2. Метали і сплави, які використовують для виробництва металогосподарських товарів

Метали – хімічні елементи, що характеризуються в твердому стані внутрішньою кристалічною будовою. Метали мають характерний блиск, вони непрозорі, при деформаціях пластичні, характеризуються ковкістю, тягучістю, значними теплопровідністю і електропровідністю.

Метали і сплави, використовувані для виготовлення металогосподарських товарів, підрозділяють на чорні і кольорові. До чорних відносять залізо і сплави на його основі: чавун і сталь. Вони характеризуються великою щільністю, високими температурою плавлення і твердістю. Кольоровими вважаються всі інші метали (алюміній, цинк, нікель, хром, олово, срібло, золото, платина й ін.), і сплави на їхній основі. Також до кольорових відносяться благородні (дорогоцінні) метали.

Залізо – один з найбільш поширених у природі металевих елементів. Технічно чисте залізо – сріблясто-білий тугоплавкий пластичний метал з досить високими міцністю і твердістю. Проте через високу вартість очищення металу від домішок та низькі механічні властивості використання заліза у виробництві товарів народного вжитку обмежене. Використовують, головним чином, залізовуглецеві сплави сталі і чавуни. Сталі містять вуглецю не більше 2,14%, а чавуни – понад 2,14%.

Сталі за хімічним складом поділяють на вуглецеві і леговані. Вуглецеві сталі, окрім вуглецю, містять у невеликих кількостях лише домішки: кремній, марганець, сірку і фосфор, азот, кисень, водень.

У склад легованих сталей входять, крім того, добавки кольорових металів: хрому, нікелю, молібдену, ванадію, вольфраму та ін. Хімічний склад істотно впливає на властивості сталі і її використання у виробництві товарів народного вжитку. Так, у міру збільшення концентрації вуглецю зростають твердість і крихкість сталі. Тому практичне використання знаходять лише сталі, що містять не більше 1,3% вуглецю, оскільки при більшій кількості крихкість металу зростає настільки, що знижується надійність виробів у експлуатації. Леговані сталі перевищують вуглецеві за твердістю, зносостійкістю, жароміцністю, стійкістю до корозії. Однак для їх виплавки потрібна велика кількість кольорових металів.

Кремній підвищує твердість і покращує пружні властивості металу. Із сталі, що містить до 2 % кремнію, виготовляють пружини і ресори.

Марганець збільшує твердість і міцність сталі, її зносостійкість. Тому з марганцевої сталі виготовляють пили особливо високої якості, що добре чинять опір стиранню.

Сірка і фосфор – шкідливі домішки. Сірка викликає червоноламкість (розтріскування металу при механічній обробці в гарячому стані), погіршує пластичність, знижує корозійну стійкість сталі. Фосфор обумовлює холодноламкість сталі, тобто розтріскування при механічній дії в умовах зниженої температури.

Хром збільшує твердість і зносостійкість сталі, стійкість до корозії у водних середовищах при звичайних температурах, а також в газових середовищах при підвищених температурах. При вмісті хрому більше 13% сталь набуває стійкості до корозії. З такої порівняно недорогої, неіржавіючої сталі виготовляють ножі і столові прилади.

Нікель зміцнює сталь, підвищує її ударну в’язкість і знижує холодноламкість. При спільному введенні значної кількості хрому і нікелю сталь набуває жаростійкості і високої корозійної стійкості в кислому середовищі. Тому хромонікелеві сталі застосовують для виготовлення посуду і столових приладів.

Молібден, ванадій і вольфрам надають сталі високої твердості та червоностійкості, тобто здатність зберігати твердість при нагріві до червоності. Ці так звані швидкорізальні сталі використовують для виготовлення металоріжучих інструментів і різців.

