6. Контроль якості інструментальних товарів

Технічні вимоги, передбачені в нормативно-технічній документації на кожен вид інструменту, включають основні розміри інструмента, марки, матеріали, з яких виробляється виріб. Указуються породи дерев для виготовлення рукояток, види захисту продекоративних покрить, показники твердості робочої частини інструмента, параметри шорсткості поверхонь.

Як правило, у стандартах даються креслення інструментів із вказуванням основних розмірів, таблиці з характеристикою усіх типорозмірів інструментів, що допускаються до виробництва, викладаються правила умовного позначення інструментів, технічні вимоги до їхньої якості.

На поверхні металевих інструментів не допускаються дефекти, що знижують міцність і погіршують зовнішній вигляд виробів. Захисно-декоративні покриття не повинні мати тріщин, відшаровування, луплення і здуття, інших дефектів.

У стандартах регламентуються правила приймання і методи випробування інструментів. Проводиться контроль твердості сталей, вологості деревини ручок, якості покриття. Перевіряється працездатність інструмента. Режими перевірки працездатності визначаються його призначенням.

Стандартами регламентуються правила маркування, упакування і збереження інструментів. Кожен екземпляр інструмента повинний бути загорнутий в інгібітувальний папір (чи змащений), що забезпечує термін зберігання без переконсервації не менше одного року.

Окремі види інструментів можуть бути покладені в індивідуальне упакування (коробку, піну, футляр, чохол).

Контрольні запитання

1. Назвіть основні класифікаційні ознаки металевого посуду.

2. Які метали та сплави використовують для виготовлення сталевого посуду?

3. За якими зовнішніми ознаками можна відрізнити посуд з обробкою, шліфуванням, травленням, крацюванням, зондуванням.

4. Для чого призначений оцинкований посуд?

5. Як класифікують ножі за призначенням, розмірами, конструкцією?

6. Як класифікують виделки та ложки за призначенням, матеріалом?

7. Охарактеризуйте асортимент столових приборів та приладдя.

8. За якими ознаками і як класифікують інструмент?

9. Які матеріали використовуються для виготовлення інструментів?

10. На які підгрупи за функціональним призначенням підрозділяють металооброблювальні та деревооброблювальні інструменти?

11. Назвіть види вимірювально-розмічувальних інструментів.

12. Які види інструментів відносять до монтажних?

2. Хімічні побутові товари

1. Класифікація асортименту хімічно-побутових товарів

Товари побутової хімії об’єднують різноманітні за складом, властивостями і призначенням побутові товари, які є продуктами хімічної переробки природної сировини або синтетичних матеріалів (рис. 6.1).

Класифікація хімічно-побутових товарів

Клеї:

• за походженням адгезивів (синтетичні і штучні)

• за природою адгезивів (синтетичні і штучні)

• за характером затвердіння (холодного і гарячого)

• за призначенням (одно-цільові, багатоцільові)

• за родом (у відповідності до роду адгезива)

• за видом (за наймену-ванням і призначенням)

Лакофарбові товари:

• оліфи (натуральні, штучні)

• лаки (олійні, смоляні…)

• фарби (олійні, клеєві…)

• емалі (за видами лаку в основі: алкідні, вінілові)

• шпаклівки та ґрунтовки

• допоміжні матеріали (розріджувачі, розчинники, сикативи)

Засоби для прання та миття:

- за природою миючої речо-вини (мила та синтетичні миючі засоби)

1. Мило (дря ручного миття, для посуду, спеціального призначення)

2. Синтетичні миючі засоби:

• за призначенням (для прання виробів із бавовни і льону, спеціальні)

• за консистенцією (тверді, порошкоподібні, рідкі, пастоподібні, гранульовані)

• за способом застосування

(з високим та зі зниженим піноутворенням)

Засоби для чищення:

• за призначенням (для чищення кераміки та емальованих поверхонь, для чищення посуду, для чищення хутра, килимів)

• за агрегатним станом (порошки, пасти, рідини, аерозолі)

• за концентрацією (звичайні, концентровані)

• за особливостями складу (абразивні і безабразивні)

Засоби для підвищення врожайності:

• за кількістю поживних еле-ментів (прості, комплексні)

• за концентрацією (звичайні, концентровані)

