтезуються глав-ные уявлення про предмет і явище. Сприймаємо ми завжди якийсь конкретний предмет: певний стіл, вікно, дерево, автомобіль. Представлення ж пов'язане не з конкретним, а з аб-страктным предметом - взагалі столом, вікном, деревом, автомо-билем.

Фізіологічною основою представлень є слідові ре-акції від подразників, що діяли раніше, блед-ную, що залишають, узагальнену копію колишнього сприйняття, що виникає на більш високому рівні психічній діяльності.

Представлення носить індивідуальний характер і багато в чому за-висит від особливостей особи, її установок, минулого досвіду і інтелектуальних здібностей. Іноді, частіше в дитячому віці, представлення можуть бути особливо яскравими, дзеркально воспроизво-дящими в представленнях сприйняття, що було раніше. Це явище, зване эйдетизмом, нині ще мало вивчено.

Відчуття, сприйняття і представлення складають перший ступінь чуттєвого пізнання.

Створення нових образів предметів і явищ, з якими рань-ше зустрічатися не доводилося, виникнення ідей того, що ще тільки намічається до створення на основі вже наявних образів шляхом їх перетворення, називається уявою. Воно грає важливу роль в життя людини, особливо в його творчою деятель-ности; можливо лише при збереженні органів чуття, обеспечива-ющих виникнення яскравих представлень, а також при достаточ-но розвиненому мисленні.

Один з видів відтворюючої уяви, спрямованої на передбачення майбутнього, створення бажаного, називається мрією. Вона надихає людину і допомагає йому боротися з труднос-тями.

Уява, що розгортається без чіткої спрямованості, з несистемними образами, непродуктивними діями і преоб-ладанием у дитини емоційно радуючих представлень, на-зывается мареннями. У дітей дошкільного віку представлення малодиференційовані, але яскравіші і емоційніші, чим у дорослих. У міру зростання дитини світ його представлень обогаща-ется.

ФОРМАЛЬНІ РОЗЛАДИ

Формальні розлади психічної діяльності наблюда-ются за певних умов (перевтома, безсоння, чув-ство страху, тривожне очікування, погане освітлення та ін.) як у практично здорових людей, так і у осіб, що страждають неврозами і психозами. При випаданні процесу сприйняття в результаті ураження тканини мозку психічна діяльність порушується. Якщо ж механізми, що забезпечують відчуття і сприйняття, хо-тя б частково збережені, наприклад у сліпоглухонімих, то при спеціальних методах навчання психічна діяльність може досягти досить високої міри розвитку.

При психічних розладах в першу чергу змінюються відчуття, сприйняття і представлення. При цьому вони можуть ока-заться уповільненими і нечіткими або дуже загостреними, иска-жающими дійсність, супроводжуватися почуттям неприємного або зовсім бути відсутнім.

Підвищення чутливості по відношенню до різних видів роздратувань називається гіперестезією. При цьому звичайні индиф-ферентные запахи дратують, звуки приголомшують, світло засліплює. Такі стани можуть спостерігатися у практично здорових лю-дей при різкій перевтомі, інтоксикації, а також при различ-ных розладах психіки, що пояснюється патологічним воз-буждением підкірки з иррадацией його на кору великого мозку, або при слабо вираженому внутрішньому активному гальмуванні.

Гіпестезія - пониження поверхневої чутливості. На-блюдается при депресії, оглушенні, астенії і інших психичес-ких розладах, обумовлених порушенням функції підкірки.

Анестезія, тобто відсутність чутливості, при психічних захворюваннях є наслідком порушення функції кори боль-шого мозку; можливі оптична, акустична, нюхова і інші види анестезії.

Зустрічаються також якісні розлади відчуттів з ир-радацией збудження з одного аналізатора на іншій, называе-мые синестезіями. При цьому слухові відчуття можуть сопровож-даться зоровими, тобто сприйняття звуку супроводжується виде-нием кольору; зорові подразники викликають відчуття смаку, запаху, а звукові - біль різної локалізації.

До якісних розладів відчуття відносяться і сенесто-патии. Це украй неприємні, обтяжливі відчуття на якійсь ділянці поверхні тіла або у внутрішніх органах при отсутст-вии об'єктивно визначуваних порушень. При цьому интрацептив-ные імпульси з тяжкими відчуттями "стискання", "жже-ния", "розривається голова", "тягне в спині", "стягує голову" і інші хворобливо фіксовані відчуття' переважають над экстрацептивнымй. Сенестопатии іноді близькі до галлюционатор-ным переживань.

