- •Чинники, що визначають зовнішню політику України.
- •Вплив геополітичного розташування України на зовнішню її політику.
- •Постанова вр про основні напрямки зовнішньої політики України 1993 р.: принципи, напрямки зовнішньої політики України. (витяг з документу)
- •Закон про основи національної безпеки 2003 р. Про національні інтереси України в зовнішньополітичній площині та щодо напрямків зовнішньої політики.
- •Укази Президента України про стратегію національної безпеки від 2007 р. Та 2012 р. Про пріоритети зовнішньої політики України.
- •4.2. Основні завдання політики національної безпеки у зовнішньополітичній сфері.
- •6. Закон України про засади внутрішньої та зовнішньої політики України від 2010 р. (із змінами 2014р.)
- •4.7. Особливе партнерство з нато
- •Стратегія національної безпеки 2015 р. Про зовнішньополітичні пріоритети.
- •4.6. Інтеграція в Європейський Союз
- •4.8. Забезпечення національної безпеки у зовнішньополітичній сфері
- •Концепція стратегічного партнерства в зп України.
- •Концепція багатовекторності.
- •Концепція нейтралітету та позаблоковості.
- •Концепція рівнонаближеності.
- •Концепція рівновіддленності.
- •Концепція «Великої Європи».
- •Концепція європейської інтеграції.
- •Концепція євроатлантичної інтеграції.
- •Концепція євразійської інтеграції.
- •Механізм формування й реалізації зп України.
- •IV. Механізм здійснення зовнішньої політики (Закон вр “Основні напрями зовнішньої політики України”)
- •Повноваження Президента України в зп сфері.
- •19. Повноваження вр України в зп сфері.
- •20. Повноваження км України в зп сфері.
- •21. Механізм прийняття зп рішення в Україні.
- •22. Проблеми зп діяльності України.
- •Загальні характеристики економічної взаємодії Росії та України.
- •Торговельний режим у торгівлі між Україною та Росією.
- •Проблематика зони вільної торгівлі у відносинах України та Росії.
- •Комплексні програми економічного співробітництва Росії та України: напрямки та проблеми реалізації.
- •Торговельні обмеження та антидемпінгові процеси у торгівлі України та Росії.
- •36.Політика Росії щодо рублеїзації розрахунків та девальвації гривні.
- •37. Відносини України та Росії щодо постачання газу на Україну та його транзиту до Європи:
- •Закріпили монополію Росії («Газпрому») на постачання природного газу в Україну.
- •Харківські угоди 2010 р.
- •38. Проблематика постачання ядерного палива в Україну:
- •39. Співробітництво Росії та України в транспортній сфері.
- •Діяльність міждержавних інституційних органів.
- •2. Двостороннє співробітництво між адміністративно-територіальними одиницями України та суб’єктами рф.
- •3. Транскордонна співпраця у форматі „єврорегіонів”.
- •4. Заходи міжнародного характеру (форуми, зустрічі, консультації).
- •40. Прикордонна взаємодія, російсько-українські єврорегіони.
- •Діяльність міждержавних інституційних органів.
- •2. Двостороннє співробітництво між адміністративно-територіальними одиницями України та суб’єктами рф.
- •3. Транскордонна співпраця у форматі „єврорегіонів”.
- •4. Заходи міжнародного характеру (форуми, зустрічі, консультації).
- •41. Співробітництво України та Росії у впк.
- •42. Вплив українсько-російської війни на відносини між двома державами:
- •43. Інтереси України щодо пострадянського простору.
- •44. Позиція України щодо снд.
- •45. Позиція України щодо ЄврАзЕс та Євразійського економічного союзу.
- •46. Позиція України щодо єеп.
- •48. Позиція України щодо гу(у)ам, одер-гуам.
- •49. Позиція України щодо одкб.
- •50. Відносини України на Білорусії:
- •51. Відносини України та Молдови:
- •52. Відносини України із Грузією, Азербайджаном, Казахстаном тощо
- •53. Позиції країн пострадянського простору щодо анексії Криму та подій в Східній Україні.
- •54. Угода про партнерство і співробітництво України та єс (підписання, вступ в дію, основні положення).
- •55. План дій Україна - єс 2005 р.
- •56. Порядок денний асоціації України та єс.
- •57. Україна в Європейській політиці сусідства. 3 2004
- •58. Україна в програмі єс Східне партнерство.
- •59. Вільнюський та Ризький саміти Східного партнерства.
- •60. Стратегія єс щодо України 1999 р. Та Стратегія єс щодо України 2007-2013 рр.
- •61. Угода про асоціацію України та єс 2015 р. Основні положення.
