40. Ґрунт і кореневі системи деревних рослин.

Для безперебійного забезпечення деревних рослин водою і пожив­ними речовинами необхідна достатніх розмірів коренева система, яка повинна постійно знаходитися у стадії росту. У більшості деревних порід збільшен­ня активної поверхні коренів, яка поглинає воду і елементи живлення, здійснюється за рахунок мікоризи. При періодичному дефіциті вологи у ґрунті постійне забезпечення водою може дати тільки глибинна коренева сис­тема, яку розвивають такі породи, як дуб, горіхи та ін. Поверхнева коре­нева система, наприклад, у ялини здатна швидко перехоплювати вологу опадів, що є перевагою в умовах неглибоких гірських ґрунтів. У більшо­сті деревних порід, утворюється так звана "серцевидна коренева система", що краще при­стосовна до середніх умов. Роз­виток кореневої системи та її ефективність буде залежати від темпера­тури, аерації, обводнення ґрунту, інших його особливостей та активності процесів у надземній частині деревних рослин. У кореневих системах відбуваються процеси хемосинтезу та від­кладаються запаси поживних речовин. Відмира­ючі частини кореневих систем разом з іншими органічними рештками поповнюють джерела мінерального живлення рослин та ґрунтового гу­мусу. П.С.Погребняк корені лісових деревних рослин за морфологічними ознаками поділяє на: горизонтальні, вертикальні, косо-вертикальні, стрижневі та якірні, а також на провідні та всмоктуючи(ростові та поглинаючі). Класифікація деревних порід за глибиною укорінення(П.С.Погребняк (1968): Глибококореневі - дуб, модрина, липа, тополя, айлант, акація біла, горіх волоський,каштан кінський; Перехідні - бук, береза, осика, деревовидні верби, гледичія, ільмові, клен явір, клен гостролистий, вільхи чорна та сіра, сосна, яли­ця, дугласія, яблуня, груша, черешня; Поверхневого укорінення - ясен, ялина, клен польовий, гороби­на, черемха, кущі. Найбільша коренезаселеність поверхневого шару ґрунту викликана тим, що цей шар має найбільш сприятливі фізичні властивості, які за­безпечують достатню аерацію, першочергове зволоження від опадів та наявність необхідних для рослин поживних речовин у доступній формі. Глибина розповсюдження коренів залежить від глибини ґрунту. У лісівництві прийнято поділяти ґрунти за їх глибиною на такі групи: мілкі - до ЗО см, середні - до 60 см, глибокі - понад 60 см. Із зростанням гли­бини ґрунту нарощується: 1) загальний запас поживних речовин; 2) загальна вологоємкість, тобто кількість води, яку утримує увесь об'єм ґрунту.

40. Відношення деревних рослин до багатства ґрунту.

Стосовно відношення окремих деревних порід до ґрунту Г.Ф. Моро­зов розрізняв поняття "потреба" і "вибагливість" до ґрунту, тобто до зольних елементів і азоту в ґрунті. Потреба - це кількість зольних еле­ментів і азоту, яку дістає порода з ґрунту в конкретному віці, у певних лісорослинних умовах. Її визначають за кількістю золи у листі або хвої, гілках та стовбурі дерева (річний приріст). Під вибагливіс­тю розуміють спроможність деревної породи отримати необхідні речо­вини з ґрунту. За потребою: акація біла, ільм, ясен, бук, дуб, вільха чорна, ялина, береза, модрина, сосна звичайна, сосна Веймутова. За вибагливістю: ільм, ясен, клен, граб, дуб, вільха чорна, липа, осика, сосна Веймутова, модрина, береза, акація біла, сосна звичайна. За вибагливістю до грунту дерева поділяють на групи: оліготрофи(мало вибагливі): яловець, сосна гірська та звичайна; мезотрони(середньої вибагливості): береза пухнаста, осика, сосна Веймутова; мегатрофи(дуже вибаливі): клен гостролистий, явір, граб, бук. Відношення деревних порід до наявності в грунті сполук окремих елементів та заселеня: ацидофіли, кальцефіли, нітрофіли, нітрофосфорофіли, кальцієфосфорофіли, азотозбирачі, солевитривалі. Погребняк розробив класифікацію місце оселень за принципом зростання поживних речовин у грунті: бори(місце оселення оліготрофів); субори(місце оселення оліготрофів з домішкою мезотрофів); судіброви(місце оселення рослин із групи оліго-, мезотрофів); діброви( представлена мезо- і мегатрофами).