8.3. Підготовка майбутнього педагога у курсі «Українська педагогіка»

Етнопедагогіку - науку про імперичний досвід навчання і виховання дітей - розглядають як досить широку галузь предметних знань, що змінюється адекватно до нових соціокультурних умов розвитку суспільства. Досягнення її пріоритетної мети - розвитку особистості шляхом опанування соціальними нормами й ціннісними орієнтаціями засадничого змісту - уможливлюється завдяки систематизації народного педагогічного потенціалу в історико-культурному контексті. Враховуючи досить широкий спектр універсальних засобів і чинників виховання, які вивчає етнопедагогіка, для неї, як і для будь-якої іншої галузі наукових знань, важливо здійснити їхню систематизацію.

Відомо, що етнопедагогічні знання рекомендовано до впровадження в освітній процес педагогічних вищих навчальних закладів України. Тому студентів ознайомлюють з принципами етнопедагогіч-ного підходу до виховання дітей, починаючи з дошкільних закладів. Предметом методики ознайомлення дітей з українським є засоби, форми, методи, прийоми ознайомлення дітей раннього та дошкільного віку з українськими народними традиціями, культурою, звичаями, оберегами, символами та прилучення їх до національного духовного надбання українського народу.

Завдання курсу:

ознайомити студентів з теоретичними засадами та історією національної української етнопедагогіки; ознайомити з українськими національними традиціями; збагатити словник майбутніх педагогів народознавчими поняттями, народною термінологією, образними виразами, малими формами українського фольклору;

прищепити практичні вміння й навички роботи з дітьми з народознавства;

навчити складати сценарії національних свят; ознайомити з передовим педагогічним досвідом народознавчої практики в галузі дошкільного виховання.

Курс методики ознайомлення дітей з українським народознавством тісно пов"язаний з історією України, українознавством, народознавством, дитячою літературою, дошкільною педагогікою, історією педагогіки, фаховими методиками. Так, з курсу ''Історія України" студенти дізнаються про культуру Київської Русі, розвиток національної культури в Україні в різні історичні періоди.

Курс загального народознавства ознайомлює студентів з основами етнічної історії українського народу, матеріальною та духовною культурою українців. Використовуючи наявні теоретичні знання, викладач подає студентам лише специфічні методичні прийоми ознайомлення дітей дошкільного віку з українськими національними традиціями, символами, оберегами. При цьому обов'язково використовується місцевий матеріал.

Відтак диференціюється пізнавальний потенціал кожної етно-педагогічної теми. Досягнення очікуваних результатів уможливлює впровадження модульного навчання в процес фахової підготовки спеціалістів дошкільного профілю. Його розглядаємо як один із шляхів підвищення ефективності професійної кваліфікації вихователів дошкільних навчальних закладів впродовж опанування змістом "Ме-тодики ознайомлення з українознавством у дошкільному закладі". Самоузагальнення теоретичного і практичного досвіду викладання цієї дисципліни є підставовими для формулювання низки принципів її викладання, визнання їх цілісності з одночасним синтезом виокремлених принципів модульного навчання із загальнодидактичними, що інтегрують відповідний потенціал низки професійнозначущих дисциплін (психології, філософії, історії України та ін.).

Отже, важливими є принципи, які визначають загальні напрями вдосконалення українознавчого потенціалу знань як методологічної канви для викладання професійнозоріентованих методик дошкільної освіти, а саме: структурування змісту професійної підготовки на локальні інформаційно-методичні блоки; динамічність повідомлення відповідних знань з дотичним формуванням практичних умінь та навичок їх транспозиції в реальний педагогічний процес закладів дошкільної освіти різного типу; гнучке проектування різних видів діяльності дітей з українознавчим спрямуванням та стимулюванням дидактизму пізнавальної інформації, паритетності, різнобічності методичного консультування та ін.

Принцип структурування змісту професійної підготовки на локальні інформаційно-методичні блоки дав змогу виокремити такі модулі: теоретико-історичний, етнографічно-краєзнавчий, професійно-методичний та професійно-пропагандистський. На підставі такого підходу розглядаємо навчальний матеріал не лише як цілісність з чітко окресленою дидактичною метою, а й як інформацію, що підлягає певному дозуванню в умовах ступеневої підготовки фахівців дошкільного профілю у вищій педагогічній школі України різного рівня акредитації. Послуговування зазначеним принципом дає викладачам змогу конкретизувати дидактичну мету, її досягнення зумовлює реалізацію обсягу змісту, необхідного для самостійної професійної діяльності.

Зазначимо, що виділені блоки можуть функціонувати локально чи ж у неподільній єдності. У кожному разі викладач проектує їхній освітній потенціал й практичну значущість. Адже кожна тема блоку як найменший його елемент реагує на зміни й методичні корективи за умови її наступного введення в педагогічний процес. Реалізація зазначеного принципу передбачає дотримання таких педагогічних умов у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу, інтегруючи дидактичну мету, за кожним її елементом доцільно зберігати тематичну спрямованість й змістове наповнення; визначальним пріоритетом кожного елемента інтегрованої мети має стати узагальнений на початку роботи напрям; сукупно мета (кожну з них подано в модулі) творить його цілісність й неподільну єдність. Скажімо, структуро-ваний блок "Гірофесійно-методичний модуль" з урахуванням всіх професійно значущих конкретних методик дошкільного виховання, автономізуючи кожну дисципліну, передбачає й допускає виокремлення її українознавчого потенціалу.

