4.3. Шляхи активізації народного виховного досвіду в умовах спеціалізованих дошкільних закладів

З метою орієнтації освіти на задоволення потреб сім'ї необхідно забезпечити розгортання і розвиток багатофункціональної системи суспільного дошкільного виховання, що дає змогу вибору дошкільного закладу освіти за розміром платні, тривалістю перебування дитини (декілька годин на день, упродовж дня, доби), можливістю врахування психофізичного стану, ускладнення в стані здоров'я, різним спрямуванням змісту освітньо-виховного процесу. Створення дошкільних закладів освіти (груп) різних типів і профілів забезпечить охоплення дітей різного контингенту з урахуванням соціально-економічного стану сім'ї.

Зміст освітньо-виховного процесу в дошкільних закладах (групах) різних типів визначається чинними програмами виховання і навчання дітей дошкільного віку, які реалізуються в конкретному дошкільному закладі. Такі дошкільні заклади можуть вибирати програму виховання і навчання дітей з комплексу варіантних програм, затверджених Міністерством освіти і науки України, а також розробляти власну програму, впроваджувати нові технології, альтернативні програми, якщо вони пройшли відповідну методичну експертизу і мають дозвіл науково-методичної ради, яка створюється відповідним органом управління освітою та затверджені Статутом закладу. Зміст освітньо-виховної діяльності дошкільного закладу затверджується педагогічною радою, а вибір змісту і методів роботи з дітьми визначається типом дошкільного закладу відповідно до регіональної і національної специфіки, запитів батьків, професійної творчості педагогів.

У сучасних умовах реанімування етнопедагогічного потенціалу у вихованні дітей на особливу увагу заслуговують дошкільні заклади освіти інноваційного (альтернативного) типу. Провідними принципами їх діяльності є новітність, альтернативність підходів щодо форм, методів, засобів, змісту виховання та навчання дітей. Це - авторський дошкільний заклад реалізації ідей видатних педагогів (С. Русової, М. Монтессорі, В. Сухомлинського та ін.), центр розвитку дитини -дошкільний заклад із здійсненням психофізичного розвитку, корекції і оздоровлення дітей, які відвідують інші навчальні заклади чи виховуються вдома, а також дитячий садок - початкова школа - освітній заклад, який забезпечує наступність, реалізацію загальноосвітніх програм дошкільної початкової загальної освіти або наскрізної освітньої програми.

Завдання та функції різноаспектних дошкільних закладів визначаються стосовно до регіональних, національних, економічних, культурних та інших умов і конкретизуються в залежності від типу дошкільного закладу, договору між дошкільним закладом та батьками кожної дитини, які можуть бути представниками різних етнокультур. Інноваційні дошкільні заклади та окремі групи, які перебувають в стадії становлення і розвитку, забезпечують різні підходи до активізації народного виховного досвіду.

Так, дошкільні заклади з пріоритетним здійсненням одного чи декількох напрямів розвитку дітей створюються з метою пріоритетного спрямування змісту освітньо-виховного процесу, забезпечення умов для вибору профілю навчання і виховання, відповідно до здібностей та інтересів дітей, своєчасного виявлення, забезпечення підтримки та розвитку ранньої обдарованості. Ці дошкільні заклади можуть включати такі профільні групи: художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого, музичного, гуманітарного спрямування з вивченням рідної мови, іноземних мов тощо. Організовувати профільні групи доцільно з дітьми старшого дошкільного віку. До них приймаються всі діти без винятку за бажанням батьків, а дітей групують за віком, статтю, здібностями.

Створення дошкільних закладів з пріоритетом різних напрямів розвитку, профільних груп можливе за умов:

наявності належної навчально-матеріальної бази, устаткування, методичних посібників і літератури, спеціально обладнаних приміщень; наявності музично-хореографічного, спортивного залів, басейну, зображувальної студії, комп'ютерної кімнати, зимового саду, прогулянкового майданчика (лоджії) тощо; наявності кваліфікованих фахівців різних професій: педагогів, вихователів, які мають додаткову кваліфікацію (організатор образотворчого мистецтва дітей дошкільного віку; організатор музичного виховання дітей дошкільного віку; організатор дитячого хореографічного колективу; інструктор з фізичного виховання дітей дошкільного віку; вихователь з правом проведення занять іноземною мовою; лікарів, практичних психологів, логопедів, працівників з іноземних мов, плавання, музики, малювання, керівників різних студій та гуртків);

високого рівня виховної роботи у відповідності з програмою дошкільного закладу; наявності спеціалізованих науково-обґрунтованих програм, методичних рекомендацій щодо художньо-естетичного, оздоровчого, гуманітарного спрямування, які є доповненням до державних загальнорозвивальних програм виховання і навчання дошкільників;

-продуманого, гнучкого режиму організації життя дітей, коли засвоєння додаткового спрямування освітньо-виховного процесу відбувається не за рахунок скорочення програмного (базового) матеріалу;

-наявності в даному районі відповідних профільних класів у середній загальноосвітній школі задля продовження пріоритетного розвитку дітей з переходом до школи.

Освітньо-виховний процес в дошкільних закладах з пріоритетним здійсненням одного чи декількох напрямів розвитку може відбуватися за принципами тематичності, циклічності або комплексності, інтеграції. Педагогам слід спрямувати свої зусилля на використання різних видів дитячої діяльності, засобів навчання і виховання. Не віддавати перевагу чомусь одному, а поставлені завдання вирішувати шляхом комплексного підходу.

