4. Підготовка майбутніх учителів початкової освіти до економічного виховання дітей: етнопедагогічний вимір

Професійна підготовка майбутніх учителів до використання етнопедагогіки в економічному вихованні учнів включає з'ясування її сутності, змісту, форм, методів, принципів, а також умов та найдійовіших чинників, що забезпечують удосконалення навчально-виховного процесу в педагогічних навчальних закладах. Його результативність, як засвідчує досвід, залежить від цілісності та органічної єдності складових компонентів цього процесу. Тому підготовка студентів до економічного виховання школярів засобами етнопедагогіки є ефективною за умови її комплексного підходу, тобто здійснення у навчальному процесі (на лекціях, семінарських, практичних, лабораторних заняттях, індивідуальних та групових консультаціях, у процесі самостійної роботи з науково-педагогічною літературою, під час педагогічної практики тощо), а також у контексті залучення їх до наукової та позанавчальної виховної роботи.

Отже, підготовка майбутніх учителів до використання етнографічних елементів у вихованні економічних цінностей школярів синтезує в собі: засвоєння теоретичних знань про етнопедагогіку, її поняттєний апарат, форми, методи та засоби ефективного виховного впливу і под., формування відповідних практичних умінь і навичок, елементів народнопедагогічної майстерності й етнопсихологічної культури.

Система теоретико-методичних знань етнографічного змісту в основному відображена у програмах фахових навчальних курсів, спецкурсів та спецсемінарів. Вона здійснюється на педагогічних факультетах вищих закладів освіти 1-ІУ рівнів акредитації, які готують вчителів початкових класів та вихователів, у циклі гуманітарних дисциплін, таких, як "Педагогіка національної школи України", "Основи педагогічної майстерності", "Історія української школи і педагогіки", "Методика виховної роботи в національній школі", "Методики викладання окремих навчальних предметів", "Педагогічна психологія", "Соціальна психологія", "Етнопедагогіка", "Культурологія", "Українська етнографія", "Етика" і т. п. [4, 5].

Головне завдання підготовки студентів до використання етнопедагогічного досвіду в економічному вихованні учнів полягає в тому, щоб сформувати у них знання та відповідні практичні уміння педагогічного моделювання навчально-виховного процесу у загальноосвітній школі. Воно включає комплексне розв'язання цілої низки взаємопов'язаних завдань у межах певного дидактичного циклу, а саме: педагогічне цілепокладання; конструювання змісту навчального матеріалу, що підлягає засвоєнню; визначення методів і прийомів навчання й виховання та зумовлених ними дій учителя й учнів; виділення організаційних форм навчання і виховання; добір дидактичних засобів, матеріалів і способів їх використання у навчально-виховному процесі [57, 85].

Так, підготовку студентів до педагогічного цілепокладання у процесі економічного виховання здійснюють у контексті ознайомлення їх з метою і завданнями навчання, виховання та розвитку учнів. Теоретичний матеріал з цього питання зосереджено у деяких темах курсу педагогіки національної школи України: "Розвиток, виховання і формування особистості в національній школі⁴, "Сутність і зміст національного виховання", "Поняття про виховний ідеал в українській педагогіці", "Взаємодія школи, сім'ї і громадськості у вихованні дітей" та ін. Характеризуючи педагогічне цілепокладання, слушно наголосити на тому, що мета виховання - це ідеальне відображення його очікуваного результату, створене педагогом в уяві. Формування господарності в дітей здійснюють у тісному взаємозв'язку з іншими аксіологічно значущими цінностями, орієнтуючись на ідеальну педагогічну модель зрілої особистості, тому "завдання підготовки студентів до педагогічного цілеутворення полягає в тому, щоб навчити їх створювати педагогічні моделі цілісної особистості та окремих її якостей" [57, 86]. Такі знання студенти опановують на лекціях, завдяки яким вони "дістають 70-80% навчальної інформації з більшості вузівських предметів теоретичного змісту, а у практичних дисциплінах цей показник складає 20-40% засвоюваного матеріалу" [12, 61,

81].

