Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ZPU_EXAM.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
799 Кб
Скачать
☆

42. Вплив українсько-російської війни на відносини між двома державами:

- Позиція Росії щодо врегулювання проблеми ЛНР та ДНР;

- Позиція України щодо врегулювання проблеми ДНР та ЛНР;

- Вплив на торговельно-економічні відносини;

- Вплив конфлікту на енергетичний сектор України;

- Вплив конфлікту на торговельні відносини Росії та України;

- Вплив конфлікту на український впк, космічну галузь.

43. Інтереси України щодо пострадянського простору.

Інтереси України щодо держав ПРП:

Інтереси держав ПРП євразійського сектору, як і інтереси України полягають в налагодженні взаємовигідних відносин на засадах економічної доцільності та взаємовигоди. Основними напрямками співпраці виступають: налагодження і підтримка економічних та торгівельних відносин, пошук партнерів в контексті реалізації курсу на диверсифікацію джерел енергопостачання та участі в розбудові транспортних та енергетичних коридорів. НА багатосторонньому рівні Україна зацікавлена в неучасті в без пекових структурах виключно в рамках ПРП.

Механізми реалізації: для України ПРП із кінця 90-х років поступово втрачав значення в контексті реалізації завдань регіональної політики, оскільки значна частина потенціалу регіоналізації поглиналася регіональними проектами, що запроваджувалися під проводом РФ. Занепад СНД як специфічної регіональної структури, яка потенційно мала виступати основним механізмом реалізації інтересів України у співпраці з країнами ПРП, обмежував спроможність України долучатися до обговорення проблем співпраці на ПРП, а недостатність власних ресурсів не дозволяла запропонувати на ПРП проекти регіоналізації, альтернативні російським. Тож багатостороння співпраця в рамках СНД поступається місцем двосторонній співпраці (н-д, міжурядова комісія України та Білорусі). Водночас, втративши можливість до реалізації творчої політики зі структурування ПРП внаслідок реалізації євразійських регіональних проектів в України підвищився інтерес до субрегіональних ініціатив на ПРП, до яких залучаються держави, що так само як і Україна залишилися за межами євразійського регіонального проекту. (ГУАМ, ОЧЕС, про які буде сказано далі.)

Сусідні субрегіональні вектори першого порядку. Процес розширення ЄС сприяв налагодженню субрегіонального співробітництва з метою спільного просування до критеріїв інтеграції до ЄС. Ця тенденція приводить до формування геополітичних векторів України за субрегіональним принципом, в центрі якого стратегія виходу України на південь через чорноморський морський простір. Такими є Чорноморський, Чорноморсько-Каспійський регіони, Балто-Чорноморський, Середземноморський, Балканський тощо. Основними інтересами держав даних субрегіонів є:

• сприяння економічному співробітництву;

• врегулювання кризових та конфліктних ситуацій через формування ефективних механізмів взаємодії в інтересах безпеки та стабільності;

• екологічна співпраця

• військово-технічне співробітництво.

Механізмами реалізації інтересів держав цих просторів на сучасному етапі виступають міждержавні субрегіональні об’єднання у формі ОЧЕС та ГУАМ. Об’єднуючим елементом цих субрегіональних комплексів для України є Чорноморський простір, однак при схожості цілей ОЧЕС і ГУАМ не повинні дублювати діяльність України в них. Максимальне досягнення цілей цих субрегіональних комплексів є дворівневим:

 через налагодження двосторонніх в-н актичної співпраці з ключовими державами регіону в першу чергу в інтересах мінімізації лідерського протистояння в їхніх рамках;

 через вироблення ефективних механізмів функціонування субрегіональних організацій на багатосторонньому рівні.

Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ — регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. В основі утворення цієї форми співробітництва лежить єдність позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. Організація була створена 1997 року для протистояння впливу Росії в регіоні. У 1999 організація була перейменована у ГУУАМ завдяки вступу Республіки Узбекистан, яка вийшла з організації 2005 року, викликавши повернення початкової назви. (2006 року главами держав України, Азербайджану, Грузії й Молдови ухвалена Київська декларація про створення "ОДЕР - ГУАМ" з секретаріатом у м. Києві.)Спільні економічні інтереси держав ГУАМ найбільше сконцентровані навколо питань транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон. Ефективним напрямком економічного співтовариства є розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, створення спільних підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту. Іншим важливим напрямком співпраці в межах ГУАМ — є проблеми безпеки й стабільності в регіоні.