• за агрегатним станом (тверді, рідкі)

• за значенням у розвитку рослин (основні, мікродобрива)

Полірувальні засоби:

• для відновлення блиску підлоги (мастики (на ор-ганічних розчинниках, емульсійні та водяні), самоблискучі емуль-сійні засоби)

• для відновлення блиску меблів

Засоби для боротьби з комахами та для дезінфекції:

• за призначенням (для боротьби з повзучими комахами, з літаючими комахами, анти мольні засоби, для знищення ектопаразитів, ратицидні засоби, репелентні засоби)

• за характером дії (контактної дії, фумігаційної дії)

Рис. 6.1. Класифікація хімічно-побутових товарів

Клас товарів побутової хімії підрозділяють на шість підкласів: клеї, лакофарбові товари, засоби для прання і миття, засоби для чистки й догляду за предметами домашнього вжитку і виробами особистого користування, засоби для догляду за житлом, садом і городом, а також мастильні матеріали.

2. Клеї

Клеями називають сполуки, які призначені для склеювання (з’єднання) поверхонь за рахунок адгезії (прилипання).

Більшість клеїв являють собою композиції, робочою (клейкою) і зв’язувальною основою яких є клейові речовини (адгезиви): органічні, елементоорганічні і неорганічні сполуки, які мають хорошу адгезію в поєднанні з досить сильною когезією.

До складу клеїв можуть входити також розчинники, наповнювачі, пластифікатори, отверджувачі, антисептики та інші інгредієнти.

Як розчинників використовують низьколеткі, аліфатичні, ароматичні і хлоровані вуглеводні, а також воду. Вибір розчинників обумовлений їхніми доступністю, швидкістю випаровування, токсичністю, характером запаху та іншими чинниками. Як правило, використовують суміш органічних розчинників.

Наповнювачі (каолін, кварцовий пісок та інші) здешевлюють клеї, сприяють зниженню усадки і внутрішніх напруг, які виникають при затвердінні, підвищують міцність клейового з’єднання. Мінеральні наповнювачі підвищують теплостійкість клеїв.

Затверджувачі прискорюють твердіння олігомерних клеїв на основі термореактивних смол, надають клейовим з’єднанням підвищеної хімічної стійкості. Залежно від виду клеїв як затверджувачі використовують кислоти та їхні ангідриди, луги, аміни, перекиси, олігомерні смоли та ін. Антисептики вводять у клеї для підвищення їхньої життєздатності.

Підклас клеїв підрозділяють за походженням адгезивів, його природою, характером затвердіння, призначенням, родом і видом.

За походженням адгезивів клеї ділять на дві групи: синтетичні і штучні. Останні є продуктами хімічної модифікації природних речовин: крохмалю, білків, целюлози і силікатів.

За природою адгезивів до групи синтетичних клеїв входять підгрупи клеїв на основі полімерів та на основі каучуків, до групи штучних – чотири підгрупи: крохмальні, білкові, ефіроцелюлозні і силікатні.

Залежно від особливостей властивостей адгезивів клеї ділять на сімейства. Наприклад у підгрупі синтетичних полімерних клеїв виділяють сімейства клеїв на основі термопластів і на основі реактопластів.

Характер затвердіння (температура, тиск, тривалість) суттєво впливає на властивості клейового з’єднання. Підвищення температури прискорює процес затвердіння, сприяє повнішому виведенню розчинника, збільшенню молекулярної маси адгезії, скорішому зшиванню макромолекул і утворенню клейових швів, міцності, тепло- і водостійкості. За характером затвердіння розрізняють підсімейство клеїв холодного і підсімейство клеїв гарячого затвердіння.

За призначенням виділяють два розряди клеїв: одноцільові (для паперу, шкіри, деревини та ін.) і багатоцільові, або універсальні.

Рід клеїв відповідає роду адгезивів і об’єднує декілька видів, наприклад роди поліамідних, поліефірних та інших клеїв.

Вид клею визначає найменування адгезивів і досить часто доповнюється вказівкою на призначення, наприклад, клей конторський казеїновий.

Внутрішньовидове ділення проводять за консистенцією клеїв (рідкі і тверді, плиткові, порошкові, гранульовані, плівкові), ґатунками, марками.