Виходячи з цього, при висвітленні лекційного курсу, що стосується мети і завдань національного виховання школярів, щоб з'ясувати, як майбутні учителі усвідомлюють цілі виховання та яке місце в ієрархії цінностей належить економічній культурі людини, нами було проведено міні-дослідження. Для цього слухачам пропонували дати відповіді на такі запитання: Які людські цінності Ви вважаєте найголовнішими? Які з них стали Вашим надбанням? Які три найважливіші якості Ви мрієте виховати в своєї дитини? У результаті вибіркового аналізу відповідей респондентів цікаво узагальнити, як на різних історичних етапах трансформувались уявлення українців про виховний ідеал, зокрема цілі й завдання економічного виховання зростаючої особистості.

Отже, підготовка студентів до педагогічного ціле покладання в процесі формування економічної культури школярів передбачає оволодіння, по-перше, загальнопедагогічними знаннями про цілі й завдання національного виховання, структуру виховного ідеалу українця в різні історичні епохи; по-друге, - конкретними уявленнями про сутність, мету і зміст економічного виховання.

У сучасних умовах виникла об'єктивна потреба у формуванні творчої висококваліфікованої особистості, здатної до критичного, рефлексивного мислення й реальної оцінки ситуації, що склалась, тому прогресивною тенденцією є запровадження у навчально-виховний процес закладів різних типів інноваційних педагогічних технологій. Якщо репродуктивний (традиційний) тип навчання має на меті збереження й передачу соціально-культурного досвіду зростаючій особистості, то інший, який у сучасній педагогічній науці відомий під назвою "інноваційне навчання", передбачає організацію творчого пошуку вихованців на основі засвоюваного ними досвіду.

Інноваційні педагогічні моделі, головним чином, базуються на таких формах організації навчально-пізнавальної діяльності студента, в якій пріоритетна роль належить його самостійній творчій роботі. Залучаючи його до індивідуального чи групового пошуку, викладач ставить перед ним завдання виділити ту чи іншу проблему, з'ясувати труднощі, які можливі у її розв'язанні, в результаті чого із кількох можливих варіантів її вирішення визначають оптимальний із них. У процесі такої діяльності відбувається збагачення вихованця новим самостійно сконструйованим досвідом. Оновлення змісту економічного виховання засобами "інноваційного навчання" грунтується на переорієнтації пріоритетних педагогічних ідей у цілях та характері діяльності між вихователем і вихованцями, забезпечення умов для розвитку творчого потенціалу зростаючої особистості

У сучасній педагогічній науці відомі різного роду інноваційні технології виховання, деякі з них активно впроваджують у шкільну практику. Приміром, технологію розвитку творчої особистості Г. Альтшуллера нині успішно використовують у навчальних закладах Києва, Полтави, Харкова, Луганська, Одеси та інших міст України.

Систему розвитку творчості особистості було адаптовано для роботи з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку. Суть цієї технології полягає у формуванні системного, діалектичного мислення, розвитку творчої уяви, винахідницької кмітливості. Г. Альтшуллер глибоко переконаний, що важливе завдання сьогодення - навчити дітей мислити системно, творчо, розуміти єдність і протиріччя навколишнього світу, бачити й вирішувати проблеми [18, 215]. Виявлення та розв'язання суперечностей, які трапляються в реальному житті, слугує ключем до розвитку творчого мислення, тому вже дітей дошкільного віку варто вчити виявляти ці суперечності через відповідні ігрові й казкові завдання.