ПАТОЛОГІЧНА ПРОДУКЦІЯ

Процес пізнання у людини з порушеним сприйняттям про-исходит інакше, ніж у людей з нормальним сприйняттям. Проте це не означає, що у такої людини сприйняття патологічне. Діти, позбавлений зір і слуху, а внаслідок цього - і розмови, не є психічно хворими. Тільки ті розлади восприя-тия, які призводять до різкого порушення пізнання окружаю-щего і формуванню психічних розладів, прийнято вважати патологічними. До них, передусім, відносяться ілюзії і гал-люцинации.

Ці психопатологічні явища були описані французькими психіатрами Ж. Эскиролем і Ю. Бейарже в середині XIX ст.. Але бо-лее детально виклав суть ілюзій і галюцинацій извест-ный російський психіатр, один з основоположників вітчизняної психопатології В. X. Кандинский. Дослідження, що патогенетично обгрунтовували суть ілюзій і галюцинацій, були выпол-нены в радянський період И. П. Павловым, В. А. Гиляровским, С. П. Рончевским, В. В. Шостаковичем, а Е. А. Попів один з пер-вых у світовій психопатології сформулював і обгрунтував корко-во-тормозную теорію галюцинацій.

Ілюзії - невірне, спотворене сприйняття реальне сущест-вующих предметів і явищ дійсності, неадекватне чув-ственному роздратуванню. Залежно від аналізатора, з яким пов'язано сприйняття, ілюзії підрозділяються на зорові, слу-ховые, нюхові, тактильні та ін. Само по собі ілюзорне сприйняття ще не є ознакою психічного захворювання, оскільки ілюзії за певних умов (слабкість зору, слуху, погане освітлення, страх, тривога та ін.) можуть спостерігатися і у абсолютно здорових людей. Це - так звані физиологи-ческие ілюзії. Прикладом їх є міражі в пустелі, в сте-пи; голоси, чутні в шумі вітру, і т. д.

Відомі оптичні ілюзорні сприйняття величини і фор-мы предметів, засновані на законах фізики. Так, наприклад, ложка або палиця, опущені в посудину з водою, здаються надломлен-ными, тому що частини їх знаходяться в різних заломлюючих середовищах.

Афектні ілюзії можливі у здорових людей, находя-щихся в пригніченому настрої, в стані тривожного ожида-ния і страху. Вербальні ілюзії є помилковим сприйняттям розмови оточення, що реально відбувається, : чоло-століття чує розмову сусідів, що ведуть абстрактну бесіду, і счи-тает, що її зміст відноситься до нього.

Особливий вид ілюзій - парейдолии, при яких до восприни-мающий об'єкту привносяться елементи фантазування. При цьому, наприклад, шпалери, ліплення на стелі, тріщина на стіні воспринима-ются як фантастичні пейзажі, чудовиська, казкові герої.

Переважання у дитини чуттєвого пізнання над абстракт-ным відбивається на характері його сприйнять. Він частіший, ніж взрос-лый, схильний до ілюзорного сприйняття, яке нерідко фан-тастически переробляється. Відсутність у дітей життєвого досвіду і знань, нестійка емоційність з яскравими образами фантазій і підвищена навіюваність, а також неправильне вос-питание, залякування, самотність, ігнорування їх цікавості і інтересів сприяють появі ілюзорного сприйняття.

У осіб, що страждають психічними розладами, ілюзії спостерігаються досить часто, відрізняються яскравістю і разнообра-зием, проте хворобливий стан не дозволяє їм критично віднестися до цих порушень. У дитячому віці ілюзії до-вольно часто спостерігаються при інфекційних захворюваннях і інтоксикаціях (частіше зорові, чим слухові). Можливо появле-ние їх також у дітей, що страждають неврозом, психопатією, эпилеп-сией, шизофренією та ін.

Фізіологічні особливості кіркових процесів у дітей спо-собствуют порівняно частому виникненню у них розладів сприйнять. При цьому ілюзорне сприйняття, відірване від ре-альности, нерідко може ставати надзвичайно стійким і у міру течії патологічного процесу все більш і більш отталки-ваться від реального світу, наприклад при шизофренії. На відміну від фізіологічних, патологічні ілюзії спостерігаються при пси-хических захворюваннях. Але оскільки ілюзорне сприйняття неред-ко буває і у здорових людей, то в психопатології найбільше значення мають не ілюзії, а галюцинації.