У дошкільних закладах такого тиігу дітей можна об'єднувати в гуртки. Заняття в гуртках проводиться в другу половину дня. їх кількість визначається і затверджується педагогічною радою дошкільного закладу. Організація гурткової роботи забезпечує розвиток здібностей, задовольняє прагнення дитини до різноманітної діяльності, допомагає батькам у здійсненні намірів щодо її гармонійного розвитку. З метою запобігання надмірного навантаження дітей, гуманізації педагогічної роботи педагогам слід у денному розпорядку передбачити особистий час дитини на самостійну ігрову, рухову, художню діяльність, власні спостереження.

Розглянемо варіант організації дошкільного закладу (групи) з пріоритетним художньо-естетичним спрямуванням освітньо-виховного процесу. Такий заклад має на меті надання оптимальних можливостей для реалізації художньо-творчих здібностей: зображувальних, хореографічних, вокальних, артистичних, танцювальних тощо; створення умов для поглибленого ознайомлення з світом рідної природи та народним мистецтвом. Основними завданнями дошкільних закладів (групи) з пріоритетним художньо-естетичним спрямуванням освітньо-виховного процесу є:

забезпечення художньо-естетичної освіченості і вихованості, емоційного сприйняття прекрасного в природі, у навколишній дійсності, відносинах між людьми шляхом опанування народним етикетом, формування здатності естетичного сприймання, народної культури, авторських творів мистецтва і літератури і витворів народних умільців;

-формування високої духовності особистості, сприяння культурному розвитку вихованців на матеріалах певної -етнокультури; формування національної свідомості, етнічної самоідентичності.

Діяльність педагога спрямовується на розвиток у дітей здібностей естетичного сприймання дійсності, творів мистецтва, художнього смаку, творчої уяви; повідомлення елементарних знань про види народного декоративного і образотворчого мистецтва: живопис, графіку, скульптуру, архітектуру, декоративно-прикладне мистецтво: (кераміка, вишивка, розпис дерева, тощо, про жанри: побутовий, історичний, пейзаж, портрет, натюрморт.

Значне місце у виховному процесі займають систематизоване оволодіння знаннями про природу, ознайомлення з художніми творами, навчання народному декоративному малюванню, аплікації, вити-нанці, писанкарству, співу, танцям (ритміці, балету), ручній художній праці та конструюванню, світській поведінці.

Успіх роботи залежить від спеціального оснащення приміщень необхідними матеріалами; добору наочних посібників з числа продуктів народних майстрів, належної підготовки кваліфікованих кадрів, їх особистої зацікавленості; піклування про емоційне забезпечення кожної дитини, а також створення належних умов для навчання і виховання дітей творчості у неподільній єдності з родинами.

Особливе місце належить дошкільному закладу (групі) з пріоритетним музичним спрямуванням освітньо-виховного процесу. У дошкільний заклад (групу) приймають музично здібних дітей дошкільного віку за бажанням сім'ї задля поглиблення їх обізнаності з народною пісенною і хореографічною творчістю. Дошкільний заклад (група) музичного профілю забезпечує розвиток творчих здібностей, природних обдарувань дітей засобами музики, здійснення диференційованого музичного розвитку дошкільнят, їх хореографічних і театральних обдарувань.

Виховний процес у профільній групі має на меті широко і повсякденно залучати дітей до музики, органічно поєднувати доступні дітям види музичної діяльності: слухання музики, співи, рухи під музику та гру на дитячих інструментах, інсценування дитячих народних казок тощо. Задля поглибленого музичного спрямування в розклад включають хореографію (ритміку), широко використовувати в роботі музично-дидактичні ігри, музичні загадки, розваги, театралізовані вистави з музичним супроводом та ін.

Музичний керівник комплексно підходить до організації та проведення музичних ігор-занять, раціонально комбінує різні складові музично-розвивального комплексу, будує роботу за основними напрямками музвиховання: фольклорного та класично-традиційного. Зміст роботи з дітьми залежить від їх та нахилів, передбачає їх виявлення та розвиток. Тож значне місце відводиться індивідуальній роботі з поглиблення змісту музвиховання систематизування і розширення життєвого і музичного досвіду дитини, уроків моралі, співпереживання, розвитку музичного слуху, уможливлення самовиявлення співом, підготовка до сприймання художніх образів у музиці. Дитячий музичний досвід з дошкільного закладу (групи) музичного спрямування дає широкі основи для музичних занять в майбутньому (навчання в музичній школі, студії, гуртках) та розвиває здібності естетичного сприйняття світу.

Привертає увагу дошкільний заклад (група) з пріоритетним гуманітарним спрямуванням освітньо-виховного процесу, що має на меті створення умов для реалізації дошкільної освіти з пріоритетним вивченням рідної (іноземної) мови. Відтак зміст освітньо-виховної роботи передбачає:

формування уявлень про навколишній світ, ознайомлення з культурою, спадщиною, народними традиціями і звичаями, національно-етнічною обрядовістю народів, що населяють Україну; поглиблену роботу з оволодіння рідною мовою: виховання культури і етики спілкування (формування навичок спілкування, вільного висловлювання думок, впевненості в собі), збагачення й активізацію словника, виховання звуковимови, формування граматично правильної мови, формування діалогічного і монологічного мовлення, навчання елементів грамоти, підготовки руки дитини до письма, роботу з книжкою, ознайомлення з художньою літературою;

-вивчення іноземних мов, формування елементарних навичок усного мовлення іноземною мовою, введення дитини в нове мовне середовище. Слід відмітити, що в дошкільному закладі (групі) тако­го профілю бажано вивчати ті іноземні мови, які вивчаються в найближчій школі для дітей чи якою спілкуються етноспільноти, наближені до дитини.