Помітні труднощі, які мають місце у практиці використання означених педагогічних моделей, пов'язані передусім з тим, що студенти, хоч і виявляють зацікавленість у них, проте, як правило, не мають навичок метафоричного та інтуїтивного мислення. Це пояснюється тим, що у загальноосвітніх школах ці види навчання ще не знайшли належного впровадження в навчально-виховний процес, а для того, щоб особистість мислила швидко, різнопланово, логічно, раціонально й економно, потрібне ретельне й систематичне тренування її відповідної діяльності з раннього віку. Використання у педагогічній практиці вищої школи елементів інноваційного навчання забезпечує ефективність за умови поетапного ускладнення відповідних завдань, що потребують актуалізації мислительної діяльності індивіда, ретельного врахування його індивідуальних особливостей та відповідного життєвого досвіду.

У процесі вирішення завдань підготовки студентів до економічного виховання учнів на засадах етнопедагогіки чільне місце належить моделюванню конкретних ситуацій (імітаційному чи соціально-рольовому), дидактичній грі з елементами дискусії, іграм-вправам, іграм-ілюстраціям, іграм з моделюванням соціально-історичних умов або політичних чи економічних проблем країни тощо [24, 90-122].

Відчутний інтерес вихованців спостерігається до дидактичних ігор-іллюстацій. Суть їх зводиться до моделювання проблемної ситуації, як правило, з різними видами труднощів, що виникають у процесі її вирішення, їх правомірно використовувати на лабораторно-практичних заняттях з педагогічних дисциплін з метою збагачення уявлень майбутніх учителів про ігрові форми проведення уроків (приміром, шляхом педагогічного моделювання ділових навчальних ігор "Чумаки", "Козацькі переправи", "Княжа доба", що мають на меті розвиток економічного мислення їх учасників) [4, 16-17].

Ігрові методи навчання використовують не лише з пізнавальною метою. Вони, як уже зазначалось, слугують дійовим засобом формування та розвитку у студентів метафоричного мислення, навичок аналізу соціально-економічних умов того чи іншого історичного періоду та критичної оцінки нинішньої економічної ситуації в Україні, з тим, щоб співставити позитивні й негативні сторони в господарській діяльності українців різних епох та визначити стратегічні орієнтири у її сучасному становленні.

У підготовці майбутніх учителів до формування економічної культури школярів пріоритетне місце належить принципу народності. Проте, беручи за основу етнографічні ідеї, ми здебільшого орієнтуємось на "осучаснене" народознавство. "Віддаючи належне культурі минулого, слід постійно пам'ятати, що, поруч з традиційною бабусиною казкою, в наш час з'явилося радіо- і телевізійна казка..., а традиційну народну математику доповнюють не тільки рахівниця чи арифмометр, а й сучасні комп'ютери, електронно-обчислювальні машини, без використання яких неможливо уявити собі прогресу людства. Поряд з піснями наших бабусь і прабабусь, з'явились сучасні естрадні пісні, до яких тягнеться молодь. Всі ці та інші обставини слід враховувати в процесі національно-культурного відродження з тим, щоб ...народознавство не повертало молодь до минулого, а слугувало своєрідним містком між минулим і майбутнім" [56, 65]. Проектуючи прогресивні етнографічні ідеї на сучасність, слушно наголосити студентам, що в процесі економічного виховання учнівської молоді педагог орієнтується на економічні перетворення в державі, нормативно-правові документи, що регулюють господарську діяльність нашого сучасника.

Впровадження в практику роботи педагогічних навчальних закладів інноваційних технологій навчання слугує, передусім, ефективним засобом стимулювання пізнавальних інтересів студентів у плані професійного самоудосконалення, оскільки збагачує їхні уявлення про педагогічні засади економічного виховання учнів: форми та методи роботи, які використовують викладачі під час проведення лабораторно-практичних занять, цілком правомірно адаптувати до умов загальноосвітньої школи.

