5. Види фарфору та особливості технології виготовлення виробів з нього

Залежно від складу фарфорової маси і глазурі розрізняють твердий і м’який фарфор. Деякий проміжний вид представлений так званим кістяним фарфором.

Твердий фарфор містить в основному два вихідні матеріали: каолін і польовий шпат (найчастіше в з’єднанні з білою слюдою; відносно легко плавиться). Каолін – гірська порода, що складається переважно з каолініту білого кольору. Від назви місцевості Каолінь у Китаї.

До цих основних речовин додається кварц або пісок. Властивості фарфору залежать від пропорції двох головних речовин: чим більше каоліну містить його маса, тим важче з неї плавити і тим вона твердіша.

Суміш цю перемелюють, замішують, переминають і потім висушують до тістоподібного стану. Виникає пластична маса, яку можна або відливати у формах, або обточувати на гончарному крузі.

Відформовані предмети двічі обпалюються: спочатку при 600 – 800^оС, а потім – з глазур’ю – при 1300 – 1500^о С.

Глазур складається з тих же речовин, що і черепок, лише в іншій пропорції, і завдяки цьому може з’єднуватися з черепком абсолютно однорідно. Її не можна ні відбити, ні відшарувати.

Твердий фарфор відрізняється міцністю, термо- та кислостійкістю, непроникністю, прозорістю, раковистим зламом і, нарешті, чистим, дзвінким звуком.

М’який фарфор (художній або фритовий), складається переважно з сумішей склоподібних речовин, так званих фрит, які містять пісок або кремінь, селітру, морську сіль, соду, галун і товчений алебастр. Після закінчення певного часу плавлення до цієї маси додається мергель, що містить гіпс і глину. В принципі йдеться про склоподібну речовину з добавкою глини. Всю цю масу розмелюють і фільтрують, доводячи до пластичного стану.

Відформований предмет обпалюється при 1100 – 1500^о С, стає сухим і непористим. Глазур переважно із скла, тобто з легкоплавкої речовини, багатої окислом свинцю, що містить, крім того, пісок, соду, поташ і вапно. Вже глазуровані вироби піддаються вторинному випаленню при 1050 – 1100^о С, коли глазур з’єднується з черепком.

В порівнянні з твердим м’який фарфор прозоріший, біліший, колір ще ніжніший, інколи майже вершкового тону, проте жаростійкість цього фарфору нижча. Злам прямий, причому неглазурована частина в зламі зерниста.

Кістяний фарфор є відомим компромісом між твердим і м’яким фарфором. Його склад відкритий в Англії, і там же близько 1750 року почалося його виробництво. Окрім каоліну і польового шпату, він містить фосфат, вилучений з перепаленої кістки, що робить можливим легше плавлення. Обпалюється кістяний фарфор при температурі 1100 – 1500^о С. Отже йдеться по суті про твердий фарфор, який шляхом домішування перепаленої кістки роблять м’якшим. Глазур в основі та ж, що на м’якому фарфорі, але містить, окрім окислу свинцю, деяку кількість бури для кращого з’єднання з черепком. При відповідному гартівному жарі ця глазур плавиться і міцно з’єднується з черепком. За своїми властивостями кістяний фарфор займає проміжне становище між твердим і м’яким. Він витриваліший і твердіший за м'який, але разом з тим в нього досить м’яка глазур. Колір його не такий білий, як у твердого фарфору, але біліший, ніж у м'якого.

Декорування фарфорових виробів. Розрізняються два принципово відмінні види декору: рельєфний чи наліпний декор і розпис. Рельєфний декор вправлений безпосередньо в матеріал самого предмета.

Гравіюванням, перфорацією або за допомогою рельєфу предмет або відлився у формах разом з рельєфом, або рельєф чи пластичні частини декору (квітки, бруньки, листя, фігурки і так далі) формуються окремо і потім наклеюються.

Барвистий декор виконується або під глазур’ю, або над нею. Під час підглазурного розпису, особливо використовуваного на китайському форфорі, оксиди металів (кобальт, гематит) наносяться безпосередньо на черепок і потім обпалюються разом з глазур’ю.

Стара надглазурна техніка – це розпис емалевими фарбами, палітра яких досить обмежена. Кажучи про твердий фарфор, такі фарби часто пластично виділяються на поверхні глазурі, оскільки обпалюватися при високій температурі вони не можуть і тому не з’єднуються з глазур’ю. На м’якому фарфорі, з іншого боку, вони нерідко розплавляються разом з глазур’ю і зливаються з нею.

Так звані муфельні фарби і позолоти також наносяться на глазур. Глазур, що міститься у фарбі, діє на кшталт плавня, сполучаючи під час жару фарбу з фоновою глазур’ю, так що фарба не виступає. Випалення відбувається при 600 – 800^о С.