Профільованим завданням у гуманітарній групі виступає етносоціалізація дитячої особистості, організація спілкування як особливого виду діяльності дітей. Важливим буде забезпечення педагогічним колективом належних умов для емоційного сприйняття дитиною прекрасного у відносинах між дорослими та однолітками з урахуванням особливостей етнокультури. Значне місце в освітньому процесі посідає робота з виховання культури поведінки, формування правової, економічної культури, ознайомлення з правилами етикету, який різниться в різних національних спільнотах. Освітньо-виховний процес гуманітарної групи слід спланувати таким чином, щоб ініціювати в дітей зацікавленість його змістом. Тут за доцільне є проведення літературних вікторин, фольклорних свят, ігор-драматизацій, театралізованих ігор, інсценівок, відгадування мовних ребусів, головоломок, загадок, вирішення мовних ігрових завдань тощо.

Центри розвитку дитини в сучасних умовах стали досить поширеним типом навчально-виховних закладів. Зазвичай центр розвитку дитини - це об'єднання закладів освіти, мета якого - здійснення освітньо-виховної роботи з дітьми дошкільного віку за різними профілями. Центр можуть відвідувати діти з різних дошкільних закладів району, а також ті, що виховуються вдома. Оскільки у центрі створено сприятливі умови для реалізації творчих суспільно-педагогічних ініціатив та апробації наукових розробок (варіантних освітніх наскрізних програм, підручників, методик та ін.), він може об'єднувати дітей різних національностей.

Водночас центр розвитку дитини - багатокомплектний, із зосередженням різнопрофільних груп загального розвитку чи компенсуючого спеціального або санаторного типу (корекційні, оздоровчі, реабілітаційні) на роботу за оригінальними (авторськими) програмами. Діяльність центру сприяє всебічному розвитку дітей раннього і довкільного віку, допомагає педагогам і батькам у пізнанні дитини, розкритті її внутрішнього потенціалу, закономірностей росту й розвитку, пробудженні особистісних задатків і в формуванні здібностей.

З метою виховання і розвитку вільної, творчої особистості дитини центр може розв'язувати такі завдання: діагностику і розвиток творчих здібностей дітей; їх підготовку до навчання в загальноосвітній школі; забезпечення їм правильного анатомо-фізіологічного, фізичного і психічного розвитку; а також надавати психолого-педа-гогічну допомогу батькам. Основними принципами організації освітньо-виховного процесу в центрі е розвивальний характер виховання і навчання, що вимагає створення розвивапьного середовища, надання пріоритетів у розвитку освітньо-виховного процесу, забезпечення вільного вияву індивідуальних особливостей дітей на основі співробітництва з дорослими. Створення повноцінних умов для збереження і зміцнення здоров'я дітей має посісти чільне місце. Для цього в центрі має функціонувати реабілітаційна, корегуюча та оздоровча групи з короткочасним перебуванням дітей, які не відвідують дошкільні заклади задля надання їм кваліфікованої допомоги.

Дошкільні заклади (центри) реалізації ідей видатних педагогів України та зарубіжжя набули поширення в останнє десятиліття. Ці дошкільні заклади вирізняються тим, що працюють за філософськими і психолого-педагогічними ідеями С. Русової, М. Монтессорі, В. Сухомлинського, Вальдорфської педагогіки та ін. Дошкільні заклади такого типу широко крокують країною. Педагогічні колективи творчо впроваджують в практику ідеї і принципи видатних педагогів, долаючи труднощі та домагаючись значних успіхів. Практика дошкільних закладів свідчить про те, що створення та існування дошкільних закладів (центрів) такого типу виправдала себе в наш час. Розглянемо досвід їхньої роботи на конкретних прикладах.

"Дитячий садок - початкова школа" є закладом освіти суспільного виховання та навчання дітей віком від 3-х до десяти років, що покликаний задовольнити потреби населення в догляді, оздоровленні, розвиткові, вихованні та навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку незалежно від соціального статусу чи національної приналежності. Організовується він у міській і сільській місцевості з метою створення оптимальних умов для виховання і навчання дошкільників і молодших школярів, забезпечення наступності в змісті й організації освітньо-виховного процесу, ефективного використання кадрового потенціалу.

Головними завданнями таких закладів є реалізація державної політики в галузі освіти, створення умов для здобуття дошкільної та початкової загальносередньої освіти на рівні державних стандартів; реалізація наступності між дошкільною і початковою ланками загальноосвітньої підготовки; забезпечення фізичного і психічного здоров'я дітей; формування інтелектуально розвиненої особистості, громадянської позиції, власної гідності, готовності до навчальної і трудової діяльності, відповідальності за свої дії, а також розвиток природних нахилів, творчих здібностей та інтересів дітей, їх потреб і вмінь самовдосконалюватися.