Ефективним засобом активізації аудиторної роботи студентів є застосування модульної технології навчання. Для контролю навчальних досягнень майбутніх учителів з педагогічних дисциплін пропонуємо орієнтовні тестові завдання для виявлення ступеня їх підготовленості до економічного виховання учнів засобами народної педагогіки. Наприклад:

Які можливі види самостійної пошуково-етнографічної діяльності молодших учнів у позаурочній виховній роботі:

1. пошук і запис народних пісень, присвячених історичним подіям певного періоду;

1. створення колекції рослин своєї місцевості;

2. запис казок, прислів'їв та приказок, у яких звеличується людська праця;

3. збір елементів народного вбрання певної етнографічної групи;

4. участь в очищенні водойм краю;

5. збір старовинних предметів господарського призначення (посуду, знарядь праці).

Виберіть правильну відповідь:

Засоби народної педагогіки можна класифікувати за: а) змістом виховання; б) за напрямками соціалізації індивіда; в) за результатами виховання; г) за дидактичною метою.

Які етнопедагогічні засоби вважають специфічними для господарського виховання дітей: 1) мова, фольклор, традиції; 2) праця, організація побуту, старовинні предмети та знаряддя праці, народні ремесла й промисли; 3) святині, родинні реліквії, національний одяг.

У контексті вивчення курсу "Історія української школи і педагогіки", який читається у вищих педагогічних навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації, збагачуються уявлення студентів про генезис педагогічних ідей, що стосуються економічної освіти дітей і молоді [47, 24-48]. Опанування таких тем, як: "Шкільництво і педагогічна думка в Козацькій республіці", "Педагогічна творчість народних педагогів О. Духновича та К. Ушинського", "Українська школа в УРСР", "Українське шкільництво і освіта за умови зміцнення тоталітаризму" та інших, дає змогу сформувати у майбутніх учителів знання про систему козацького навчання й виховання; ідею "сродно'Г праці як найбільшої людської потреби у педагогічній спадщині Г. Сковороди; принцип народності виховання як основу педагогічних концепцій О. Духновича та К. Ушинського, зокрема "народне вихо­вання" дітей засобами праці та проблема їхньої зайнятості; економіч­не виховання особистості у творчому доробку В.Сухомлинського і под. [47].

Так, при вивченні теми "Розвиток теорії національного виховання у творчості Г. Ващенка" звертається увага на роль і місце економічної культури людини у творах "Завдання виховання української молоді" та "Виховний ідеал". Педагог наголошує на необхідності формування у дітей потреби у праці, починаючи із самообслуговування. З цього приводу він зауважує: "Уже починаючи з 4-5 років, дитина мусить по мірі своїх сил обслуговувати себе і де в чому допомагати старшим...". Окрім того, "слід боротись з дитячим егоїзмом" і формувати у її свідомості культуру споживання, тобто розумне розмежування потреб і бажань, оскільки поряд з нею існують ще й інші люди, які теж мають свої потреби і права [6, 179]. Тому "молодь треба виховувати так, щоб для неї на першому місці стояли обов'язки, а потім уже права" [6]. Ставлення людини до виконання постійних господарсько-трудових обов'язків є одним із визначальних критеріїв оцінювання рівня розвитку її економічної культури.

У процесі роботи над цією темою слушно наголосити на тому, що в педагогічній спадщині Г. Ващенка чітко виділена й інша ідея економічного виховання - формування у дітей та молоді дбайливого ставлення не лише до продуктів праці, що є особистою власністю громадян, але й до громадського майна, тому вони, "допомагаючи педагогові, мають дбати про обладнання і добрий стан шкільних кабінетів і лабораторій", а також брати посильну участь у виготовленні наочності (схем, малюнків, колекцій гербаріїв, корисних копалин і т.п.), та обладнанні шкільних приміщень. На його думку, "...учні мусять бути не лише споживачами, а й продуцентами" [6, 180].