ОЧЕС було створено з ініціативи Президента Турецької Республіки Т. Озала в 1992 р. одинадцятьма чорноморськими країнами для заохочення співробітництва в регіоні. Учасниками організації є Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина і Україна. Статус спостерігача в ЧЕС мають Австрія, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польща, Словаччина і Туніс. Співробітництво країн-учасниць ЧЕС відбувається на двосторонньому і багатосторонньому рівнях шляхом укладення двосторонніх і багатосторонніх угод з конкретних проектів. До пріоритетних проектів можна віднести створення транспортного коридора Європа — Кавказ — Азія (TRACECA), будівництво нафто- і газопроводів, таких як трубопровід Новоросійськ — Бургас — Александрополіс, ділянки Баку — Батумі і Баку — Супса, здійснення інших комунікаційних проектів між Азією і Європою.

Головний акцент у співробітництві України в рамках субрегіональних векторів – максимізація ефективності проектів економічної співпраці та формування ефективних механізмів співпраці й стабільності, що має сприяти утвердженню та функціонуванню України в якості геополітичного центра.

Відносини України з країнами пострадянського простору.

Українсько-російські відносини. Дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією встановлені в 1991 році, після розпаду Радянського Союзу, серед засновників якого були обидві республіки. Російська Федерація містить посольство в Києві та консульства в Харкові, Одесі, Львові та Сімферополі. Україна містить посольство в Москві і консульства в Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону, Тюмені і Владивостоці.

1991—1999. Після зникнення СРСР між Україною та Росією виникли різні спірні питання. Одним з них була приналежність Кримського півострова. Проблему вирішили, коли Росія погодилася на те, щоб Крим залишився у складі України, зберігаючи при цьому автономний статус. Ще одним каменем спотикання стала приналежність Севастополя та розміщеного в його порту Чорноморського флоту СРСР. Після довгих інтенсивних переговорів вирішено поділити Чорноморський флот, за російською його частиною зберегти право використовувати Севастополь як базу до 2017 р. У 2010 р. Харківські угоди подовжили термін до 2042 р. Спірним питанням стали проблеми з енергопостачанням Європи, оскільки багато нафто- і газопроводи з Росії на Захід проходили через Україну. Протягом 1990-х рр. обидві країни разом з іншими колишніми республіками СРСР заснували СНД, в рамках якої здійснювалося економічне співробітництво. Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найсприятливішими і, певною мірою, добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України.

2000—2009. Найгострішим із суперечливих питань часів Леоніда Кучми стало протистояння в районі острова Тузла (Крим). Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р., але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Від часу демократичних виборів Україна занепокоєна висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору. Це позначилось у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України та перманентні «економічні війни»: в тому числі «газовий конфлікт» 2005–2006 рр., «Сирна війна» 2012 року, «Шоколадна війна» 2013 року тощо. Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими, але загальне втручання російської влади в суверенні справи України призводить до поступового зниження довіри між двома народами.

2010—дотепер. У квітні 2010 р. укладені Харківські угоди, що передбачають збереження бази російського флоту в Севастополі до 2042 р. й знижки для України на російський газ. У липні 2010 р. прем'єр-міністр України М. Я. Азаров заявив, що уряд України веде переговори про створення газотранспортного консорціуму між Україною, ЄС і Росією.

Основні проблеми: Військові дії на Сході України; втручання РФ у вн. справи України; питання Кримського п-ва; енергетичні війни; статус російської мови в Україні; питання Голодомору; інтеграція України до євроатлантичних структур тощо.

Україна і Республіка Білорусь.

 Дипломатичні відносини встановлені 27 грудня 1991 р. Перший посол України в Республіці Білорусь В. Желіба вручив вірчі грамоти 30 червня 1992 р., а посол Білорусі в Україні В. Курашик - 12 жовтня 1993 р.

 Договірно-правова база українсько-білоруських відносин складає понад 230 угод і домовленостей. Найважливіші – з питань торговельно-економічного співробітництва, співпраці в галузях зв'язку та транспортного сполучення, військово-технічного співробітництва, врегулювання безвізового в'їзду громадян і перетину кордону.

 Взаємовідносини двох країн спираються на базовий Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь, підписаний 17 липня 1995 р. під час візиту Президента України в Білорусь. Верховна Рада Білорусі ратифікувала документ 25 квітня 1996 р.

