Категорії як структури буття

Проблема категорій в історії філософії.

Категорії – загальні структури або властивості сущого – речей, процесів, живого, ідеальних предметів (всього, що утворює світ); загальні форми мислення.

На ранніх порах категоріальні схеми, згідно з якими упорядковувався світ, залежали від соціального життя людини.

Першу систему категорій запропонував Арістотель. Його категорії – це щось на зразок сучасних мовних форм – іменника, дієслова, прикметника тощо.

Середньовічна філософія проблему категорій (як загальних ідей) розглядала як одну з тем дискусії між номіналістами і реалістами. Номіналісти вважали категорії іменами (назвами), яким нічого не відповідає в дійсності. А реалісти стверджували, що категорії як загальне існують і в речах і в думках.

Раціоналізм Нового часу, продовжуючи традицію реалістів, вважали категоріями форми мислення ( вроджені ідеї, схильності розуму ), яким за установленим Богом порядком відповідають форми буття.

Емпірики, які схилялись до номіналізму, дійшли висновку, що категорії як щось загальне не дані в досвіді.

І. Кант розумів під категоріями апріорні форми споглядання та розсудку.

Г.-В.-Ф. Гегель вважав категорії найбільш загальними поняттями, «щаблями» розвитку абсолютної ідеї.

Марксизм прийняв тезу про тотожність форм мислення (суб'єктивної діалектики) і форм буття (об'єктивної діалектики).

У сучасній філософії проблема категорій зазнала радикальної трансформації. Неопозитивізм фактично ігнорує проблему категорій.

Екзистенціалісти аналізують екзистенцію, буття, яке не є предметом, сущим. Екзистенція позбавлена категоріальних визначень, за винятком часовості.

Постмодерністські течії зводять категорії до ідеологічних схем.

У XX ст. нові онтологічні концепції поділили буття на різні сфери – неживу, живу природу, сферу духу, ідеальних предметів і піддали аналізу категоріальні структури цих сфер.

Основні категорії онтології.

Субстанція. Категорія субстанції була провідною в онтології Нового часу. В загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно.

Значення поняття «субстанція»:

• незмінна основа мінливих явищ;

• субстрат як носій певних властивостей, те, що з'ясує властивості в щось єдине.

Простір і час. Це основні форми (властивості, характеристики) матеріального світу, матеріального сущого. Вони відмежовують матеріальні речі від ідеального буття (буття Бога, чисел, цінностей).

Поняття «простір» охоплює дві фундаментальні риси матеріального сущого – його протяжність і місце серед інших сущих.

Час також відображає дві фундаментальні риси процесів, які відбуваються з матеріальними тілами, а саме тривалість і черговість подій.

Простір і час взаємодоповнюють одне одного. Простір – єдина категорія, через яку можна визначити час. Розрізняють дві основні концепції простору і часу – субстанційну і реляційну. У розумінні простору і часу співіснують дві традиції – натуралістична і культурологічна.

Причинність. Це певний тип відношення між речами.

Вчення про причинність іноді називають детермінізмом.

Поведінка живих істот краще описується цільовою детермінацією.

Сфера соціального буття ґрунтується на детермінації, основою яких є мотиви. У сфері фігур і чисел детермінація виступає як функціональна залежність.