Свої завдання заклад реалізує в тісній взаємодії з сім'єю з опертям на родинні традиції виховання. Освітньо-виховний процес передбачає реалізацію наскрізної програми виховання і навчання дітей чи загальноосвітніх програм дошкільної та початкової загальної освіти з дотриманням наступності дошкільної і початкової освіти за напрямами: розвиток допитливості дитини дошкільного віку як основи розвитку її пізнавальних здібностей; формування творчих уявлень як напряму інтелектуального та особистісного розвитку; розвиток кому-нікативності (уміння спілкуватися з дорослими і однолітками) як необхідної умови успішної навчальної діяльності в подальшому. Оскільки зміст загальноосвітніх програм реалізується в специфічних для кожного віку видах діяльності дітей і учнів: грі, ліпленні, конструюванні, малюванні та ін., етнопедагогічному потенціалу слід відводити особливе місце. Діяльність вихованців і учнів у вільний від занять час організується з урахуванням зацікавлень дітей, рівня їх зорієнтованості на творчість, пошуково-дослідницьку діяльність і спрямовуються на задоволення потреби в спілкуванні, пізнанні довкілля.

Задля забезпечення організації та функціонування дошкільних освітніх закладів (груп) нових типів, якісного оновлення змісту, форм і методів освітньо-виховного процесу, науково-методичним центрам доцільно розробити систему концептуальних засад успішної діяльності дошкільних закладів з пріоритетним розвитком.

Спеціалізовані програми і методичні рекомендації з організації та проведення освітньо-виховної роботи з урахуванням означених спрямувань відкривають перед педагогами широкі можливості. У новій ситуації розвитку суспільства державні освітні стандарти передбачають оновлення змісту навчання й виховання молодого покоління на засадах гуманізації, диференціації та інтеграції. З дошкільного віку діти мають сприймати науку не як готове знання, а як активну діяльність, як цілеспрямований процес опанування надбаннями людства впродовж усієї історії його поступального розвитку. Логічно, що за такого підходу до змін пріоритетів у діяльності педагога актуалізується проблема вдосконалення підготовки освітніх працівників, у тому числі вихователів дошкільних закладів. Саме вони з перших щаблів освітньої системи, прогнозуючи і координуючи розвиток особистості, забезпечують її гармонійне входження в оновлений освітній простір на засадах загальнолюдських гуманістичних цінностей, національної культури і демократичного реформування освіти.

Нові покоління вихователів для дитячих дошкільних закладів мають бути чітко зорієнтованими на розуміння недоліків уніфікованих і відчужених від національної культури програм дошкілля минулих років, а відтак бути готовими до наукового й методологічного осмислення ідеології освітніх програм для дитячих садків у розвинених державах і раціонального синтезу загальнолюдського з фундаментальними надбаннями української народної педагогіки та національної педагогічної науки і практики.

Зміст сучасної дошкільної освіти в Україні, яку визнано початковою, вихідною ланкою системи в країні загалом, визначається "Базовим компонентом дошкільної освіти". Базовий компонент спирається своєю сутністю і спрямованістю стратегії на фундаментальні засади. Найважливішими з-поміж них є українознавча національна основа й удосконалене науково-методичне забезпечення максимальним відбором обсягу знань за державною, а не за етнічною ознакою.

У цій складній ситуації важливо ознайомити майбутніх працівників українського дошкілля з сучасними освітніми програмами, навчити їх адекватно визначати сутність й змістове наповнення інформацією тематичних блоків (сфер життєдіяльності), забезпечувати цілісність і комплексність конструювання змісту кожної субсфери, її національну основу, проектувати шляхи оптимізації навчально-вихов­ного процесу зі збереженням наступності між дошкіллям і початковою школою, незалежно від типу навчального закладу.

Засобами реалізації цього завдання є прилучення педагогів до вивчення програм для дошкілля. У нормативному курсі "Дошкільної педагогіки" на рівні підготовки бакалавра, після того, як студенти опанують блоком означених знань, умінь і навичок, доцільне ознайомлення їх з сучасними освітніми програмами українського дошкілля; розгляд різних підходів до організації та планування педагогічного процесу не лише у дитячих садках різного типу, а й з урахуванням рекомендацій варіативних і альтернативних програм. Це сприяє не лише їх широкій поінформованості, а й стимулює формування професійних орієнтацій, розвиток педагогічного мислення, спрямованість на подальше вдосконалення фаху, зосередженість на пошуках творчого підходу до запозичень надбання зі світових педагогічних систем.

Ознайомлення зі змістом і структурою програм, які практикуються в дошкільних закладах України, в тому числі в різних регіонах, аналіз наявних до їхнього змісту методичних рекомендацій, інструктивно-методичних матеріалів, ознайомлення й аналіз з подальшим узагальненням і практикою роботи за тією чи іншою програмою або кількома чинними тих колективів дитячих садків, які мають певні здобутки, навчать належно з'ясувати їх спільні й відмінні ознаки, сутність і зміст, основні педагогічні ідеї, їх наближеність до певної наукової школи чи освітньої системи.

Узагальнено всі чинні програми центровані на особистості дитини й на механізмах її розвитку, отож і різняться між собою в залежності від тих пріоритетів, які визначаються домінуючими. Визнання певної методології дослідження закономірностей розвитку особистості, чинників і умов його оптимізації та вияв на їх підставі концептуально-філософських основ конкретної програми зумовлює їх класифікацію за найтиповішими групами - варіативними й альтернативними та за видами - комплексними та парціальними.