Ідеал виховної роботи В. Сухомлинський вбачав у тому, щоб учні стали справжніми господарями своєї країни. Тому при вивченні педагогічної спадщини педагога наголошуємо на питаннях, вирішенню яких він присвятив своє життя: "Як пробудити у дітей світлі, добрі почуття, як утвердити в їх серцях доброзичливість, дбайливе ставлення до живого й красивого?'' [63, 46]. Бережливе ставлення учнів до оточуючого світу було принципом організації їхнього життя. У школі, якою він керував майже чверть століття, успішно реалізувався згаданий принцип, бо великий гуманіст добре розумів, що марнотратство породжує бездуховність, а "...від бездушності до жорстокості - один крок" [64, 15]. Цей матеріал не повинен залишатись поза увагою майбутніх учителів у контексті ознайомлення їх із темою "Українське шкільництво і освіта за умови зміцнення тоталітаризму".

Семінарські заняття, що мають на меті поглиблення знань студентів з даної проблеми, рекомендується проводити у формах між-групового діалогу як способу організації навчальної дискусії [24, 138-139], полеміки, що передбачає цілеспрямоване та емоційне відстоювання вже сформованої і незмінної позиції; виступів із попередньо підготовленими доповідями; читання мікрорефератів тощо.

Знання історії вітчизняного шкільництва й педагогіки сприяє розвитку наукового мислення майбутнього вчителя, розширенню його ерудиції, а різнобічний аналіз педагогічної спадщини минулого допомагає йому виробити власне бачення проблеми економічного виховання школярів та налаштовує до творчого використання історичного досвіду в практичній діяльності.

Ознайомлюючи студентів із "Основами професійної майстерності вчителя початкових класів національної школи", доцільно якомога ширше практикувати використання етнопедагогічного досвіду економічного навчання та виховання дітей [47, 105-115]. Для практичних занять із студентами до тем "Етика вчителя початкових класів", "Майстерність педагогічного спілкування і впливу", "Педагогічний досвід та його роль у вдосконаленні професійної майстерності вчителя початкових класів" та інших радимо підбирати для обговорення педагогічні твори, в яких висвітлюються проблеми економічного виховання учнів, відвідувати уроки кращих учителів базової школи на відповідну тему, моделювати використання нетрадиційних форм та методів формування у дітей культури розумової та фізичної праці, підприємливості, подолання у них зневажливого ставлення до робітничих професій тощо.

Зокрема, працюючи над формуванням і розвитком майстерності педагогічного спілкування студентів та їхньої мовної культури, доцільно запропонувати завдання підготуватись до виступу перед батьками учнів на тему "Як боротись із дитячими лінощами?", або ж "Як виховувати економічну культуру першокласника?". У таких випадках, поруч із відпрацюванням техніки ораторського мистецтва, майбутні вчителі міркують над проблемами економічного виховання дітей.

Серед спеціальних педагогічних дисциплін, зокрема при вивченні "Теорії та історії виховання", у контексті ознайомлення студентів із педагогічною спадщиною О. Духновича, К. Ушинського, Г. Ващенка, В. Сухомлинського, ознайомлюючи їх поглядами педагогів на трудове, екологічне, економічне виховання особистості, особливу увагу акцентують на тих аспектах виховної роботи, що мають на меті підготовку людини високого рівня економічної культури.

Знайомлячись із типами, видами та групами професій при вивченні курсу "Соціально-педагогічні основи профорієнтаційної роботи", студенти опановують навички профорієнтаційної роботи засобами гри, професіографічних зустрічей, екскурсій, орієнтуючись, пе­редусім, на види діяльності, які вважаються сьогодні "непрестижними", хоч необхідними, зокрема ті, що потребують затрат не лише інтелектуальної, але й не меншою мірою фізичної праці [59, 129].

Значний потенціал для підготовки студентів до економічного виховання дітей та молоді містить курс "Народознавство з методикою роботи соціального педагога" [59, 140]. Зокрема, при вивченні теми "Економічні засади життя і побуту українців" вони збагачують свої уявлення про основні та допоміжні галузі господарської діяльності наших предків, домашні ремесла та промисли, особливості поселення, традиційний інтер'єр українського помешкання, народний одяг тощо. Цей та інший етнографічний матеріал може бути успішно використаний у соціально-педагогічній практиці з неповнолітніми.