Вуглецеві сталі, залежно від вмісту вуглецю та за призначенням, підрозділяють на конструкційні (вуглецю не більше 0,75%) й інструментальні (вуглецю 0,7 – 1,3%). Конструкційні вуглецеві сталі містять вуглець у невеликій кількості, внаслідок чого мають хорошу пластичність, добре піддаються литтю, різанню, обробці тиском, придатні для виготовлення виробів (конструкцій) складної форми. Конструкційні сталі використовують для виготовлення посуду, приладдя для вікон та дверей, кріпильних виробів, нагрівальних і освітлювальних приладів і так далі. Інструментальні сталі використовують для виробництва інструментів, ножів, ножиць деталей побутових машин (млини для кави, перцю, м’ясорубки), що витримують сильне тертя при роботі та ін. Залежно від вмісту шкідливих домішок (сірки і фосфору) розрізняють вуглецеві конструкційні сталі звичайної якості і якісні, а вуглецеві інструментальні сталі - якісні і високоякісні. Для сталі звичайної якості вміст шкідливих компонентів або зовсім не обмежується (група А), або концентрація кожного з них має бути не більше 0,07% (групи Б і В). У якісних сталях вміст сірки і фосфору не повинен перевищувати 0,04%. Особливо обмежений вміст сірки (не більше 0,02%) і фосфору (не більше 0,03%) в сталях високоякісних, з яких виготовляють деталі, що піддаються термічній обробці.

Шкідливий вплив на властивості сталі має кисень, він викликає червоноламкість, знижує пластичність і в’язкість металу.

За мірою розкислювання розрізняють сталь спокійну (сп), напівспокійну (пс) і киплячу (кп). Спокійна сталь розкислює повністю, напівспокійна дещо менше, а кипляча – не повністю, і при розливанні з неї виділяється окисид вуглецю (сталь «кипить»).

Для виготовлення виробів з листової сталі методом холодного штампування (сталевий посуд, корпуси побутової газової апаратури, холодильників та ін.) використовують переважно киплячу сталь, а для виготовлення деталей, що піддаються при експлуатації значним навантаженням (інструменти, ножі, деталі побутових машин і т. д.), застосовують спокійну або напівспокійну сталь.

Властивості матеріалу істотно впливають на якість і ціну виробів, тому в стандартах на металогосподарські товари вказуються марки металу, що рекомендуються для їх виготовлення.

У маркуванні сталі відбиваються основні ознаки її класифікації, що визначають властивості металу. У маркуванні конструкційних сталей звичайної якості буквами Б або В (група А в позначенні марки не вказується) вказують групи. Букви «Ст.» в марці означають «сталь», цифри від 0 до 6 – умовний номер марки, якому відповідають або певні механічні властивості (група А), або хімічний склад (група Б), або те й інше (група В). Для позначення міри розкислювання в марці сталі після номера додають індекси сп – спокійна, пс – напівспокійна, кп - кипляча. Якщо індексу немає, то сталь цієї марки випускається лише спокійною.

Якісні конструкційні сталі маркують двозначними числами, що показують середній вміст вуглецю в сотих частках відсотка. До марки киплячої сталі додають індекс кп (08 кп). При підвищеному вмісті марганцю (0,71%) в кінці марки ставлять букву Г (65Г).

Інструментальні вуглецеві сталі маркують буквою У і числом (від 7 до 13), що показує середній вміст вуглецю в десятих частках відсотка. У марці високоякісних сталей має бути буква А (У7А, У8А і т. п.).

Леговані сталі підрозділяють за призначенням на конструкційні, інструментальні і з особливими властивостями. Конструкційні сталі застосовують для виготовлення відповідальних деталей машин, коли потрібне поєднання високих міцності, твердості і зносостійкості з пластичністю і в’язкістю. З легованих інструментальних сталей виготовляють такі металообробні інструменти, як свердла, ножівкові полотна, напилки, мітчики, плашки. Вони мають підвищену зносостійкість, особливо при високих швидкостях обробки і температурі. До цих сталей відносять хромисті, хромонікелеві, і хромо-вольфрамомарганцеві сталі з підвищеним вмістом вуглецю (1,0 – 1,4%). До сталей з особливими властивостями відносять корозійностійкі (нержавіючі), жароміцні, зносостійкі і т. д. Їх застосовують для виготовлення ножів, столового і кухонного приладдя, посуду і металевої галантереї. Нержавіючі сталі відрізняються стійкістю до дії харчових кислот, кухонної солі, вони не руйнують вітаміни, що містяться в їжі, не змінюють її смак і колір. Вироби з корозійностійких сталей мають гарний зовнішній вигляд. Ці важливі споживні властивості сталі одержують завдяки легуванню хромом, нікелем, титаном. Зі зменшенням вмісту вуглецю стійкість сталі до корозії зростає. Високу корозійну стійкість і механічні властивості хромисті і хромонікелеві сталі одержують також у процесі термічної і механічної обробок.