Охарактеризуємо принципи, які мають стати визначальними в оцінці чинних програм дошкільного виховання. Насамперед, слід встановити їх статуту з т. зв. освітнього документа, що окреслює зміст навчально-виховної роботи з дітьми в перші шість-сім років життя та його адміністративно-територіальну супідрядність, а також особливості реалізації в Україні. Отже, за змістовим значенням це можуть бути базові державні, регіональні чи колективні (авторські) програми.

Щодо наступного, культурологічного принципу, то слід зважувати, наскільки програма сприяє реалізації загальної мети й конкретних цілей навчання, що перетинаються з вихованням й розвитком особистості загалом. Адже культура ґрунтується на народнопедагогі-чному потенціалі, на дійсних надбаннях людства, на його знаннях і досвіді та способах діяльності, а також на здатності кожної людини створювати нове. Отож кожна програма має спрямовуватись на культивування і стимулювання, прагнення особистості до всього нового, що відповідатиме різностороннім запитам людини майбутнього -XXI ст.

Окремо слід охарактеризувати структурно-інформативний принцип. Для оперування його змістом слід бути грунтовно обізнаним з арсеналом інструктивно-методичного забезпечення програми, знати зміст і спрямованість програмових матеріалів на допомогу вихователів і методичних посібників для студентів. Важливо встановити наявність концептуальних підходів, чіткість установок щодо педагогічної стратегії, логічність поструктурних і покомпонентних горизонтальних та вертикальних зв'язків у межах "сфер" і "субсфер", наявність якіс-но-кількісних показників в діагностуванні поведінки й діяльності кожного вихованця, визначеність загально-пізнавальних і загально-розвивальних пріоритетів з огляду на принцип незавершеності виховання.

Незавершеність зумовлена мобільністю виховання і свідчить про незавершеність розвитку особистості на кожному віковому етапі. Цей принцип передбачає визнання кожного життєвого періоду в розвитку людини як самодостатнього і самоцінного, а не лише як підготовку до подальшого життя. Принцип незавершеності виховання передбачає визнання того, що для кожної дитини притаманна незавершеність і незавершене. Перебуваючи в діалектичних взаєминах зі світом і з самим собою, кожна дитина зберігає потенційну можливість і властивість самозмінюватися. Отже, аналізуючи програму з точки зору принципу незавершеності виховання, доцільно брати до уваги те, як її з-міст забезпечує на кожномувіковому етапі розвиток і реалізацію можливостей кожного вихованця і проектує сфери для його самоутвердження у реальному майбутньому.

В експертній оцінці чинних програм дошкілля важливим є принцип відкритості-закритості їх змісту. Рівень урахування цього принципу свідчить про готовність її авторів (укладачів) до модернізації викладу, його доповнення новітніми знахідками, змін з урахуванням регіональних, етносоціокультурних компонентів. Саме це дає змогу відкривати різні альтернативні типи дошкільних закладів, створювати варіантні програми та методики навчання і виховання дітей з урахуванням запитів соціуму. Загалом вказаний принцип не обмежує внесення змін у зміст програми та в добір педагогічних технологій його реалізації.

Аналіз змістових і нормативно-правових основ сучасних програм дошкільного виховання раціонально викладати за такими опірними тематичними параметрами:

концепція програми й основні засадничі положення (завдання

розвитку, навчання, виховання);

принципи побудови програми;

структура програми, логіка єдності її основних компонентів;

особливості програми, її відмінні ознаки з нині чинними;

суб'єктивна оцінка достоїнств та дискусійних положень програми,

сприйнятливість до альтернатив;

оцінка оригінальності змісту та його спрямованості на розвиток; характеристика типу дошкільного закладу, сприйнятливого до апробації програми;

синтез ідей вітчизняної та зарубіжної освітніх систем; проектування можливих утруднень в апробації програми; відповідність професіограми практикуючих вихователів до роботи за новою програмою.

Подібному аналізу підлягають не лише комплексні, а й парціальні програми, які чимраз ширше практикуються в дитячих садках різного типу, в тому числі в центрах реалізації наукових ідей відомих педагогів минувшини й сучасності. Аналітико-порівняльний аналіз кожної освітньої програми уможливлює впровадження педагогічних інноваційних технологій, оригінальність підходів до організації педагогічного процесу з дітьми різних вікових груп. Адже цілком зрозуміло, що формальне перенесення навіть універсальної програми в реа­льний педагогічний процес не забезпечить очікуваних результатів. Отож, володіння ситуацією в конкретному закладі дошкільної освіти і раціональне проектування напрямів його подальшого розвитку спира­ється на творчість й новаторство вихователів.

Багатовіковий досвід розвитку освіти в Україні, як і в усьому світі, свідчить, що гарантом реалізації всіх прав і свобод особистості слугує їх діалектична єдність з дотриманням прав на освіту. Відповідно до Конституції України вони представлені як конституційно-правові норми. За останні роки в Україні функціонує водночас з державними понад 20 альтернативних освітніх програм для дошкілля. Здебільшого вони різняться структурними й організаційно-функціональними підходами.