 За обсягом співпраці Україна посідала друге (після Росії) місце в зовнішньоторговому обігу Білорусі. Україна для Білорусі є надійним інвестором.

 Досить повільне розв'язання українсько-білоруських політичних і економічних проблем певною мірою можна віднести на рахунок українського курсу на євроатлантичну інтеграцію.

 З 10 квітня 1996 р. почала працювати спільна Міжурядова українсько-білоруська комісія з питань торговельно-економічного співробітництва. Широко розвивається співробітництво прикордонних регіонів: створено транскордонне об'єднання Єврорегіон "Буг", діяльність якого спирається на угоду про співробітництво прикордонних областей.

 Важливість українсько-білоруського співробітництва просте¬жується у зв'язку зі спільними проблемами, пов'язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

 16 грудня 1994 р. уряди двох країн підписали довгострокову Угоду про військово-технічне співробітництво, де визначені базові умови для збереження та розвитку кооперативних зв'язків, спільного виробництва, взаємних поставок військової продукції, надання відповідних послуг, спільних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт в інтересах оборони і безпеки двох країн.

 Наприкінці грудня 1995 р. під час перебування в Україні урядової білоруської делегації були підписані міжурядові угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, про організацію спільного контролю в пунктах пропуску на українсько-білоруському державному кордоні, про співробітництво в сфері молодіжної політики.

 На тристоронньому рівні – Україна-Білорусь-Польща – відбувається регіональне співробітництво, зокрема реалізація спільної програми Єврорегіон "Буг", до якого входять регіони прикордонних держав.

 Водночас негативним чинником, що впливає на двосторонні зв'язки з Білоруссю, є незадовільний стан законодавчої бази торговельно-економічного співробітництва, що зумовлено приєднанням Республіки Білорусь до Митного союзу (6 січня 1995 p.), створенням Співтовариства Білорусі і Росії (8 грудня 1996 p.), пізніше перетвореного на Союз РФ і РБ (2 квітня 1997 p.), орієнтацією Білорусі на Росію. Не сприяє поліпшенню двосторонніх відносин країн і стійка конфронтація Білорусі з провідними країнами Заходу.

 Між Україною і Білоруссю розвивається співробітництво в рам¬ках світових організацій, зокрема в ООН і ОБСЄ. Проходять періодичні консультації зовнішньополітичних відомств країн.

 Ключовими питаннями порядку денного українсько-білоруських відносин є: завершення договірно-правового оформлення українсько-білоруського державного кордону; розвиток співробітництва у торговельно-економічній і транспортно-енергетичній сферах; врегулювання консульсько-правових взаємин; зміцнення зв’язків у культурно-гуманітарній сфері; взаємодія в напрямі реалізації регіональної політики Європейського Союзу, зокрема в контексті ініціативи ЄС „Східне партнерство”.

 Україна послідовно виступає за активне політичне та економічне співробітництво з Республікою Білорусь. Українська держава сприяє також виходу Білорусі з міжнародної ізоляції, формуючи відповідну думку в ООН, ОБСЄ, інших організаціях.

Українсько-молдовські відносини

 Україна і Молдова встановили дипломатичні відносини 10 березня 1992 р. Посольство України в Республіці Молдова (березень 1993 р.) та Посольство Республіки Молдова в Україні (липень 1993 р.) розпочали свою роботу, що сприяло розвитку добросусідських зв'язків, партнерства.

 Базовий Договір про добросусідство, дружбу та співробітництво, підписаний 23 жовтня 1992 р. Президентами обох держав, був ратифікований Верховною Радою України 1 листопада 1996 р. і Парламентом Республіки Молдова – 3 грудня 1996 р. Причиною зволікання з визнанням документа виявилося нерозв'язання територіального питання між країнами.

 Делімітацію державного кордону між Україною і Республікою Молдова спільна українсько-молдовська комісія розпочала 14 липня 1995 р. Нагадаємо, що вся довжина українсько-молдовського кордону становить 1222 км, з них - 29 км (2,4 % загальної довжини), через які виникла напруженість у відносинах двох країн. Двосторонній договір "Про державний кордон" з Республікою Молдова було підписано 18 серпня 1999 р., ратифіковано Верховною Радою України 6 квітня 2000 р. У додатковому протоколі до документа записано, що Республіка Молдова передає у власність Україні ділянку автомобільної дороги Одеса – Рені в районі населеного пункту Паланка та земельну ділянку, по якій вона пролягає. На переданій ділянці діє юрисдикція України.

