Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ZPU_EXAM.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
799 Кб
Скачать
☆
  1. Концепція багатовекторності.

Визначення

Концепція «багатовекторності» полягає у обранні державою напрямку зовнішньої політики, який передбачає одночасну інтеграцію у конкуруючі міжнародно-політичні системи між якими немає активної конфронтації, однак і не налагоджена взаємозалежна кооперація. Під цим також розуміють незалежну, самостійну, вільну зовнішню політику, характерною рисою якої є збалансовані і рівномірні відносини з різними важливими центрами сил і регіональними гравцями, необов’язково тільки зі стратегічними партнерами. Багатовекторна політика передбачає концентрацію не тільки інтересів, але й зусиль на певному напрямку

На практиці України

Політика багатовекторності була вперше застосована Л.Кучмою і мала на меті зняти різкі протиріччя між двома таборами еліт, один з яких орієнтувався на РФ, а інший на Захід (США,ЄС). Говорять, що так Україна перших років незалежності хотіла замаскувати незроблений вибір, прагнучи запобігти прямим політичним зіткненням і виграти час для розробки більш зваженої ЗП стратегії. Така політики мала нульовий результат, вона не передбачала однозначного вибору інтеграційних прагнень України і створювала бодай позірну видимість нормальних стосунків і зі східними, і з західними партнерами.

Приємником політики багатовекторності став Яник із його проголошеною стратегією 2010 року, де можно було прослідити його бажанням «и рыбку съесть, и на шарабане покататься».

Загалом можна сказати, що така політикп приречує Україну на роль «буферної» держави, такої собі сірої зони, торгаша і балансира, в якому ніхто не бачить стабільного і передбачуваного партнера. Тому оптимальним на сучасному етапі варіантом є розвиток євроінтеграційного напрямку. Відносини з РФ треба будувати виключно в контексті євроінтеграції, а не окремо. Також, Україна має виходити в першу чергу з інтересів національної безпеки, будувати одновекторні стратегічні цілі, маневрену стратегію, але багатовекторну тактику.

  1. Концепція нейтралітету та позаблоковості.

Визначення

Позаблоковість — це особливий міжнародно-правовий статус, що не потребує міжнародно-правового закріплення і може бути змінений в односторонньому порядку. Він передбачає неучасть у військових союзах, але не зобов'язує дотримуватися норм гуманітарного права під час конфліктів третіх країн. Позаблоковий статус не накладає обмежень на відрядження військових контингентів у склад миротворчих сил міжнародних організацій; не забороняє укладати оборонні угоди і союзи з окремими державами; не розповсюджується на економічну сферу.

Нейтраліте́т — юридичний і політичний статус держави, яка зобов'язується не брати участі у війні між іншими державами, а в мирний час — відмова від участі у військових блоках.

Теорія і практика міжнародних відносин переконливо доводять, що  нейтралітет обмежує державу у взаємодії з іншими суб’єктами міжнародних відносин через заборону на участь у воєнних конфліктах і дотримання норм гуманітарного права під час війни та у структурах колективної безпеки. Порівняно з нейтралітетом позаблоковість дає державі ширше поле для маневру, обмежуючи її діяльність на міжнародній арені лише забороною на участь у військових блоках.

Щодо України

Ідею її нейтралітету та позаблокового статусу було закріплено в Декларації про державний суверенітет. У документі йшлося про намір УРСР «стати в майбутньому постійно нейтральною державою, що не бере участі у військових блоках». Проголошення цього наміру відіграло позитивну роль особливо у перші роки незалежності, коли на Україну чинили відчутний зовнішній тиск. Проте згодом концепція нейтралітету України й трансформація системи міжнародних відносин та її складових вплинули на еволюцію зовнішньополітичного курсу нашої держави. Так, в Основних напрямах зовнішньої політики України, схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 року, підкреслювалося, що проголошений свого часу намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі в загальноєвропейській структурі безпеки. Натомість були продемонстровані готовність України до адаптації своєї міжнародної політики до нових реалій та вміння адекватно реагувати на зміни в системі міжнародних відносин. Слід, до речі, нагадати: в Конституції 1996 року не закріплено відповідних положень, що визначали б нейтралітет чи позаблоковість як засіб досягнення національної безпеки або як форму існування України у світовій політиці. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки України 1997 року підтвердила курс нашої держави на вступ до системи регіональної та універсальної безпеки. Наразі (2015) Україна в своїй національні стратегії відмовилася від збереження позаблокового статусу, заявивши про намір приєднатися до НАТО.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]