Замість однієї обов'язкової програми для всіх закладів дошкільної освіти чинними стають й авторські програми, що пройшли наукову експертизу й рекомендовані до впровадження. Це, передусім, "Дитина в дошкільні роки", "Українське дошкілля", "Надія" та ін. Педагогам надається право не тільки на вибір програми, а й на певну корекцію та адаптацію її змісту з урахуванням умов реального педагогічного процесу конкретного дитячого садка. В умовах, які склалися в сучасному дошкіллі, багато важить дотримання цивілізованого контролю за рівнем освіти дітей в різних типах дошкільних закладів. Такий контроль, який може захистити дитину від некомпетентного педагогічного впливу, від непрофесіоналізму, дилетантизму, має забезпечити "Базовий компонент дошкільної освіти" з уведенням державних освітніх стандартів. Вони поширюються не лише на зміст програм дошкільного виховання й педагогічні технології їх впровадження, а й на стиль взаємин, які формуються між учасниками педагогічного процесу на засадах особистісно-зорієнтованих пріоритетів.

Відтак розробка нових програм, до якої сьогодні активно прилучилися й окремі педагоги, вимагає, передусім, чіткого визначення концептуальних засад в ставленнях до розвитку особистості, істори-ко-педагогічної ерудиції, наукової підготовки, методичної досконалості й особистої творчості. Багаторічний досвід переконує, що в створенні нових програм опертям мають слугувати і теоретичні знахідки і передбачення вчених, дослідників у царині тієї чи іншої проблеми, її аспектів, а також використання елементів традиційних педагогічних технологій, що апробовані роками й дали очікувані результати. Важливими залишаються глибинні розвідки корифеїв педагогіки та їх знахідки в царині національного виховання особистості. Інтегрування інноваційних підходів і традицій не применшує пріоритети нових програм, а навпаки вказує перспективні напрями для їх подальшого розвитку й вдосконалення.

У державній освітній програмі "Малятко" (науковий керівник 3. Плохій) в основу покладено загальні ідеї, що відображають погляди авторів на психічний і фізичний розвиток дітей, формування їх особистості в дошкільному дитинстві, її побудовано за принципами гуманізації та демократизації; народності та національної самобутності; природовідповідності; систематичності, системності й послідовності в побудові навчально-виховного процесу; "спіралі" - від найменшого і найпростішого до найбільш глибинного і складнішого в засвоєнні нових знань, формуванні умінь та навичок, вихованні стійких позитивних якостей особистості; гармонізації в поєднанні індивідуальних та колективних форм і методів навчально-виховної роботи з дітьми; інтеграції з сучасними та класичними вітчизняними, зарубіжними психолого-педагогічними досягненнями науки; взаємозв'язку наукової та народної педагогіки, творів класичної, сучасної літератури і музики з творами фольклору, видів народного та світового мистецтва; комплексності, цілісності, творчості, різноманітності форм, методів, прийомів, змісту, свободи вибору матеріально-технічного забезпечення вихователями щодо планування навчально-виховної роботи з дітьми дошкільного віку; орієнтації на зону найближчого розвитку дитини в розвитку, навчанні й вихованні дошкільника. Зміст та завдання навчально-виховної роботи з дітьми, поданий в різних розділах (Сенсорне виховання. Виховуємо здорову дитину. Гра. Дитина і навколишній світ. Рідна природа. Мовленнєве спілкування. Художня література. Цікава математика. Образотворче мистецтво. Конструювання. У світі музики. Праця. Разом з сім'єю.), містить потужний народнопедагогічний освітній потенціал.

Натомість у програмі "Дитина" (науковий керівник О. Проску-ра) в основу покладено загальні ідеї - погляди авторів на дошкільне дитинство: а) самоцінний етап життя людини; б) етап підготовки до наступного періоду - шкільного дитинства; в) період, упродовж якого формуються не тільки передумови, а й провідні риси особистості, що визначатимуть ЇЇ спрямованість, поведінку і діяльність. Попри основні традиційні завдання дошкільного закладу акцентовано на повазі батьків, рідної країни; різнобічному розвитку дитини, її творчості, ініціативності; вихованні пізнавального, морального, етичного ставлення до навколишнього світу; прилученні до загальної культури. У низці принципів ураховано важливість забезпечення зв'язку з традиціями народної педагогіки, фольклором, різними видами національного та світового мистецтва; забезпечення умов для формування творчої особистості, національної самобутності.

Завдання і зміст виховної роботи з дітьми з кожного розділу (Зростаємо дружними. Мова рідна, слово рідне. Граючись зростаємо. Віконечко в природу. Чарівні фарби і талановиті пальчики. Будуємо, майструємо, творимо. Прилучаємось до музичної скарбниці. Привчаємось працювати. Діти, що потребують допомоги батьків та вихователів. Разом співаємо. Художня праця (починаючи з середньої групи)) передбачають, що частина матеріалу рекомендована для гурткової роботи..

Кожна вікова група має назви, що характеризують конкретний вік: молодша група - "Наші малята"; середня група - "Дослідники чомусики"; старша група - "Наша старша група"; підготовча група -"Від гри до навчання".

Сьогодні популярними є Монтессорі-педагогіка, Вальдорфський дитячий садок, "Крок за кроком" тощо. Аналіз їх змісту свідчить, що в них визначено комплекс завдань, зумовлених специфікою роботи з дітьми різного віку зі змістовною структурою, в якій представлено філософію педагогічної технології.

