41. Співробітництво України та Росії у впк.

Все, що треба запам’ятати:

• Приблизно з 55 тисяч підприємств, заводів, конструкторських бюро та науково-дослідних інститутів колишнього Союзу в РФ опинилось 73%, в Україні 14%.

• На 1999 рік майже 80% галузі стали банкрутами, було загублено близько 300 виробничих технологій. Враховуючи ці обставини, між Урядом України та Урядом Російської Федерації було проведено ряд переговорів та підписано угоди: «Про військово-технічне співробітництво», «Про загальні умови та механізми підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей» та ін.

• За останні 5 років кількість українських підприємств, що виконують експортно-імпортні операції з російським ВПК, зменшились з 250 до 40 – 50.

• Політичні кризи 2004, 2013 років негативно позначилися на розвитку військово-промислового комплексу. Відразу після подій 2004 р. Російська Федерація обирає курс на повне заміщення комплектуючих, що надходили з України, та замикання циклів виробництва. Завдяки більшій самодостатності, Росія намагається обмежувати і дозувати кооперацію з Україною у сфері виробництва озброєнь.

• Найпотужніші підприємства РФ у галузі ВПК: ДП “Завод ім. Малишева”, КП “ХКБМ ім. Морозова”, ВАТ “Топаз”, ДП ДК КБ “Луч”, ДГО Концерн “Техвоєнсервіс”, КП Науково виробничий комплекс “Іскра” тощо.

• Стратегічні для РФ проекти: обслуговування та постачання українськими КБ «Південне» та «Південмаш» комплектуючих для російських ракет "Воєвода" (за класифікацією НАТО "Сатана"), постачання ДП «Антонов» комплектуючих для виробництва російських літаків "Руслан" та ІЛ-90, постачання Україною до 20% природного урану для ядерної галузі Росії, а також запорізьке підприємство «Мотор Січ» виробляє двигуни для російських крилатих ракет, літаків, гелікоптерів та газових турбін для військових кораблів.

• Приводом для остаточного припинення цього виду співпраці став військовий конфлікт на сході України. У 2014 р. Україна офіційно припинила будь-які види співробітництва у військово-промисловому комплексі.

Детальніше:

З проголошенням незалежності республік колишнього Радянського Союзу питання функціонування військово-промислового комплексу набрало значної актуальності. З 1991 року цей комплекс виявився розподіленим між колишніми республіками, а Україна і Росія отримали його найбільші частки. Приблизно з 55 тисяч підприємств, заводів, конструкторських бюро та науково-дослідних інститутів колишнього Союзу в Російській Федерації опинилось 73% на Україні 14%. З 7 тисяч підприємств, задіяних безпосередньо у виробництві військової техніки і зброї, на території Росії знаходиться 1000. А самостійність ВПК дорівнювала 18%, інше – у кооперації з колишніми республіками СРСР. Україна отримала 150 галузевих науково-дослідних установ та 1844 підприємства.

Але отримавши підприємства, країни опинились перед необхідністю їх реорганізації. І в Україні, і в Російській Федерації на фоні загальної економічної кризи відбувався спад у виробництві ВПК. На 1999 рік майже 80% галузі стали банкрутами, було загублено близько 300 виробничих технологій. Беззмінність даної ситуації загрожувала відставанням від зброї західних країн на 2 – 3 покоління. Враховуючи ці обставини, між Урядом України та Урядом Російської Федерації було проведено ряд переговорів та підписано угоди: «Про військово-технічне співробітництво», «Про загальні умови та механізми підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей» та ін. За ними передбачалось збереження та розвиток кооперативних зв’язків, уніфікація правової бази. Дані зміни відразу вплинули на процес товарообміну. В Україні відновилось виробництво зарядно-пускових механізмів, окремих приборів, систем, агрегатів, що використовуються Росією при зборці ракетного комплексу С-300. З України Росія отримувала радіолокаційні станції ППО, комплектуючі до засобів зв’язку. В Україну надходять комплектуючи до танків, ракет і літаків. Так, українська корпорація «Мотор Січ» при виготовленні продукції використовує 2/3 комплектуючих, виробники яких не є українськими. Лише з Російської Федерації надходить 75% електроніки і 38% матеріалів. Необхідність україно-російського співробітництва добре виражає покажчик номенклатурних постачань. За ним Україна у 1996 році отримала 8163 найменувань, а Росія 7228.

За останні 5 років кількість українських підприємств, що виконують експортно-імпортні операції з російським ВПК, зменшились з 250 до 40 – 50. До того ж на світовому ринку зброї відбулись зміни. Увага почала приділятись не завершеним системам – танкам, ракетам, системам ППО, а елементам, що удосконалюють високоточні системи та вузли, перетворюючи звичайну зброю на високоточну. Дані зміни були закріплені на всесвітній виставці зброї IDEX-2001. Враховуючи це, між Україною і Російською Федерацією було підписано Угоду «Про збереження спеціалізації підприємств, виробляючих військову продукцію», що стосувалася близько 200 підприємств ВПК обох країн.

Тенденції наступних років показали певне зрушення, проте воно виявилося короткотривалим. Політичні кризи 2004, 2013 років негативно позначилися на розвитку військово-промислового комплексу. Відразу після подій 2004 р. Російська Федерація обирає курс на повне заміщення комплектуючих, що надходили з України, та замикання циклів виробництва. Співпраця продовжувалась лише в тих напрямках, що не могли бути розірвані швидко, вимагали створення власних підприємств, перезняття технологій.

Потужні коопераційні зв’язки із російськими підприємствами мають більшість українських заводів і конструкторсько-виробничих об’єднань, що працюють у сфері ВПК. Серед них можна назвати ДП “Завод ім. Малишева”, КП “ХКБМ ім. Морозова”, ВАТ “Топаз”, ДП ДК КБ “Луч”, ДГО Концерн “Техвоєнсервіс”, КП Науково виробничий комплекс “Іскра” тощо. Завдяки більшій самодостатності, Росія намагається обмежувати і дозувати кооперацію з Україною у сфері виробництва озброєнь. Це узгоджується із обраною РФ стратегією розвитку власного виробництва зброї та підвищення самодостатності вітчизняного ВПК. Для України це означає поступове згортання коопераційних зв’язків, гальмування або навіть саботування РФ окремих проектів. За оцінками деяких експертів, втрати України від згортання оборонної кооперації з РФ можуть скласти біля 200 млн доларів щорічно.

З початком військового конфлікту на Сході України Президент України П. Порошенко заборонив будь-яку співпрацю у сфері військово-промислового комплексу з Російською Федерацією. На подібні заяви президент Росії В. Путін відзначив бажання продовжити цей вид роботи оскільки: «Дві третини її (України) підприємств-суміжників перебувають у нашій країні, у Росії. І ми з вами прекрасно розуміємо, що можливий розрив коопераційних зв’язків може стати критичним для оборонно-промислового комплексу України, для людей, зайнятих у цій галузі, і для їх сімей».

Країни починають замикати цикли виробництва та переходити на самостійне виготовлення продукції військового призначення. Значних успіхів у цьому досягла Російська Федерація. Вона активно розгорнула фазу реіндустріалізації, активізувала політику по запрошенню на роботу іноземних спеціалістів різних напрямків та галузей, особливо з оборонних підприємств України. Приводом для остаточного припинення цього виду співпраці став військовий конфлікт на сході України. У 2014 р. Україна офіційно припинила будь-які види співробітництва у військово-промисловому комплексі.