Прогресивним явищем у підготовці нового покоління педагогічних працівників, підвищенні їхньої професійної культури стало запровадження у вищих педагогічних закладах України курсу "Етнопедагогіка" [37]. Метою і завданнями курсу передбачено вивчення онтологічних і світоглядних основ системи етнічного виховання, узагальнення педагогічного потенціалу етнокультури задля його актуалізації в системі чинників сучасної освітньо-виховної роботи.

У контексті вивчення тем "Форми і методи виховання дітей засобами етнопедагогіки", "Засоби народного виховання", "Активізація етнопедагогічного досвіду в умовах сучасного українського дошкіл-ля" чільне місце відведено питанням використання народних ігор та іграшок у формуванні господарності дітей, залучення їх до народних ремесел і промислів, привчання до неухильного дотримання правильного режиму праці та відпочинку, відповідних доручень та обов'язків

[37].

Як бачимо, невичерпні можливості ознайомлення студентів з народним досвідом економічного виховання приховані в змісті навчальних дисциплін, які читаються в педагогічних навчальних закладах. Етнопедагогічний підхід має оновити процес викладання гуманітарних дисциплін у вищій школі, ввести в навчальний обіг призабутий етнокультурний пласт. Принцип індивідуалізації навчання у вищих закладах освіти, як правило, набуває форми індивідуальних планових рефератів, курсових і дипломних робіт, що слугують умовою для формування творчої кваліфікованої особистості майбутнього вчителя. З метою їх підготовки до економічного виховання учнів студентів залучають до наукової роботи відповідного спрямування.

Чільне місце у системі їх підготовки до економічного виховання школярів засобами народної педагогіки належить самостійній пошуково-етнографічній діяльності орієнтовно такого змісту: дослідити особливості української вишивки свого краю; записати легенди та повір'я про працю, пов'язану з народними ремеслами та промислами в Україні, визначити їхнє місце у змісті шкільної освіти; зібрати колекцію старовинних господарсько-побутових речей (посуд, рідкісні знаряддя праці, побутове приладдя), продуктів народних ремесел і промислів та здійснити їх історико-краєзнавчий аналіз; вивчити маловідомі трудові звичаї та обряди українців, визначити їхні функції в економічному вихованні сучасних дітей; систематизувати народні гумористичні пісні, які висміюють ледарів, невмілих "газдів" і "ґаздинь", та проаналізувати їхні педагогічні можливості.

Участь у науково-пошуковій роботі збагатить уявлення студентів про основні елементи педагогічного дослідження (визначення його об'єкта, предмета, цілей, завдань, формулювання гіпотези та ін.), вибір і застосування його методів, зокрема спостереження, анкетування, методу рейтингу і самооцінки, експерименту, статистичних методів тощо, а також види педагогічного досвіду, його функції в науковому пошуку та проблеми вивчення.

Обговорення результатів творчого пошуку студентів доцільно здійснювати на семінарах-практикумах з відповідних навчальних дисциплін, на яких є нагода для формування вмінь і навичок складання плану-проспекту курсової чи дипломної роботи, а також консультаціях, що носять диференційований характер для зацікавлених у цьому осіб, предметних гуртках, творчих об'єднаннях за інтересами тощо.

Реально оцінюючи ситуацію та ті негативні тенденції, що, на жаль, мають місце в сучасній практиці використання народної педагогіки, варто ретельно виокремити з цієї "скарбниці" саме ті ідеї, які придатні для "перенесення" у навчально-виховний процес освітніх установ. Водночас прогресивні ідеї української етнопедагогіки потребують глибокого осучаснення з тим, щоб вони відображали елементи духовної і матеріальної культури сучасності. Як зауважує В. Струман-ський, сьогодні питання стоїть не в реанімації давньої народної виховної практики, а у відродженні духу взаємної любові й шанобливості з народним підтекстом, визнанні народної педагогіки як джерела вдосконалення сучасної теорії навчання і виховання [62].