Для товарів народного вжитку (посуду, ножів, столових приладів, лез для безпечних бритв і т. д.) використовують, головним чином, нержавіючі сталі.

Для маркування легованих сталей застосовують літерно-цифровий шифр. На початку марки поміщають число, що позначає середній вміст вуглецю в десятих частках відсотка (однозначне число) або сотих частках відсотка (двозначне число). Якщо перед маркою число не стоїть, то це означає, що сталь містить вуглецю 1% або більше. Вид легуючих компонентів позначають буквою: Х – хром, Н – нікель, Т – титан, Ф – ванадій, М – молібден, В – вольфрам, Г – марганець, С – кремній і так далі. Після кожної букви вказують вміст у відсотках відповідного елементу (крім випадків, коли вміст якого-небудь легуючого елементу менший 11,5%). В кінці марки високоякісної сталі ставлять букву А. Це означає, що у складі сталі шкідливих домішок (сірки і фосфору) не більше ніж по 0,03%.

Для прикладу розшифруємо марки легованих сталей, що часто використовуються у виробництві товарів.

12Х13, 20Х13, ЗОХ13, 40Х13 – якісні хромисті корозійно стійкі (неіржавіючі) сталі, такі, що містять відповідно 0,12; 0,2; 0,3; 0,4% вуглецю і 12 – 14% хрому.

12Х18Н9, 17Х18Н9 – якісні хромонікелеві сталі, що містять 0,12; 0,17% вуглецю, 17 – 18% хрому і 8 – 10% нікелю.

9ХС – якісна інструментальна хромокремнієва сталь з вмістом у середньому 0,9% вуглецю, близько 1% хрому і 1% кремнію.

Чавун – сплав заліза з вуглецем (вміст більше 2,14%) й іншими елементами. Виробляють чавун виплавкою із залізняку в доменних печах.

Чавуни за призначенням підрозділяють на ливарні, високоміцні, ковкі, леговані. Для виготовлення товарів народного вжитку використовують головним чином сірий ливарний чавун. Вироби з чавуну дешевші за аналогічні вироби зі сталі або кольорових металів. Проте чавун крихкий, що необхідно мати на увазі під час зберігання, транспортування й експлуатації чавунних виробів.

Ливарні (сірі) чавуни містять вуглець 2,4–3,8% у хімічно не пов’язаному стані, переважно у вигляді пластинок графіту, який надає чавуну сірого кольору на зламі. Сірий чавун має високі ливарні властивості: низьку температуру кристалізації, текучість в рідкому стані, малу усадку. Металогосподарчі вироби (посуд, корпуса м’ясорубок, замків тощо) із сірого чавуну виробляють литтям у форми. Сірий чавун вміщує, крім вуглецю, інші елементи, найважливіші з яких кремній (1–4%) та марганець (до 1,3%). Сірі чавуни виробляють 11 марок, цифри в марці – це межа міцності при розтягуванні (кгс/мм²).

Маркування сірого ливарного чавуну складається з букв і чисел: СЧ 00, СЧ 12-28, СЧ 38-60. Букви позначають «сірий чавун», перше число – межа міцності при розтягуванні, а друге – при згині в кгс/мм. Механічні властивості чавуну марки СЧ 00 стандартом не нормуються. З сірого чавуну виготовляють посуд, замки, м’ясорубки, пічне приладдя, радіатори центрального опалення і так далі.