Клеї на основі синтетичних полімерів (КC – клеї синтетичні) найбільш різноманітні і широко розповсюджені. Вони мають універсальне застосування, відрізняються високою стійкістю до дії різних середовищ, можливістю оптимізації властивостей за рахунок модифікації адгезивів і різного поєднання компонентів. Багато видів КС швидко твердіють, мають високу життєздатність клейового складу, дозволяють отримувати клейові шви різного ступеня міцності та жорсткості (еластичності).

Недоліком деяких видів КС є шкідливий фізіологічний вплив на організм у зв’язку з токсичністю мономерів, пластифікаторів і органічних розчинників, останні обумовлюють також вогненебезпечність. Процес затвердіння КС часто супроводжується усадковими явищами, появою крихкого клейового шва.

Більшість синтетичних клеїв є композиційними: крім адгезивів, до їхнього складу входять пластифікатори, наповнювачі та інші добавки. Група синтетичних клеїв підрозділяється на два сімейства: клеї на основі термопластичних і клеї на основі термореактивних полімерів.

Клеї на основі термопластичних полімерів. Ці клеї випускають у вигляді готових до використання рідких сполук, клейких стрічок або плівок. Рідкі клеї за своїм складом – це розчини термопластів у органічних розчинах або в мономерах, в’язкі олігомерні полімери, які легко затвердівають.

Залежно від роду адгезії розрізняють клеї перхлорвінілові, полівінілацетатні, поліізобутиленові, поліакрилові, поліамідні і карбонільні. Більшість термопластичних клеїв (КТП) затвердівають при кімнатній температурі за рахунок леткості розчинника або полімеризації мономера. Двокомпонентний карбінільний клей затвердіває при додаванні перекису бензолу, поліамідний – при нагріванні вище 150° С.

Клеї термопластичні мають досить хорошу адгезію, утворюють міцні й еластичні з’єднання, водостійкі, але недостатньо теплостійкі (50 – 60°). Вони придатні для склеювання неметалічних, іноді металічних поверхонь, які експлуатуються без великих навантажень. В торгову мережу надходять здебільшого однокомпонентні, готові до використання на основі перхлорвінілу і полівінілацетату.

Клеї перхлорвінілові призначені для склеювання при невеликому навантаженні шкіри, паперу, тканин і пластмас на основі полівінілхлориду, поліакрилату і полістиролу. Клеї полівінілацетатні типу ПВА придатні для склеювання паперу, шкіри тканин, лінолеуму, паркету, виробів зі скла, фенопластів, порцеляни. Водостійкість цих клеїв невисока, використовувати їх можна для виробів, які експлуатуються там, де немає контакту з водою.

Липкі плівкові клеї (стрічки і плівки) складаються із паперової, тканинної або пластмасової підкладки, яка покрита клейкою композицією на основі поліізобутилену, перхлорвінілу, етилцелюлози та інших полімерів. Використовують для окантовування креслень, електроізоляції, маркування, пакування.

Липкі стрічки випускають у рулонах шириною 10 – 40 мм на паперовій, тканинній чи полімерній основі (прозорі – на целофані, поліетилені; непрозорі – на лавсані та ін.) для ремонту книг, опоряджувальних робіт, склеювання магнітних стрічок, ущільнення щілин у вікнах, електротехнічних робіт. При нанесенні на пластик вони можуть використовуватися для заклеювання стиків у ванній кімнаті, на кухні.

Клеї на основі термореактивних полімерів мають високу адгезію до металів і неметалів, високі теплостійкість (75 – 250° С) і морозостійкість, гарну стійкість до води, масел, бензину та інших розчинників. Випускають ці клеї як однокомпонентними, так і двокомпонентними. Однокомпонентні клеї склеюють при гарячому затвердінні, але можуть твердіти і при кімнатній температурі, при цьому потрібен більший час і клеєвий шов має меншу міцність. Випускають однокомпонентні клеї на основі резольної фенолформальдегідної смоли, яку модифіковано полівінілбутиралем, марок БФ-2, БФ-4 (для склеювання жорстких матеріалів-металів, деревини, кераміки, скла); БФ-6 (для склеювання текстильних матеріалів). Двокомпонентні клеї бувають на основі епоксидних, фенол- і аміноальдегідних, ненасичених поліефірних, поліуретанових і кремнійорганічних смол. Одним із компонентів цих клеїв є розчин рідкої смоли, другим – затверджувачі. Зміщують компоненти на місці використання. Для широкого застосування випускають двокомпонентні епоксидні, кремнійорганічні і сечовиноальдегідні клеї.

