62. Фітоценологічна типологія лісів.

Фітоценологія - учення про роспинні угруповання. Вона сформу­валася у самостійну науку наприкінці XIX ст., виділившись з географії рослин. Спочатку цей розділ ботаніки називали фітотопографією (фін­ський ботанік Норлін), потім флорологією (польський ботанік Ю.Пачоський), фітосоціологією (Пачоський, Крилов). Цей термін вико­ристовується за кордоном і у наш час. Термін "фітоценологія" запропо­нував у 1918 р. австрійський ботанік Х.Гамс. У завдання фітоценології входить вивчення формування та будови фітоценозів, взаємини між ро­слинами та середовищем їх існування.Розрізняють загальну фітоценологію, яку ототожнюють з геоботані­кою, і окрему (наприклад, тундрознавство, лісознавство і т.п.). У розви­ток загальної і окремої - лісової фітоценології внесли значний внесок Г.Ф.Морозов, В.М.Сукачов, Л.Г.Раменський, шведський ботанік Ж.Браун- Бланке, фінський учений А.К.Каяндер та ін.

63. Внесок Каяндера у розвиток лісової типології.

і того ж типу лісу повинні відноситись усі насадження, рослинність яких у віці стиглості і відповідному ступені зімкнутості деревостану близька до нормальної, характеризується загальним видовим складом та одним і тим же еколого-біологічним характером". Також вважав, що однаковий надґрунтовий покрив є гарним показником ґрунтових умов і що один і той же покрив формується на біологічно рівноцінних ґрунтах незалежно від їх механічного складу. Особливістю типології Каяндера є незалежність типу від деревної породи і ґрунту. Назва типу лісу дається не за деревною породою, що цікавить лісовода, а за характерним пануючим надґрунтовим покривом. Каяндер також був проти врахування ґрунтів. Пізніше (1926) він став ураховувати при виділенні типів лісу і ґрунти, вірніше, окремі їх властивості (характер материнської породи, вологість, механічний склад). А тип лісу вважав як результат дії усіх факторів умов місцезростання на боротьбу за існування між рослинами. Незаперечно, що надґрунтовий покрив у деяких місцях є добрим індикатором лісорослинних умов, але не можна замінити вивчення типів лісу вивченням цього покриву. Принцип біологічної рівноцінності ґрунтів різного механічного складу, викорис­тання живого надґрунтового покриву у комплексі з іншими показниками й при визначенні типів лісу, запропонований Каяндером термін "Тип лісу" увійшов у практику лісівництва.

64. Внесок Сукачова у розвиток лісової типології.

Типологія лісу за B. М. Сукачовим має велике загальнонаукове значення. На її основі розвинулася біогеоценологія. Тому фітоценотична типологія В. М. Сукачова ґрунтується на біогеоценотичному підході. Основними ознаками однорідності біогеоценозу вважається ідентичність рослинного покриву і ґрунтових умов. Перевага надається рослинності. Межі біогеоценозу визначаються границями фітоценозу. Проте вона має недоліки: не всі типи лісу вкладаються в цю схему; ялина майже не входить в зону дуба, а в природі досить часто росте разом із ним; чорниця має широку екологічну амплітуду і може зростати не тільки на вологих (за В. М. Сукачовим), але й на свіжих ґрунтах. Едафофітоценотичні схеми відображають зв'язок типів лісу з багатством і зволоженням ґрунту, а також можливі взаємозв’язки різних типів лісу. Тип лісу визначається тільки для покритої лісом площі.