Високоміцні (модифіковані) чавуни одержують додаванням в розплавлені чавуни магнію, церію та ін. У результаті забезпечується висока міцність і пластичність чавуну за рахунок виділення графіту в сферичній формі.

Ковкі чавуни одержують тривалим нагріванням до температури 950–970°С з наступним повільним охолодженням виливків із білого чавуну, що містять менше вуглецю, кремнію, марганцю, сірки. Вуглець у них знаходиться у формі хлоповидного графіту, тому порівняно із сірими чавунами ковкі чавуни міцніші на розрив, стійкіші до ударів, повторно-перемінних навантажень, їх застосовують для виробів, що витримують подібні навантаження (гайкові ключі, гайки, гаки, деталі водопровідних труб та ін.). Існує дев’ять марок ковких чавунів.

Кольорові метали і їхні сплави. З кольорових металів у виробництві товарів народного вжитку найчастіше застосовують алюміній, мідь, цинк і їхні сплави. Крім того, використовують нікель, хром, олово, срібло, золото і платину.

Алюміній – білий сріблястий метал з малою густиною, високою корозійною стійкістю до атмосферних дій і прісної води, нетоксичний, пластичний, з високою тепло- і електропровідністю. Він легко витягується у дріт та прокатується у тонкі листи, легко обробляється тиском. Поверхня алюмінію вкрита тонкою, міцною окисною плівкою, що забезпечує йому стійкість до атмосферних впливів, дії органічних кислот, лугів, аміаку, є дуже легким та пластичним. В той же час алюміній за міцністю і жорсткістю поступається чорним металам. Крім того, він не стійкий у кислому і лужному середовищах. Тому алюмінієвий посуд не використовується для маринадів, соління, кисломолочних продуктів.

Основною сировиною для виробництва алюмінію є боксити, які містять 32–60% глинозему А1₂O₃, а також до найважливіших алюмінієвих руд відносять алуніт К₂SO₄·А1₂(SO₄)₃·2А1₂O₃·6Н₂O та нефелін Nа₂O·А1₂O_3·2SiO₂. Виробництво алюмінію досить складний процес, тому що основна вихідна сировина – оксид алюмінію – не проводить електричний струм і має високу температуру плавлення (до 2050°С).

З алюмінію виготовляють пакувальний матеріал (фольгу), електричні дроти, деталі побутових холодильників, посуд. Проте для цих цілей частіше застосовують не технічно чистий алюміній, через його недостатню міцність і термостійкість, а його штампувальні (ті що деформуються; вироби одержують методом пластичної деформації) і ливарні сплави (вироби виготовляють литтям.

Сплави штампувальні бувають незміцнюваними і зміцнюваними термічною обробкою. Незміцнювані сплави ненабагато міцніші від чистого алюмінію, та проте вони мають високі пластичність і корозійну стійкість. Тому їх використовують для виготовлення баків пральних машин (замість неіржавіючої сталі) і посуду (бідонів, каструль, чайників, кавників та ін.) методом глибокого витягу. Ці сплави можуть бути отримані сплавом алюмінію з марганцем (марки АМц) або з магнієм (марки АМг).

Найбільш поширеним зміцнюваним сплавом алюмінію є дюралюмін марок Д1, Д16, Д18. Для того, щоб його отримати, алюміній сплавляють з міддю, магнієм, марганцем. Легуючі елементи надають дюралюміну твердість, міцність і деяку пластичність. Дюралюмін за механічними властивостями наближається до вуглецевої конструкційної сталі, але має знижену корозійну стійкість. Для захисту від корозії його покривають (плакують) чистим алюмінієм. Це забезпечує достатню корозійну стійкість виробів з дюралюміну, хоча їхня міцність при цьому дещо зменшується. У виробництві товарів народного вжитку дюралюмін використовують в основному як конструкційний матеріал при виготовленні меблів з металевим каркасом і спортивного інвентарю.