За Монтессорі-педагогікою сьогодні діє кілька десятків дитячих садків й експериментальних початкових шкіл. У них визнано дитину як особистість, що розвивається за умови забезпечення індивідуального підходу, в якому роль педагога - це створення належних умов для дитини. Адже до шести років вона будує свій розум, а по цьому - активно опановує культурою, розуміючи її різні форми й напрями. Дослідники Монтессорі-педагогіки (О. Литвяк, А. Тихонов) доходять висновку про її цінність як мобільної щодо взаємотрансляції культур. Базисні потреби дитини узалежнені етнічними відмінностями.

У доробку М. Монтессорі значущим є предметне й соціальне оточення дитини, яке повинен створити дорослий задля забезпечення малюкам різноманітних сенсорних відчуттів, "всмоктування" рідної мови, соціально-апробованих способів емоційного реагування, зразків позитивної поведінки, навичок діяльності з предметами. Щодо останнього, то про естетичне оформлення приміщення Монтессорі писала: "Дуже важливо, щоб меблі та предмети були гарними і художніми. Краса тут не в прикрасах і розкошах, а в гармонії ліній та кольорів, у просторі...". Науковець заперечувала безликі кімнати з голими невеселими стінами й сірими меблями, що ніяк не відображають культурну спадщину. З любов'ю педагог відгукувалась про культуру рідної Італії: "Кожен куточок Італії зберігає якусь таємницю місцевого мистецтва; не має містечка, де в старі часи не існувало б гарних речей, що несуть в собі практичність та художнє чуття" [6, 4].

Цитуючи вчену, переконуємось у її прагненнях якомога ширше прилучати дітей змалку до культури свого народу, ознайомлювати з етнічними особливостями, оскільки так досягається етнізація дитини.

В останнє десятиріччя в царині дошкільної освіти виявляємо зацікавлення Вольдорфською педагогічною системою, заснованою на початку XX ст.

Актуальним є здійснення навчально-виховної роботи в закладах Вольдорфського типу за притаманним йому режимом: головною подією дня є казка чи історія, яку розповідають дітям вранці чи перед поверненням додому. Під час оповідання діти перебувають у духовному контакті з оповідачем, що дає змогу очевидно спостерігати за процесом розвитку дитини. Відтак актуалізуються надбання усної народної творчості, нескорочені варіанти казки, в яких закладено таємні життєві істини й колорит народної мови. Події народної казки звернені до серця дитини й не схильні до раціональності сучасної цивілізації. У старовинних казках й історіях розповідається про внутрішні переживання, а не про зовнішні події. Розповіді з народних переказів змальовують, як у повсякденні виявляються особистісно різноманітні якості. Саме з них і починається пізнання етнокультури [6, 105].

Психолого-педагогічна характеристика народної казки за Р. Штайнером якнайкраще і універсально пояснює необхідність залучення їх стародавніх варіантів у виховний процес. Важливо те, що німецький педагог пропагує народну казку як визначальний засіб входження дитини в культурний осередок рідного народу. Провідним чинником емоційного розвитку дитини Р. Штайнер визнає спів як заняття для всієї групи. Співають в різноманітних ситуаціях, пропонуючи до виконання пісні, які діти готові зазвичай слухати чи наспівувати багаторазово. Це розвиває почуття ритму, а радість приносять дітям саме ті ігри, в яких можна співати, супроводжувати дії, слухаючи, стежити за висотою звуку й правильно підспівувати [5, 22].

У Вольдорфському дитячому садку активізують пісенний потенціал певної країни чи етноспільноти, оскільки вільний у виборі вихователь усвідомлює важливість вивчення народних пісень як невід'ємного чинника міжпоколіннєвої трансмісії. Визначається й соціалізуючий вплив вільної гри, народної іграшки: гойдалки-коники, ганчірні ляльки, глиняні свищики тощо. Іграшки кожного народу мають свої педагогічні, художні й технічні традиції, а їх оригінальність та неповторність визначаються етнічною своєрідністю. Народна іграшка є виразником культури й побуту певної етнічної спільноти, символізує її звичаєво-обрядові ознаки.

Освітній зміст українського дошкілля збагатився програмою "Крок за кроком", яку розробив колектив Дошкільного проекту Дж. Сороса у Центрі розвитку дитини Джорджтаунського університету (виконавчий директор програми доктор П. Коглин). За їхнім задумом, це робочий документ, придатний до адаптації з урахуванням специфіки та культурних традицій країни чи регіону її реалізації, їй притаманні особливості, як незмінні елементи: індивідуальний підхід до кожного вихованця; допомога у виборі навчально-розвивальної діяльності до вподоби малюку, планування й організація центрів активності, участь родини в житті дошкільного закладу. Мета програми полягає в підготовці дитини до життя, формуванні стійкого прагнення й уміння до самореалізації в різноманітних сферах діяльності.

Звертається увага на організацію простору групової кімнати й усіх приміщень. Виховний простір повинен з ініціативи дітей часто змінюватись, творчо використовуються матеріали й обладнання групи, самостійно організовується ігрове середовище. Дитячі роботи стають частиною облаштування. З огляду на це, значний блок програми - організація центрів активності та діяльності дітей, в яких матеріали й устаткування розміщують у спеціально організованих місцях (зонах) центрах активності. У кожній групі декілька таких центрів: "Сюжетно-рольової гри", "Кулінарії"", "Будівництва", "Літератури", "Мистецтва" тощо.