Клеї гумові – це розчини каучуків і гумових сумішей у органічних розчинниках. Розрізняють клеї вулканізуючі і невулканізуючі.

Невулканізуючі клеї (торгова назва «гумові») одержують розчином натурального каучуку у бензині. Вони мають гарну адгезію до гуми і паперу, які склеюють при кімнатній температурі, достатні водостійкість і термостійкість (можуть експлуатуватись при температурах від –10 до 80° С), але клеєвий шар недостатньо міцний. Фотографії, приклеєні гумовим клеєм, не короблятся і при необхідності легко відокремлюються від підкладки.

Вулканізуючі клеї. До їхнього складу входять синтетичні каучуки, іноді в суміші з натуральними, сірка та інші вулканізатори, прискорювачі вулканізації, наповнювачі, пластифікатори. Залежно від умов твердіння вулканізуючі клеї ділять на клеї гарячого і холодного твердіння. Клеї гарячого твердіння при температурі близько 100° С створюють вологостійкі, міцні, термо- і морозостійкі клейові плівки. Використовують їх для склеювання гуми, гумотканинних матеріалів і приклеювання їх до металів.

Клеї холодного твердіння створюють плівки при кімнатній температурі (вони мають прискорювачі вулканізації).

Залежно від складу випускають готові до споживання однокомпонентні клеї і двокомпонентні. Однокомпонентні призначені для склеювання гуми, тканин, лінолеуму, облицювальних плиток, а також металу, скла, деревини.

Двокомпонентні клеї використовують для зашпаровування щілин, герметизації стиків, склеювання виробів з деревини, кераміки, лінолеуму, шкіри.

Клеї крохмальні містять як адгезію крохмаль або декстрин. Декстрин створюється при нагріванні крохмалю з невеликою кількістю кислоти. Порівняно з крохмалем декстрин розчиняється у воді без нагрівання, створює прозорий клейовий розчин. Крохмальні клеї надходять у продаж у вигляді порошків або паст. Для конторських і фоторобіт ці клеї мають гарну адгезію до паперу, не шкідливі, але дуже гігроскопічні, неводостійкі, нестійкі до бактерій і плісені. Висихають крохмальні клеї через дві години, декстринові – через 3 – 10 хв.

Використовують їх для склеювання паперу і картону, наклеювання шпалер на дерев’яну, керамічну та інші поверхні, а також для склеювання шкір і тканин.

Білкові клеї є продуктами хімічної переробки тваринних білків. Залежно від виду білків розрізняють клеї колагенові (міздровий і кістковий), казеїновий і альбуміновий.

Колагенові клеї одержують варінням знежиреної колагенової сировини (міздри – підшкірної клітчатки і кісток). Випускають їх у вигляді плиток, зерен, гранул, луски і галерти (клеєві драглі), який вміщує понад 49% сухого клею.

Казеїновий клей одержують дією мінеральних кислот на знежирене молоко.

Альбуміновий клей одержують на основі білка крові. Як і казеїновий, він випускається у вигляді порошку із суміші білка (альбуміну або казеїну), гашеного вапна і антисептиків.

Білкові клеї не шкідливі, мають гарну адгезію до шкір, паперу, картону, деревини, але відрізняються низькою атмосферо- і водостійкістю, малою життєздатністю (4 – 12 год.), при тривалішому зберіганні вони розріджуються і псуються. Використовують білкові клеї у виробництві меблів, фанери, музичних інструментів, для склеювання текстильних і шкіряних деталей, взуття, для виробництва фарб.

Клеї ефіроцелюлозні надходять у продаж у вигляді рідких розчинів нітроетилцелюлози. Нітроклеї швидко висихають (15 – 60 хв.), створюють водостійку плівку з високою клейкою здатністю, універсальні до використання, але дуже вогненебезпечні, не стійкі до нагрівання, мають шкідливі розчинники. Використовують нітроклеї для склеювання паперу, картону, шкір, тканин, пластмас.