До алюмінієвих сплавів, що деформуються, незміцнених термічною обробкою, відносять сплави алюмінію з марганцем і магнієм марок АМц (марганцю до 1,8%) і АМг – АМг2, АМгЗ, АМг5, АМг6 (цифри – середній вміст магнію). Ці сплави відрізняються підвищеною стійкістю до механічних навантажень, корозії, мають високу пластичність. Незміцнені термічною обробкою сплави алюмінію, що деформуються, з марганцем здебільшого застосовують для виробництва посуду, баків пральних машин. Сплави АМг – для зварювальних ємкостей, трубопроводів, деталей тощо.

Ливарні сплави алюмінію отримують найчастіше на основі системи алюміній-кремній. Їх називають силумінами і використовують для відливання деталей складної конструкції, для яких не обов’язкові високі механічні властивості (художньо-декоративні вироби, дверні ручки, чайники). Для виробів з вищими показниками міцності (замків, м’ясорубок, посуду, столових приладів, деталей інструментів) використовують сплави, що містять зміцнюючі добавки (мідь, марганець, магній). Сплав, виготовлений з металобрухту і відходів, називається вторинним ливарним сплавом алюмінію. Сплав, що містить не більше 0,15% свинцю, 0,015% миш’яку і 0,3% цинку, називається харчовим і застосовується для виготовлення виробів, дотичних у процесі експлуатації з їжею (посуду, столових приладів, м’ясорубок, шинкувальниць, соковижималок).

Ливарні алюмінієві сплави повинні мати хорошу рідкотекучість, малу усадку, високу міцність. Вони майже не розтріскуються при охолодженні, що дозволяє виготовляти з них вироби складних форм. У той же час ці сплави добре ріжуться. За хімічним складом сплави поділять на п’ять груп. До першої групи відносять сплави, що леговані кремнієм, до другої групи – кремнієм та міддю, до третьої – міддю, до четвертої – магнієм, до п’ятої – кремнієм, цинком, магнієм та іншими елементами.

Найбільш широко використовують алюмінієві ливарні сплави І групи – леговані кремнієм (силуміни). Вони не піддаються термічній обробці, їх міцність підвищують шляхом додавання модифікаторів – сполук на основі натрію. Сплави інших груп можуть зміцнювати термічною обробкою. Алюмінієві ливарні сплави використовують для виготовлення корпусів м’ясорубок, соковижималок, деталей ножів, столових і віконних приладів, інструментів, а також окремих вузлів побутових машин, велосипедів, мотоциклів, автомобілей.

Мідь – рожево-червоний метал (температура плавлення 1085 °С), важкий, еластичний, з дуже високими тепло- й електропровідністю, використовується як провідник електричного струму.

Мідь добре протистоїть корозії на повітрі, але у вологому середовищі і в атмосфері, забрудненій промисловими викидами, швидко блякне, покривається зеленим нальотом, при цьому утворюються дуже токсичні сполуки міді. Мідь широко використовують для виготовлення електричних дротів, шнурів, контактів і так далі. На основі міді отримують численні сплави, об’єднані в дві групи: латуні і бронзи.

Латунь є сплавами міді з цинком; до нікелевої латуні відносяться мельхіор і нейзільбер. Звичайна латунь може містити до 50% цинку, який істотно впливає на механічні властивості сплаву. Кількість цинку в латуні визначає її колір (18–20% цинку – жовто-червоний; 20–30% цинку – буро-жовтий; при 30% і більше – світло-жовтий). У міру збільшення до певної межі концентрації цинку зростає міцність сплаву при збереженні достатньої пластичності. Тому з латуні виготовляють зазвичай методом глибокого витягу вироби складної конфігурації (чайники, кавники, самовари, гільзи мисливські і т. д.).

За способом виготовлення вироби з латуні поділяють на оброблювані тиском (ті, що деформуються) і ливарні.

Із латуней, які деформуються, виробляють посуд, самовари, духові музичні інструменти, мисливські гільзи, галантерейні вироби, біжутерію. Ливарні латуні використовують для підшипників, втулок, шестірень.

Маркують латуні літерою «Л» – латунь і цифрою, що вказує вміст міді у сплаві.