Автори "Крок за кроком" прихильно ставляться до етносоціа-льної адаптації програмових вимог, залучення різноманітних аспектів етнічної культури, в якій формується особистість. Скажімо, в осередку гуцульської етнокультури виникає природна потреба в забезпеченні матеріалами з відображенням культурного колориту і традиційної самобутності побуту горян. Важливо, щоб вони були присутні в комплектації максимальної кількості центрів активності. Наявність у них різноманітних матеріалів дає змогу дітям змалку прилучатись до етнічних цінностей гуцульського краю, сприятиме їх подальшому ознайомленню з характерними особливостями Гуцульщини.

Роботу в центрах активності слід будувати за певними принципами: індивідуальний підхід; надання свободи вибору; активності, індивідуальних і групових ігор та занять; забезпечення усестороннього розвитку дитини в кожному центрі. Заняття та гра в них стимулюють дослідницьку допитливість, розвивають креативні можливості дитини, дозволяють гратися поодинці чи невеличким гуртом [11, 11 -12].

Сильною стороною програми є повноправна участь родини в її реалізації, зрозуміння запитів своєї дитини, допомогу їй в опануванні знаннями й уміннями, зміцнювати родинну атмосферу. Програма "Крок за кроком" акцентує увагу на облаштуванні дошкільного закладу з максимальним наближенням до житлових умов. Облаштування й оздоблення приміщення дитячого садка творами декоративно-ужиткового мистецтва не тільки надає йому очікуваного затишку, а й забезпечує відповідний мікроклімат для етнічної соціалізації. Автори "Крок за кроком" визнають значущість розвитку ідей задля підтримки культурних традицій й унікальності кожної народності й пропагування змін в практиці демократичних утворень сучасного дошкілля в Україні.

Концептуально проаналізовані програми сприйнятливі до реалізації заходів з використання народного виховного досвіду задля формування етнічної самосвідомості дітей з дошкільного віку. Таким шляхом забезпечується потреба в конкретизації змісту педагогічного впливу, що охоплює всі аспекти етнічної соціалізації й відображає результати узагальнення досвіду виховної практики. Реалізація принципу етнізації в умовах функціонування альтернативних програм забезпечуватиме добір методів, засобів і форм, а їх впровадження в освітній процес дошкільного закладу сприятиме становленню й утвердженню народнопедагогічного виховного досвіду.

Література

1. Василькова Ю. В., Василькова Т. А. Социальная педагогика. - М.: 1999.

2. Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3-7 років у дитячих закладах. - К., 1991.

3. Концепція дошкільного виховання в України /За Л. В. Артемо- вою.-К.: Освіта, 1993.

4. Кононко О.Л. Cоціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві) К., 1998.

5. Лаврентьєва Г. Вальдорфський дитячий садок у Німеччині // Дошкільне виховання. - 1998. - № 6.

6. Лисенко Н. В., Кирста Н. Р. Педагогіка українського дошкілля: Навчально-методичний посібник. - Івано-Франківськ, 2001.

7. Лисенко Н. В. Опікунська діяльність сучасного дошкілля // В кн. Опіка над дітьми в добу трансформації суспільного устрою. - Ужгород, 2002.

8. Лисенко Н. Пансофія українського фольклору для дітей // Українознавчі студії. - Івано-Франківськ, 2000, № 2.

9. Лозко Г. Українське народознавство. - К., 1996.

10. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку / Відп. ред. З.П. Плохій. - К., 1999.

11. Маркелова Т. С. Дошкольньїй проект Сороса - программа дальнейшего совершенствования системы образования в России // Педагогический вестник. -- 2003. -№ 1.

12. Мій рідний край, моя земля: Українське народознавство у дошкільному закладі // Програма та довідковий матеріал вихователям дошкільних закладів / За ред. А.М. Богуш, В.І. Яна. - О., 1993.

13. Національна програма "Освіта¹¹. (Україна XXI ст.)

14. -Національна доктрина розвитку освіти // Дошкільне виховання. -2002. - №7.

15. Педагогічні ідеї О. В. Духновича //Історія педагогіки /За ред. М.С. Грищенка. - К., 1973.

16. Про освіту. Закон України від 23 березня 1996 р. // Виховна робота в закладах освіти України. Випуск II. - К., 1998.

17. Сковорода Г. Зібрання творів. - Т. 1. - К., 1983.

18. Соціальна педагогіка / За ред. А.Й. Капсикої. - К., 1998.

19. Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. - К., 1985.

20. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. - К., 1986.

21. Струманський В. П. Виховна робота в національній школі. - К., 1997.

22. Тимошенко О. Розвивальне середовище за Монтессорі-системою // Дошкільне виховання. - 2002. - № 5.

23. Українське дошкілля // Програма виховання дітей у дитячому садку.-Л., 1991.

24. Ярмаченко М. Д. Розвиток народної освіти і педагогічної думки в Україні IX - поч XV ст. - К.. 1991.

25. Щуркова Н. Н.И. Новые педагогические технологии воспитате-льного процесса. - М.: 1993.

РОЗДІЛ V

ЕТНОПЕДАГОГІКА

І КОМПЕТЕНТНІСНО ОРІЄНТОВАНА

ШКІЛЬНА ОСВІТА