Галюцинації, на відміну від ілюзій, є бо-лее серйозним розладом сприйняття. Це уявне, помилкове вос-приятие, що виникає без подразника. У основі ілюзій завжди є реальне джерело роздратування, проте воно воспринима-ется в спотвореному виді. При галюцинаціях, тобто сприйнятті без об'єкту, людина сприймає те, чого насправді немає : він чує голоси, бачить різні предмети, людей, тварин і т. д. ті, що Страждають галюцинаціями сприймають неіснуючі раз-дражители так само яскраво, як і реально існуючі.

Галюцинації можуть бути елементарними, такими, що проявляються у вигляді оклику по імені, шуму, стука, дзвону, мигтіння іскр, і складнішими, такими, що є окремими сценами, розмовами, мелодіями, картинами. У дітей частіше спостерігаються елементарні гал-люцинации при зміненій свідомості, хоча можлива їх поява і на тлі ясної свідомості.

Залежно від того, в області яких аналізаторів возника-ют галюцинації, їх ділять на слухових, зорових, обонятель-ные, смакові та ін., які можуть зустрічатися в різних соче-таниях. Вони бувають безформними і яскраво обкресленими, индиф-ферентными або загрозливими; здатні викликати жах, лють або цікавість.

Слухові галюцинації, наприклад, часто зустрічаються у вигляді окликів знайомим або невідомим хворому особою і восприни-маются цілком виразно, голоси локалізуються в стіні, під підлогою, бувають гучними або тихими, розбірливими або незрозумілими. Вони то погрожують психічно хворому, то докоряють його в чомусь, то наказують йому і керують його вчинками; можуть тривати не-сколько днів, місяців, років. Слухові галюцинації, які но-сят наказовою,, наказовий характер (ударити, піти, замовкнути, стрибнути з балкона, кинути дитину у вогонь та ін.) називаються імперативними.

Зорові галюцинації з особливою чуттєвою яскравістю спостерігаються при епілепсії і інших психозах екзогенного проис-хождения, але все таки вони виникають рідше, ніж слухові, і менш тривалі. Іноді вони носять страхітливий характер.

Нюхові, смакові, тактильні галюцинації наблюдаЮТСЯ нерідко, іноді їх важко відмежувати від відповідних ілюзій. У ряді випадків на початку захворювання хворою скрыва-ет свої галлюцинаторные переживання, і тільки по його поведінці можна зробити висновок про їх наявність (тривале прислушива-ние, нерухомий, спрямований в простір погляд, неадек-ватная гримаса або посмішка, закривання вух, носа та ін.).

Галюцинації ділять також на істинних і псевдогалюцинації. При істинних галюцинаціях об'єкт уявного сприйняття проеци-руется поза головою хворого, в простір і носить ясний і кон-кретный характер. Псевдогалюцинації відрізняються від істинних відсутністю відчуття об'єктивної реальності образів, неоп-ределенной локалізацією об'єкту сприйняття, коли він восприни-мается усередині хворого або на нереальній відстані. Так, іноді хворий заявляє, що усередині нього лунають чужі голоси.

У патологічній продукції сприйнять і представлень раз-личают агнозію, дереалізацію і деперсоналізацію.

Агнозія - розлад пізнавання предметів і явищ за ознаками (телефон по дзвінку, годинник по цоканню, собаку по гавкоту), що со-ответствующим, при збереженні периферичних органів чуття. Розрізняють оптичну, слухову, тактильну і інші види аг-нозий.

Дереалізація - спотворене сприйняття форми і величини предметів, речей, простору. Хворий при цьому стверджує, що усе оточення якось змінилося: предмети збільшилися (ма-кропсия) або зменшилися (мікропсія), змінилася їх форма (метаморфопсія), вони віддаляються або наближаються і т. д.

Деперсоналізація проявляється в тому, що хворий воспринима-ет що змінилося самого себе : змінилися форма і величина тіла, воно стало важчим або легшим, змінилися частини тіла (на-рушение схеми тіла), збільшені, зменшені, зміщені окремі частини тіла. "Я лежу в ліжку, - заявляє хворий, - і бачу як голова відходить від тіла, я в жаху і страху хапаюся за голову".