Мельхіор (сплав міді з 18 – 20% нікелю) і нейзильбер (містить, окрім міді, 13,5% нікелю і 18 – 22% цинку) з вигляду нагадують срібло, мають високі корозійну стійкість і пластичність. Використовують нікелеву латунь для виготовлення високоякісного столового посуду, столових приладів, художньо-декоративних і ювелірних виробів, приладів точної механіки тощо. Вироби з мідно-нікелевих сплавів облагороджують срібленням, позолоченням, чорнінням, карбуванням та іншими засобами.

Бронзи – це сплави міді з іншими елементами (алюмінієм, кремнієм, залізом, марганцем, берилієм тощо). Бронзи класифікують за основним елементом, що входить до їх складу, на олов’яні, алюмінієві, кременисті та ін. Найбільш поширені олов’яні бронзи. Вони мають хороші ливарні властивості і малу усадку під час твердіння і охолоджування. Тому з олов’яної бронзи виготовляють литвом складні за конфігурацією вироби: свічники, декоративно-художні вироби (статуетки, барельєфи, плакати), ручки дверні, крани, вентилі та ін.

Звичайний вміст олова в бронзі не перевищує 11%. Разом з оловом бронза може містити 5 – 10% цинку (для здешевлення), 3 – 5% свинцю (для зменшення крихкості) і до 1% фосфору (для поліпшення оброблюваності різцем).

Марки бронз, залежно від виду, кількості легуючого елементу, мають різні призначення і властивості. За способом виготовлення вироби з бронзи поділяють на ті, що деформуються, і ливарні, з термообробкою і без неї.

Маркують бронзи літерами «Бр» – бронза і цифрами та літерами, що позначають легуючі компоненти і їх вміст.

Цинк – світло-сірий з синюватим відтінком метал, легкоплавкий (419 °С) і крихкий, стійкий до атмосферних впливів, завдяки утворенню на поверхні захисної оксидної плівки. Використовують для нанесення захисних покриттів на сталевий посуд (відра, корита, тази та ін.), цвяхи, прилади для вікон і дверей, пральні дошки і так далі. Цинкові покриття мають високі захисні властивості, оскільки утворюють щільну захисну плівку при підвищеній вологості. Проте необхідно пам’ятати, що при дії на оцинковані вироби розчинів кислот, лугів або гарячої води утворюються токсичні речовини. При легуванні цинку алюмінієм отримують сплави з хорошими ливарними властивостями, але малої міцності. Для підвищення показників міцності в цинкові сплави вводять до 3,5% міді. Ці сплави використовують переважно для відливання складних за формою деталей швейних машин, замків, ручок ножів і виделок.

Нікель – сіруватий з жовтуватим відтінком метал, дуже пластичний, важкий, з досить високими механічними властивостями. Характеризується пластичністю, тугоплавкістю (температура плавлення 1455°С), достатньою механічною міцністю, добре полірується, стійкий до атмосферних впливів, води, органічних і мінеральних (крім азотної) кислот, не впливає негативно на смак, колір, запах та іншу цінність їжі.

Після полірування нікель сильно блищить, має приємний зовнішній вигляд. Крім того, він відмінно протистоїть корозії на повітрі, у воді і розчинах кислот. Тому нікель використовують переважно як захисно-декоративне покриття столових приборів, приладів для вікон і дверей, інструментів, посуду, велосипедів, металевих частин меблів і так далі. Як конструкційний матеріал нікель у виробництві товарів народного вжитку не застосовують. Проте на нікелевій основі отримують сплави, які використовують при виготовленні електротоварів. Це, в першу чергу, ніхром – сплав нікелю з хромом. Застосовується для виготовлення електронагрівальних елементів електроплиток, прасок, чайників і т. п.

Хром – твердий тугоплавкий сріблясто-синюватий метал з дуже високою корозійною стійкістю, стійкістю до атмосферних врливів, температурою плавлення (1890 °С); має високу твердість і крихкість.