Силікатні клеї – водні розчини силікатів натрію і калію. Надходять у продаж у вигляді готових до використання рідких клеїв. Вони швидко висихають (4 – 12 хв.), не шкідливі, негорючі, мають гарну клейку здатність, але з часом силікатні клеї призводять до пожовтіння і зниження міцності паперу, обезбарвлення барвників. Використовують силікатні клеї для приклеювання палітурок, склеювання паперу.

Поряд із традиційними клеями поширення отримали клеї-герметики, що застосовують для ущільнення і захисту різних побутових предметів від впливу води, повітря, агресивних середовищ і тепла. Клеї-герметики виконують подвійну функцію – герметизація і склеювання для одержання міцного і герметичного з’єднання.

Властивості та вимоги до якості клеїв. Основним показником якості клею є його адгезійна здатність, яка визначається міцністю з’єднання двох стандартних зразків різними методами на зрушення, сколювання, відшаровування.

В’язкість характеризує текучість клею, і від неї залежить його зберігання.

Універсальність – це здатність клею склеювати різноманітні матеріали і визначається хімічним складом. До універсальних клеїв належать клеї на основі синтетичних смол. Хімічна стійкість клею визначається відношенням клейової речовини до дії води, кислот, лугів, органічних розчинників. Термічна стійкість клейового з’єднання характеризується його стійкістю до перепадів температури при короткочасному і тривалому впливі. Безпека клеїв визначається нешкідливістю їх компонентів для людини. Зберігання клеїв – здатність клею зберігати свої функціональні властивості в заданих межах протягом визначеного часу (терміну збереження клею, який збігається з терміном придатності).

Для багатокомпонентних клеїв із затверджувачами (наприклад, епоксидних) важливою властивістю є життєздатність – час, протягом якого клей придатний для використання. Життєздатність багатокомпонентних синтетичних клеїв звичайно дорівнює 1,5–2 г залежно від виду клею може бути від кількох секунд (ціаноакрилати), хвилин до кількох годин.

ДСТУ передбачає вимоги до зовнішнього вигляду, складу і основних показників властивостей, маркування і пакування.

Доброякісний клей повинен мати однорідну консистенцію, заданого тону колір, без сторонніх домішок, грудок, гнилісного і різкого запаху. Плиткові клеї повинні бути правильної форми, стандартних розмірів, з сухою, блискучою, твердою поверхнею; зернисті і порошкові клеї – відповідного ступіня подрібнення; рідкі – однорідної консистенції, без згустків.

Клей належної якості повинен мати заданий склад, тобто вміщувати в межах норми адгезиви і сухий залишок, а також летку частину, мати задані густину і вологість, а для рідких клеїв – в’язкість. Для білкових клеїв нормують, крім того, вміст жирів, золи, для декстринових – розчинність.

Клеї повинні бути не шкідливими для організму і для зовнішнього середовища, тривалий час зберігати міцність клейового шва.

На кожній місткості з клеєм повинно бути чітке маркування з вказівкою найменування підприємства, виду клею, його маси, дати випуску. Для деяких видів клею вказують сорт і особливості використання. Аналогічні дані повинні бути на транспортній тарі. Кожна партія клею має паспорт, у якому наведені найменування підприємства-виробника і клею, номер партії, маса брутто і нетто, дата виготовлення, результати випробувань.

Оцінка і контроль якості. Оцінка якості клеїв проводиться при установленні категорії якості. Вона передбачає випробування клеїв і клейових сполук та порівняння одержаних результатів з показниками властивостей еталона.

Контрольна перевірка якості проводиться торговельними організаціями і передбачає установлення відповідності показників властивостей клею, маркування і пакування вимогам стандартів. У кожній партії відбирають пробу і визначають зовнішній вигляд клею, правильність розфасовки і маркування, розміри плиток; щільність (або в’язкість), а для деяких – вологість.

Клеї синтетичні, ефіроцелюлозні крохмальні і силікатні на сорти не ділять. Міздровий клей випускають сортів: екстра, вищого, 1, 2, 3; кістковий – вищого, 1-го, 2-го, 3-го; казеїновий – екстра і звичайного. Віднесення до того або іншого сорту проводять залежно від клеючої здатності, умовної в’язкості, пінистості розчину клею заданої концентрації.