Філософія українського Відродження та бароко

З розпадом Київської Русі державницьку традицію українського народу успадкувало Галицько-Волинське князівство, а в XV ст. вона перейшла до Великого князівства Литовського. Ці суттєві суспільно-політичні зміни вплинули на зміст духовного життя тогочасної України.

Особлива роль у формуванні засад професійної української філософії належала гуртку київських книжників, зусиллями яких у другій половині XV ст. в українське культурне оточення вперше були включені твори «філософського змісту», із «суто філософськими інтересами».

Світоглядна установка свідомості в епоху Відродження все активніше спрямовувалася на людину, людську особистість, її духовний, внутрішній світ. Активно сприяли цьому й організовані наприкінці XV ст. в Галичині кириличні друкарні для випуску східнослов'янських книг. З'явилася мережа культурно-освітніх центрів, найвпливовішим серед яких був Острозький, заснований 1576 р. на Волині князем К. Острозьким (1526 – 1608). У своїй структурі центр мав академію, друкарню і літературний гурток. Острозька академія об'єднала плеяду визначних представників української культури, які зробили вагомий внесок і в історію вітчизняної філософської думки. Вони розробляли філософські ідеї ще в контексті релігійно-духовної творчості, здебільшого у річищі києво-руської філософської традиції. (Г. Смотрицький,

К. Лукарис, К. Острозький, Х. Філарет, І. Вишенський, С. Пекалід та ін.).

У розвиток української філософії вагомий внесок зробили також братства, що виникли в Україні в останній чверті XVI – на початку XVII ст. як громадські центри оборони української духовної культури від сторонніх впливів. Одним із перших і найавторитетніших з-поміж братств було Львівське Успенське братство. При ньому з 1586 р. діяла школа. З її діяльністю пов'язані такі видатні постаті: М. Смотрицький, І. Копинський, К. Транквіліон-Ставровецький.

Значного авторитету і впливу набуло Київське братство, при якому 15 жовтня 1615 р. було відкрито школу. З її діяльністю пов'язані імена І. Борецького, Ф. Ієвлевича, І. Трофимовича-Козловського, К. Саковича.

Поступовий вихід філософської думки на професійний рівень пов'язаний з Києво-Могилянською академією (колегіумом), яка була створена у 1632 р. злиттям Київської братської школи і Лаврської школи – « гімназійну», заснованої у 1631 р. митрополитом Київським і Галицьким Петром Могилою.

Академія мала дев'ять класів. Філософський клас вважався одним із найвищих. Філософія складалася з трьох частин: філософії мисленної (розумової), зміст якої охоплював загальні закони і форми людського мислення; філософії природної, або фізики, що зосереджувалась на вивченні природи, космології, астрології, мистецтва тощо, і філософії божественної, або метафізики, з її загальними принципами буття. Першою формою буття української філософії як самостійної сфери теоретичного знання була барокова схоластика з характерним для неї поєднанням ретроспективності (звернення до минулого) й традиціоналізму при розгляді глибинних філософських проблем.

Філософську традицію Києво-Могилянської академії репрезентує когорта мислителів: Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Феофан Прокопович, Георгій Щербицький, Стефан Яворський, Симеон Полоцький та інші.