Застосовують хром для захисно-декоративних покриттів, що забезпечують підвищену зносостійкість деталей інструментів, приладів для вікон і дверей, автомашин, велосипедів, мотоциклів, годинників...

Олово – сріблястий легкоплавкий метал, дуже м’який і пластичний.

Він характеризується високою корозійною стійкістю і нешкідливістю, тому використовується як покриття латунного і сталевого посуду, чавунних м’ясорубок, консервних банок, кришок для консервації і т. д. За корозійною стійкістю олово наближається до благородних металів. Він стійкий до дії холодної і гарячої води, органічних кислот, розведених мінеральних кислот, лугів, не утворює токсичних сполук з харчовими продуктами. Проте олов’яне покриття (луда) легко дряпається, стирається і обсипається при мінусовій температурі, що необхідно враховувати при організації транспортування, зберігання і експлуатації виробів, укритих оловом. Легкоплавкість олова обумовлює його використання для паяння у вигляді технічно чистого металу або у складі олов’яно-свинцевого припою.

Титан – сріблясто-білий метал, легкий, густиною 4505 кг/м³, міцний, тугоплавкий (1665°С), з високою корозійною стійкістю. За міцністю титан відповідає конструкційним сталям, а за корозійною стійкістю перевершує високолеговані нержавіючі сталі. Використовують для виготовлення столових приладів, металевої галантереї, лижних палиць тощо.

Благородні (дорогоцінні) метали характеризуються красивим зовнішнім виглядом, корозійною стійкістю в звичайній атмосфері та в більшості кислот і лугів, високою температурою плавлення, здатністю прокатуватися в якнайтонші плівки і нитки.

До дорогоцінних металів відносять срібло, золото, платину й метали платинової групи – паладій, рутеній, родій, іридій, осмій.

Для побутових ювелірних виробів використовують в основному срібло, золото, платину.

Срібло характеризується високими електро- і теплопровідністю (найкращими з усіх дорогоцінних металів), пластичністю, температурою плавлення (960,5 °С).

Срібло стійке до дії води, соляної й органічних кислот, але розчиняється в азотній кислоті. Під дією сірки і сіркомістких речовин срібло чорніє, тому що на його поверхні утворюється плівка сульфіду срібла Аg₂S. Цю властивість використовують для декоративного оздоблення срібних виробів – чорніння.

Срібло використовують для захисно-декоративних покриттів, виготовлення ювелірних виробів, припоїв, світлочутливих матеріалів, контактів електроприладів, покриття термосів та інших цілей. Чисте срібло внаслідок м’якості майже не використовується, звичайно, його сплавляють з певною кількістю міді. Вміст срібла й інших дорогоцінних металів у сплавах позначають пробою – кількістю грамів благородного металу в 1000 г сплаву. Найчастіше у виробництві побутових виробів використовують срібно-мідні сплави – 750, 800, 875, 916, 925, 960 проб.

Золото – метал яскраво-жовтого кольору, з сильним блиском, важкий, але при цьому м’який і пластичний.

Золото характеризується високою хімічною стійкістю до дії атмосфери, води при високих і низьких температурах, до кислот, лугів, проте розчиняється в царській горілці (суміш соляної і азотної кислот), бромистій і хлорній водах. Ювелірні вироби виготовляють не з чистого золота, завдяки його м’якості, а зі сплавів золота з міддю, сріблом, паладієм (біле золото). Залежно від співвідношення цих елементів змінюються колір, відтінки і твердість сплаву. Стандартні проби золотих ювелірних сплавів – 375, 585, 750, 958. Золото використовують також для декоративних покриттів.

Платина – білий метал з сіруватим відтінком, має високі густину і температуру плавлення, високу твердість, але меншу пластичність.

Для підвищення міцності її сплавляють з металами платинової групи: родієм, іридієм, паладієм, а також золотом, сріблом, міддю. У ювелірній справі застосовується платина 950 проби для виготовлення прикрас, а також як оправа діамантів, оскільки платина має однаковий з алмазом коефіцієнт лінійного розширення, при цьому діамант в оправі з платини має кращий блиск.