Екзистенційна філософія

Екзистенціалізм вважають однією з провідних течій філософії Західної Європи XX ст.

Екзистенціалізм (лат. existentia – існування) – суб'єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини.

Представниками цієї течії є німецькі мислителі М. Гайдеггер (1889 – 1976) і Карл Ясперс (1883 – 1969), французькі філософи Жан-Поль Сартр (1905 – 1980), Габріель Марсель (1889 – 1973) і Альберт Камю (1913 – 1969). Ранній Гайдеггер, Сартр і Камю намагалися розв'язати проблему буття людини в світі, не вдаючись до ідеї Бога, тоді як пізній Гайдеггер, Ясперс і Марсель (особливо два останніх) розглядали цю проблему в органічному зв'язку з ідеєю Бога.

Головною метою дослідження екзистенціалістів є існування людини, яке, на їх думку, є джерелом сенсу всього сущого.

8. Філософське вчення про буття (онтологія) Проблема буття у філософії

Проблема буття – одна з перших проблем, які намагалась розв'язати філософія. Вчення про буття називається онтологією (грецькою on, ontos – суще і logos – поняття, розум). Термін вживається у філософії з XVII ст.

Проблему буття вперше порушили елеати. Парменід, який вважав буття основою світу, дійшов парадоксального висновку: що існує тільки буття, а небуття не існує, бо якщо людина думає про небуття, то воно постає як буття. Отже, буття з самого початку постало як загадка філософії.

У різних філософських системах поняття «буття» набувало різного значення і визначалось через відношення його до таких понять, як «небуття (ніщо)» і «суще». Ніщо – це заперечення буття. В сучасній філософії буття визначають через суще. Під сущим філософи розуміють «оформлене», «обмежене», «визначене» буття, все те, що можна помислити в предметній формі. Річ, людина, атом, вітер, почуття, поняття – це суще, яке може мати буття або небуття.

Існує три основні концепції буття:

• матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;

• ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);

• некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

Сфери буття: матеріально-просторовий світ, живі істоти, людина і соціальний світ, свідомість (психіка), формально-логічні предмети, матеріально-змістові поняття, цінності, світ фантастичних утворень тощо. Всі вони разом утворюють світ людини як горизонт, у якому дається будь-який предмет.

Вчення про світ.

Поняття буття пов'язане з поняттям «світ», яке близьке за значенням до слів «свій», «община».

В найдавніші часи поняття «світ» означало єдність, цілісність, упорядкованість всього сущого. Джерелом цієї єдності та упорядкованості світу було життя общини.

З освоєнням природи і виникненням держави «світ» набув широкого значення – світ-космос греків, християнський (мусульманський, Піднебесна) світ, Новий і Старий світ.

Далі, з часом формується натуралістичне розуміння світу.

Перед онтологією як вченням про світ постали такі проблеми: як виник світ (підстави існування світу); яка будова світу (шари або сфери буття); який характер відношень між речами світу (категорії як найзагальніші характеристики цих відношень).

Підстави існування світу.

На питання щодо підстав існування світу (способів визначення світу) можливі такі відповіді: світ існує сам через себе, не маючи підстав поза собою; світ існує через Бога; світ існує (визначається) через буття свідомості.

До першої відповіді вдаються матеріалісти, які розуміють під світом сукупність матеріальних речей. Такий світ, на їх думку, не потребує потойбічних причин для свого існування. Матерія вічна, незнищувана, вона лише перетворюється з однієї форми на іншу.

Об'єктивний ідеалізм також зводить світ до сукупності матеріального сущого. Світ ідей як самостійне суще притаманний хіба що вченню Платона. У мислителів-ідеалістів Нового часу ідеї не становили самостійної сфери буття. Ідеалізм тлумачить світ як матеріальне суще, яке вивчає наука. Ідеалісти вважають, що світ створений Богом.

Сфери буття світу.

До традиційних проблем онтології належали поділ світу на окремі сфери та обґрунтування цього поділу.

Уже Платон протиставляв буття світу ідей та буття світу речей. Арістотель висунув концепцію «східців істот» (мінерали, рослини, тварини, людина, божество), яка вибудовується за принципом зростання довершеності.

За нового часу проблема поділу світу на окремі сфери тісно переплітається з проблемою класифікації наук.

У класичній німецькій філософії чітко окреслилися сфера природи і сфера духу.

Матеріалістична онтологія розвиває своє вчення про форми руху матерії, які є водночас і рівнями організації матерії. Концепція «форм руху» проводить ідею еволюції.

Прикладом онтології, яка утворилася на засадах нового розуміння буття і сущого, є «критична онтологія» німецького філософа Миколи Гартмана (1882 – 1950 ) – одна з найбільш відомих онтологічних концепцій XX ст.

Вихідними поняттями онтології М. Гартмана є реальне та ідеальне буття.