- •62. Положення щодо зони вільної торгівлі України та єс: цілі, проблеми формування.
- •63. Позиція рф щодо угоди про зону вільної торгівлі Україна – єс.
Концепція багатовекторності.
Визначення
Концепція «багатовекторності» полягає у обранні державою напрямку зовнішньої політики, який передбачає одночасну інтеграцію у конкуруючі міжнародно-політичні системи між якими немає активної конфронтації, однак і не налагоджена взаємозалежна кооперація. Під цим також розуміють незалежну, самостійну, вільну зовнішню політику, характерною рисою якої є збалансовані і рівномірні відносини з різними важливими центрами сил і регіональними гравцями, необов’язково тільки зі стратегічними партнерами. Багатовекторна політика передбачає концентрацію не тільки інтересів, але й зусиль на певному напрямку
На практиці України
Політика багатовекторності була вперше застосована Л.Кучмою і мала на меті зняти різкі протиріччя між двома таборами еліт, один з яких орієнтувався на РФ, а інший на Захід (США,ЄС). Говорять, що так Україна перших років незалежності хотіла замаскувати незроблений вибір, прагнучи запобігти прямим політичним зіткненням і виграти час для розробки більш зваженої ЗП стратегії. Така політики мала нульовий результат, вона не передбачала однозначного вибору інтеграційних прагнень України і створювала бодай позірну видимість нормальних стосунків і зі східними, і з західними партнерами.
Приємником політики багатовекторності став Яник із його проголошеною стратегією 2010 року, де можно було прослідити його бажанням «и рыбку съесть, и на шарабане покататься».
Загалом можна сказати, що така політикп приречує Україну на роль «буферної» держави, такої собі сірої зони, торгаша і балансира, в якому ніхто не бачить стабільного і передбачуваного партнера. Тому оптимальним на сучасному етапі варіантом є розвиток євроінтеграційного напрямку. Відносини з РФ треба будувати виключно в контексті євроінтеграції, а не окремо. Також, Україна має виходити в першу чергу з інтересів національної безпеки, будувати одновекторні стратегічні цілі, маневрену стратегію, але багатовекторну тактику.
Концепція нейтралітету та позаблоковості.
Визначення
Позаблоковість — це особливий міжнародно-правовий статус, що не потребує міжнародно-правового закріплення і може бути змінений в односторонньому порядку. Він передбачає неучасть у військових союзах, але не зобов'язує дотримуватися норм гуманітарного права під час конфліктів третіх країн. Позаблоковий статус не накладає обмежень на відрядження військових контингентів у склад миротворчих сил міжнародних організацій; не забороняє укладати оборонні угоди і союзи з окремими державами; не розповсюджується на економічну сферу.
Нейтраліте́т — юридичний і політичний статус держави, яка зобов'язується не брати участі у війні між іншими державами, а в мирний час — відмова від участі у військових блоках.
Теорія і практика міжнародних відносин переконливо доводять, що нейтралітет обмежує державу у взаємодії з іншими суб’єктами міжнародних відносин через заборону на участь у воєнних конфліктах і дотримання норм гуманітарного права під час війни та у структурах колективної безпеки. Порівняно з нейтралітетом позаблоковість дає державі ширше поле для маневру, обмежуючи її діяльність на міжнародній арені лише забороною на участь у військових блоках.
Щодо України
Ідею її нейтралітету та позаблокового статусу було закріплено в Декларації про державний суверенітет. У документі йшлося про намір УРСР «стати в майбутньому постійно нейтральною державою, що не бере участі у військових блоках». Проголошення цього наміру відіграло позитивну роль особливо у перші роки незалежності, коли на Україну чинили відчутний зовнішній тиск. Проте згодом концепція нейтралітету України й трансформація системи міжнародних відносин та її складових вплинули на еволюцію зовнішньополітичного курсу нашої держави. Так, в Основних напрямах зовнішньої політики України, схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 року, підкреслювалося, що проголошений свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі в загальноєвропейській структурі безпеки. Натомість були продемонстровані готовність України до адаптації своєї міжнародної політики до нових реалій та вміння адекватно реагувати на зміни в системі міжнародних відносин. Слід, до речі, нагадати: в Конституції 1996 року не закріплено відповідних положень, що визначали б нейтралітет чи позаблоковість як засіб досягнення національної безпеки або як форму існування України у світовій політиці. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України 1997 року підтвердила курс нашої держави на вступ до системи регіональної та універсальної безпеки. Наразі (2015) Україна в своїй національні стратегії відмовилася від збереження позаблокового статусу, заявивши про намір приєднатися до НАТО.
