26. Роль світла у житті лісу.

Щорічно завдяки фо­тосинтезу на земній кулі утворюється близько 150 млрд. т органічних ре­човин. Розрізняють пряме сонячне освітлення (радіацію), яке поступає безпосередньо від Сонця, і розсіяне (дифузне), яке надходить на земну поверхню від небозводу. Рослини краще пристосовані до розсіяного світла. Види освітлення в умовах лісового насадження(І.Візнер, 1907): Верхнє, яке падає на крони і листя зверху; Бокове, яке падає на горизонтальну або вертикальну поверхню під кутом, наприклад, на дерева, що знаходяться на узліссі; Наскрізне - це промені, які проникають крізь полог лісу: буває верхнім і боковим; Нижнє - відбите від поверхні ґрунту або води. Максимальну освітленість забезпечує верхнє освітлення. Режим освітленості місцевості впливає на процес фотосинтезу в лі­сових насадженнях. Оптимальною для більшості наших, аборигенних, порід є освітленість у межах 20-25 тис. люксів.Види освітлення впливають на ряд господарських заходів, у першу чергу - на забезпечення природ­ного поновлення лісу. Такі деревні породи, як ялина, ялиця, бук, пре­красно поновлюються при навіть незначному наскрізному або боковому освітленні. Дуб, сосна, інші породи поновлюються при наявності не тіль­ки наскрізного, але й верхнього освітлення.

26. Відношення деревних порід до світла.

Під світлолюбністю (світловибагливістю) у лісівництві розуміють не стільки потребу у світлі, скільки негативну реакцію на затінення. Під тіньовитривалістю розуміють здатність зберігати відносно високу актив­ність фотосинтезу при затіненні та знаходитися тривалий час у затіненні (П.С.Погребняк, 1968). Комплекс ознак, який використовують для віднесення деревної породи до тієї чи іншої групи: 1.Густота облистення - чим густіша крона, тим більш тіньовитри­вала деревна порода. Ажурні крони харак­терні для світлолюбних деревних порід; 2.Ступінь освітлення поверхні ґрунту під пологом - більша у світлолюбних і менша у тіньовитривалих порід. Від освітленості залежить склад і розвиток надґрунтового покриву; 3.Очищення стовбурів від нижніх гілок та сучків - проходить більш інтенсивно у світлолюбних дере­вних порід; 4.Ступінь пригнічення підросту під пологом деревостану - під­ріст світлолюбних порід під пологом материнського деревостану здат­ний витримати затінення лише кілька років, потім він відмирає, а у тіньовитривалих порід здатний витримувати затінення протягом бага­тьох років; 5.Швидкість природного зрідження деревостану - за однакових лісорослинних умов кількість дерев на одиниці площі буде меншою у світ­лолюбних порід; 6.Побічні ознаки(товщина кори та її тріщинуватість) - світлолюбні породи з віком утворюють більш товсту і тріщинувату крону, ніж тіневитривалі.

30.Методи визначення потреби деревних порід у світлі.

Таксаційний метод(за Я.С.Медведєвим). Він оснований на порівнянні відносних висот, тобто відношенні висоти дерева до його діаметра - Н/сІ, які виражені в одних і тих же одиницях виміру. Метод М.К.Турського і його учня В. Нікольського оснований на принципі затінення сіянців сосни та ялини решітчастими щитами із дран­ки. Була виявлена більша тіньовитривалість ялини, порівняно з сосною. Аналітичний метод І.Сурожа (1891). Автор виміряв розміри палі­садної і губчатої паренхіми у листі багатьох деревних порід. У результа­ті проведеної роботи був встановлений послідовний ряд від найбільш тіньовитривалих (тис) до найбільш світлолюбних (сосна гірська). Фотометричний метод І.Візнера. Австрійський дослідник І.Візнер (1907) встановлював кількісні показники тіньовитривалості різних деревних порід, розміщуючи фотопапір у нижній частині крон дерев, під листям. Різні ступені потемніння фотопаперу використовувалися для оцінки мінімаль­ного світлового забезпечення, при якому рослина ще може асимілювати. Фізіологічні методи. Перш за все, сюди відноситься метод В.М.Любименка. Він освітлював різними дозами світла листя і хвою, які знаходилися у пробірках. Метод асиміляційних колб Л.О.Іванова і Н.Л.Косович дозволяє визначити інтенсивність фотосинтезу листя, гілок і надземної частини невеликих за розміром рослин без порушення їх природного положення. Було досліджене світлове та тіньове листя у різних за тіньовитриваліс­тю порід при різній інтенсивності освітлення. Ю.Л.Цельнікер (1978) за критерій оцінки тіньовитривалості прий­няла інтенсивність світла, при якій баланс органічних речовин рослини дорівнює нулю. Окрім експериментальних методів, застосовуються методи мате­матичного моделювання шляхів адаптації рослин до затінення (І.С.Мелехов, 1980). Класифікацію деревних порід за ступенем їх тіньовитривалості П.С.Погребняк (1968):

№	Група	Види деревних рослин
1	Саксаула	Саксаул, дійсні акації, тамарикс, евкаліпти, верби - біла та ламка, тополя срібляста і чорна, корковий дуб, пухнастий дуб
2.	Модрини	Модрина, акація біла, береза повисла, айлант, сосна звичайна, тополя сіра, осика
3.	Волоського горіха	Горіх волоський, бархат амурський, ясен звичайний, берест, дуб звичайний (рання форма), вільха чорна
4.	Сосни чорної	Сосна чорна, дуб звичайний (пізня форма), верба ко­зяча, каштан їстівний, береза пухнаста, дуб скельний, терен, шипшина, лох, обліпиха, дереза
5.	Кленів	Клени: гостролистий, польовий, татарський і явір, дуб північний, ільм, чинар, катальпа, черешня, горобина, груша дика, яблуня лісова, берека
6.	Липи	Вяз, дугласія, дзельква, секвойя, сосни кедрова і веймутова, липа серцелиста, вільха сіра, каштан кінський, ліщина, свидина, бруслина, жимолость татарська, гордовина, жасмин, бузина чорна і червона, глід
7.	Граба	Граб, ялина, ялиця, тис, самшит, плющ