ПАТОГЕНЕЗ РОЗЛАДІВ СПРИЙНЯТТЯ

Виділення сприйняття із складного процесу пізнання є умовним. Оскільки сприйняття і представлення тісно пов'язані з пам'яттю і мисленням, то їх розлад виникає не изолиро-ванно, а в більшості випадків призводить до порушення усієї психи-ческой діяльності.

Патогенетичні механізми розладів сприйняття ще пол-ностью не вивчені. Запропоновано багато теорій походження ил-люзий і галюцинацій, серед яких найбільш поширеною була спроба розглядати ці розлади як результат на-рушения функцій органів слуху, зору і інших периферичних рецепторів. Нині ця теорія не отримала визнання, хоч би тому, що, з одного боку, навіть при роздратуванні пе-риферического відділу аналізатора розладу сприйняття не спостерігаються, а з іншої - вони відзначаються і в тих випадках, коли, наприклад, функція органів чуття випадає повністю. Так, слухові галюцинації можуть спостерігатися у хворих при повній атрофії слухових нервів, а зорові галюцинації - у сліпих.

В. X. Кандинский ще у кінці минулого століття висловив гіпотезу про суть патології сприйнять, яка нині обгрунтована вченням И. П. Павлова про фізіологію психичес-кой діяльності. Він першим вивчав процес сприйняття в нормі і патології на природно-научній основі. Згідно з цією гіпотезою, галюцинації виникають внаслідок надмірного збудження в корі великого мозку або, навпаки, внаслідок її патологічного виснаження. Ця точка зору була обгрунтована дослідженнями И. П. Павлова і його учнів, які довели, що галлюцина-ции найчастіше виникають при гальмуванні в корі великого мозку, при станах, проміжних між сном і пильнуванням, а також те, що в основі розладів сприйнять лежить застійне інертне збудження.

Форма галюцинацій залежить від того, в області кіркового от-дела якого аналізатора відзначається застійне інертне возбужде-ние або від того, якої сигнальної системи воно переважно торкається. Характер галюцинацій (зорові, слухові, нагляд-но-образные, вербальні) визначається тим, в області якого аналізатора виникає застійне вогнище збудження. Ця гіпотеза підтверджується не лише клінічною практикою, але і эксперимен-тально: усуненням галюцинацій при застосуванні лікарських засобів, що пригнічують вогнище застійного збудження в корі боль-шого мозку.

Значний вклад в наукове обгрунтування цієї проблеми вніс Е. А. Попів. Він одним з перших сформулював, обгрунтував і запропонував фазно-гальмівну теорію галюцинацій, в основі якої лежать гипноидные фазові стани (зрівняльна і парадоксальна фази). Учений виходив з клінічних наблюде-ний, згідно з якими галюцинації особливо легко виникають в проміжному стані між пильнуванням і сном. Вони уси-ливаются у вечірній і нічний час, коли процес гальмування переважає над збудженням. Автор показав, що при прийомі кофеїну, що посилює процеси збудження, галюцинації зменшуються або повністю зникають, а при прийомі брому, уси-ливающего гальмування, галюцинації стають яскравішими.

По Е. А. Попову, галюцинації виникають на тлі гальмування в корі великого мозку, яке характеризується розвитком гипно-идных фазових станів переважно в першій сигнальній системі і значно меншою їх вираженістю в другій, де виникає вогнище патологічної інертності. При цьому ті або інші слабкі подразники (шум, звук, интрацептивные відчуття) надмірно посилюються, що обумовлює неадекватну реакцію з галлюцинаторными образами. Галюцинації зникають або ста-новятся менш інтенсивними в тих випадках, коли з хворим разго-варивают, або коли він захоплений напруженою роботою. Бесіда з тим, що галюцинує, що створює нове вогнище збудження, веде до концентрації гальмування, усунення фазового гипноидного стану і зменшення яскравості галлюцинаторных образів. Моно-графия Е. А. Попова, в якій освітлюються патофізіологічні механізми розладів сприйнять і представлень, здобула світову популярність.

Таким чином, теорія И. П. Павлова про застійне інертне збудження і фазно-гальмівна теорія Е. А. Попова, що отримали найбільше визнання, лежать в основі патогенезу порушень вос-приятия і представлення. Очевидно, нескладні, стереотипні, эле-ментарные галюцинації обумовлені наявністю вогнища патологи-ческого застійного збудження, а динамічно-панорамні, нагляд-но-образные, мінливі, складніші - фазно-гальмівним сос-тоянием.