Інший принцип, на аналізі якого варто зупинитись, - принцип динамічності повідомлення відповідних знань з дотичним формуванням практичних умінь і навичок їх транспозиції в реальний педагогічний процес дошкільної освіти. Його головну функцію викладач передбачає у забезпеченні досить гнучкого редагування змісту навчальної дисципліни на змінюваність цілей та спрямованості освітніх послуг, які надає сучасне дошкілля з урахуванням соціального замовлення не лише своїх вихованців, а й профілю школи навчання дитини в майбутньому. Відтак навчальний матеріал, водночас з його повідомленням, постійно оновлюється, доповнюється й вдосконалюється. Таку динаміку для українознавства слід розглядати як першочергову умову, що уможливлює міжпоколінневу трансмісію духовності нації.

Реалізацію зазначеного принципу стимулює дотримання у вищій школі таких методичних настанов: зміст кожного елемента, як і модуля загалом, є змінюваним із дотриманням його стрижневої ідеї чи спрямованості; елементами нових модулів можуть бути попередньо апробовані елементи в структурі інших модулів: елементи раціонально проектувати на основі взаємозамінюваності. Зокрема, скажімо, розгляд малих жанрів дитячого ігрового в контексті професійно-методичного модуля передбачає повторне звертання до змісту цього компонента і в професійно-пропагандистському модулі принагідно з аналізом методики викладання цієї теми в педагогічному коледжі чи в інституті.

Розглянемо реалізацію принципу гнучкого проектування різних видів діяльності дітей з українознавчим спрямуванням та стимулюванням дидактизму пізнавальної інформації. Він передбачає мобільність змісту, можливості пристосування не лише інформації, а й методики її повідомлення з орієнтуванням на рівень її актуальності для кожного студента, індивідуалізацію та диференціацію впливу.

Не секрет, що стартові можливості студентів різні в межах групи не лише на етапі вступу абітурієнтів до вищого навчального закладу, а й впродовж їхнього навчання. Здебільшого такі відмінності в їхній характеристиці зумовлені не лише мотивацією майбутніх педагогів до навчання, а й різним рівнем розвитку їхніх здібностей, швидкістю мислительних процесів, раціональністю функцій репродуктивної й творчої пам'яті та ін. З огляду на це викладачі визначають необхідність і доцільність індивідуалізації та диференціації повідомлення знань, їхньої оцінки в різних формах контролю.

Впровадження елементів модульного навчання максимально сприяє індивідуалізації, оскільки передбачає перехід до опанування кожним наступним модулем лише за умови вивчення змісту попереднього шляхом різних форм звітності про виконані види робіт. Опанування модулем у частині "Завдання та зміст ознайомлення дітей з початками народознавства" уможливлює подальше вивчення змісту наступного модуля, в якому ці завдання деталізовано з урахуванням індивідуально-типологічних особливостей розвитку дитини в дошкільному віці. Впровадження зазначеного принципу сприяє чіткому коректуванню опанованого змісту кожним студентом з відповідним наданням своєчасної консультативно-методичної допомоги.

Власне консультативно-методичну допомогу розглядаємо як важливий принцип у контексті порушеної проблеми. Проведені спостереження за способами опанування студентами методикою ознайомлення з українознавством у дошкільному закладі дають підстави стверджувати, що найбільші утруднення виникають у них унаслідок невміння добирати раціональні й ефективні шляхи та способи самонавчання, відсутності навичок організовувати пошуково-дослідну та навчально-дослідну роботу, впроваджувати теоретичні знання в реальний педагогічний процес дошкільних навчальних закладів під час практики на різних курсах навчання. Відтак доцільно заздалегідь детально проаналізувати обсяг завдань з ознайомлення дітей з народознавством.

Отож можна порадити викладачам якомога активніше практикувати пояснювальні методи викладання, особливо на 1-му курсі, коли студенти ще не можуть вільно моделювати власні методичні прийоми, зважаючи на відсутність практичного досвіду. Пропонуючи різні альтернативи розв'язання педагогічних ситуацій, студент опосередковано виступає і пошукувачем, і відкривачем під керівництвом педагога-консультанта. Така співпраця виявляється в ідеальній формі з опертям на принцип паритетності. Він утверджує не лише суб'єкт-суб'єктні відносини в системі "викладач-студент", а й забезпечує максимальну активність кожного, хто навчається.

