Філософія г. Сковороди

Григорій Сковорода (1722 – 1794) – найвидатніша постать у культурному житті України XVIII ст. Він є творцем найзначнішого вчення в історії української філософської думки, він прагнув створити філософію життя, тяжіючи до ідей Платона. Сковорода зосередився на етико-гуманістичній проблематиці: у нього на передньому плані – людина і духовне начало в ній.

Сковорода створив універсальний алегоризм (іносказання), у якому предмети і явища осмислюються не в сукупності властивостей, не в цілісності, а лише в абстрактно-схематичному образі їх як символи.

Відповідав принципам барокової культури й антитетичний метод філософування Сковороди.

Антитетика – метод зведення суперечливих тверджень, жодному з яких не можна надати переваги.

Одним із основоположних принципів філософської системи Сковороди є вчення про двонатурність світу. Згідно з ним все суще складається з двох натур – видимої і невидимої, тобто матеріального й ідеального, тілесного і духовного тощо.

Принцип двонатурності світу Г. Сковороди органічно пов'язаний з його вченням про три світи. Він поділяв усе суще на три специфічні види буття – «світи»: великий, або макрокосм (Всесвіт); малий, або мікрокосм (людина); світ символів, або Біблія.

Основний об'єкт його філософування – духовний світ людини, проблема її щасливого буття. Сковорода переконував, що кожна людина спроможна досягти щастя шляхом морального самовдосконалення, актуалізуючи в собі «внутрішню людину» – Бога. Центром цього складного процесу є серце – духовна субстанція, джерело життєдіяльності людини, яке він ототожнює з Богом.

Філософія Просвітництва й романтизму в Україні

Проблеми сутності людського щастя, його досягнення перебували в центрі уваги й просвітницької філософії, яка поширювалася в Україні наприкінці XVIII – на початку XIX ст. В цей час поширилася популяризація західноєвропейської філософської думки. Активно перекладались філософські твори відомих західноєвропейських просвітників: Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, Х. Вольфа, Ф. Шеллінга, Г.-В.-Ф. Гегеля.

Українські філософи-просвітники творили оригінальні філософські праці: «Философские предложения» Якова Козельського, «Логические наставления руководствующие к познанию и различению истинного от ложного» П. Лодія, «Об успехах греческих философов в теоретическом и практическом отношениях», «Задача философии», «О достоинстве философии, ее действительном бытии, содержании и частях» Йосипа Міхневича та ін.

Просвітницька традиція не була єдиною у тогочасному житті України. Вона контрастувала, перебувала у складній взаємодії з новим типом культури – романтизмом.

Романтизм – філософська течія, представники якої розглядали природу як художній витвір духу, проповідували культ генія, відводили основну роль у пізнанні мистецтву.

Особливості романтизму:

• апеляція до ірраціональних глибин стихійно-творчих сил людини;

• значна роль ідеї нації та історизму;

• формування українського раціоналізму на основі «філософії серця».

Основні представники: М. Гоголь, Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, та ін.