Задля реалізації принципу паритетності в педагогічному процесі вищого навчального закладу слід створити максимальні умови для самостійної навчально-дослідної роботи кожного студента з безумовним урахуванням досягнутих ним успіхів у прикінцевій оцінці рівня опанування курсом (блоком); практикувати консультативно-координуючі форми роботи завдяки часу на самостійну роботу студентів; спонукати до практикування елементів модульної технології навчання під час проходження виробничої практики у вищих закладах освіти України різного рівня акредитації.

Важливо не просто включати студента у виконання завдання, а створювати максимальні умови для набуття кожним власного досвіду розвитку, способів самоорганізації, самоактуалізації не лише в навчанні, а й у соціальному побуті. Одним із вдалих чинників розвитку й саморозвитку студентів розглядаємо їхню самостійну роботу в процесі навчальної діяльності. Оптимізує самостійну роботу заздалегідь розроблена система опорних тематичних схем.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях самостійну роботу розглядається як вища форма навчальної діяльності, яка спрямовується на ефективне опанування об'єктивним досвідом, на розвиток і самовдосконалення пізнавальної сфери майбутнього спеціаліста. Дослідження свідчать, що навчальній діяльності студентів притаманна поліфакторна зумовленість. Динаміка взаємодії об'єктивних факторів у структурі навчальної діяльності визначає її прикінцеві результати. Однак найвищих успіхів можна досягти лише за умови сформованості високого рівня структури власної діяльності студентів та їх позитивної мотивації.

Впровадження кредитно-модульної системи оцінювання знань загалом актуалізує завдання індивідуально-диференційованого підходу до організації навчальної діяльності студентів. Завдання викладача полягає в тому, щоб допомогти кожному студенту віднайти найраціональніші прийоми та способи роботи шляхом активізації його найрозвинутіших особистісних якостей. Відповідно спрогнозовані способи, дотичні до індивідуально-психологічних характеристик, зумовлять прикінцеві очікувані результати. Практично кредитно-модульна система оцінювання знань стимулює формування індивідуального стилю навчальної діяльності. Його становлення можемо розглядати як загальне вдосконалення структури особистості. Самостійна робота студентів у вищій школі стимулює і загальні здібності до навчання, що, за твердженням Ю. Фокіна, після двадцяти років поступово гальмується [70].

Діяльність педагога в умовах кредитно-модульної системи орієнтується, передусім, на виховання особистісних якостей студентів, їх високу працездатність, усвідомлення доцільності щоденної праці, контролю за одержаними результатами. По цьому актуальними засобами педагогічного впливу виступають інтерес до навчання, опанування професією, успішне проходження логічнообумовлених етапів оцінювання знань, можливість покращення рейтингового рівня завдяки належної старанності й самоорганізації. За такого підходу кожен студент об'єктивно стає відповідальним за власні успіхи, досягнення максими можливостей, найповнішої реалізації особистісного потенціалу професійної майстерності.

Розуміючи, що самостійна робота охоплює різноманітні види зазвичай індивідуальної, а не колективної діяльності поза навчанням, без безпосередньої участі викладача, вирішальне значення мають саморегуляція та самоуправління, їх основними принципами виступають системність, активність, усвідомлення тощо. Зазначимо, що викладач адекватно цілепокладає саморегуляцію на те, щоб у вільний від занять час кожен студент зміг співвіднести свої можливості з вимогами навчальної діяльності й усвідомити завдання, як її суб'єкт. Власне кредитно-модульна система уможливлює послідовний поступ кожного студента з етапу на етап навчальної діяльності. І за наявності дотичної мотивації забезпечує досягнення очікуваних результатів. На цей процес значний вплив чинить оцінка викладача та самооцінка студента. Отож і педагоги, і студенти взаємодіють. Окрім цього, для досягнення очікуваних результатів від самостійної роботи важливо реалізувати основні функції управління навчальною діяльністю, а також забезпечити дотримання низки вимог:

самостійна робота ґрунтується на попередній обізнаності студента зі змістом матеріалу з дисципліни (дисциплін); в основу самостійної діяльності покладаються нові завдання, а її мета цілепокладається на досягнення якісно вищого рівня розвитку, її досконалості;

самостійна робота є здебільшого чи виключно самостійною, отож передбачає наявність належного навчально-методичного супроводу.

До основних форм і методів самостійної роботи студентів відносимо наступні:

1. Наукову творчість (опанування навичками роботи з різноманітними народознавчими матеріалами в контексті дисципліни, скажімо за річним календарем народних свят Олекси Воропая [11];

2. предметні гуртки, проблемні групи, наукові товариства (залучення студентів у найрізноманітніші об'єднання задля посилення їх професійної підготовки, покращення підготовки до роботи з дітьми над вирішенням комплексу народознавчих завдань.

Незважаючи на те, що в нормативних документах, які регламентують освітню діяльність вищих навчальних закладів, самостійна робота окреслюється низкою параметрів, у тому числі часовими характеристиками, останні зумовлюють чимало утруднень у самоосвіті студентів. Нині, в умовах кредитно-модульної системи оцінювання знань, традиційні способи й засоби забезпечення самостійної роботи однозначно потребують перегляду, вдосконалення й інтегрування з іншими видами діяльності студентів.