 Співпраця України й Молдови охоплює низку питань загальноєвропейського спрямування, а саме: запровадження спільного прикордонного та митного контролю, перспективи створення необхідної інфраструктури для здійснення такого контролю, процес демаркації українсько-молдовського державного кордону тощо. Ці та інші питання обговорюються в рамках тристоронніх консультацій з питань прикордонного та митного співробітництва: Україна-Європейський Союз–Республіка Молдова.

 Україна і Молдова є сталими партнерами і мають досить розгалужені двосторонні зв'язки. Це зумовлено багатьма чинниками, зокрема спільним кордоном, взаємозалежністю економік, наявністю значної кількості українців у Молдові - понад 600 тис. чоловік і понад 250 тис. молдован в Україні, які проживають в Одеській, Закарпатській і Чернівецькій областях; схожістю культур, релігій тощо.

 Двостороння співпраця спирається на розгалужену договірно-правову базу відносин, яка становить близько 200 документів.

 Україна бере активну участь у миротворчому процесі У Придністров'ї, намагаючись захистити права українського населення. Українська держава відповідно до своїх зобов'язань за Гельсінкським актом і нормами міжнародного права зайняла принципову позицію безумовного поважання територіальної цілісності й суверенітету Республіки Молдова в кордонах колишньої Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Позиція України полягає в тому, що політичне врегулювання конфлікту має передбачити надання Придністров'ю адміністративно-територіальної автономії у складі Республіки Молдова. У пошуках шляхів придністровського врегулювання Молдова вдалася до міжнародної допомоги, залучивши спостерігачів з ОБСЄ, Росії та України. Одним із перших документів, які поклали початок врегулюванню придністровської проблеми, став "Меморандум про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова і Придністров'ям", підписаний 8 травня 1997 p. у Москві Президентом Молдови П. Лучинські і главою адміністрації Придністров'я І. Смирновим. Під Меморандумом (як посередники в переговорному процесі між РМ і Придністров'ям) поставили свої підписи Президенти України Л. Кучма і Росії Б. Єльцин, а також чинний голова ОБСЄ.

Кавказький вектор української політики.

Азербайджанська Республіка.

 Азербайджанська Республіка як нафтовидобувна країна зі значним економічним потенціалом має всі шанси стати важливим економічним партнером для України у вирішенні нагальних питань для забезпечення альтернативних джерел енергоносіїв. Позиції країн збігаються в різних площинах міжнародного буття.

 Дипломатичні відносини між Україною і Азербайджаном встановлені 6 лютого 1992 р. Першими угодами між країнами стали домовленості 21 жовтня 1992 р. про співпрацю МВС республік у розкритті злочинів, розшуку та затриманні злочинців та в боротьбі з незаконним обігом наркотиків.

 Міждержавний Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Азербайджанською Республікою (АР) було підписано 9 грудня 1992 р. під час офіційного візиту в Україну Президента Азербайджану А. Ельчибея.

 Договірно-правова база двосторонніх відносин іноді розширюється шляхом залучення третіх країн, наприклад Ісламської Республіки Іран (29 січня 1992 р. в Києві підписано тристоронню угоду про вивчення, проектування та будівництво газопроводу для транспортування іранського природного газу), з якою було домовлено про будівництво та експлуатацію трилінійного газопроводу, що мав зв'язати Іран із Західною Європою (проект не діє).

 Особливе місце в українсько-азербайджанському діалозі посідають питання можливої спільної розробки нафтових і газових родовищ як в Азербайджані, так і в Україні. Розвивається співпраця в авіабудівній галузі.

 Зовнішньополітичні позиції України та Азербайджану з багатьох питань розвитку СНД збігаються. Україні імпонує незалежна позиція кавказького партнера, його обережне ставлення до створення будь-яких наддержавних структур СНД, до питань охорони кордонів держав-учасниць, до захисту прав і свобод людини тощо.

Грузія.

 Україна і Грузія активно розвивають стратегічне партнерство. 12 грудня 1991 р. Республіка Грузія визнала державний суверенітет, державну незалежність і територіальну цілісність України. Взаємні візити президентів обох країн зміцнили й розширили договірно-правову базу двосторонніх відносин підписанням угод, зокрема Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузія (12 квітня 1993 р.). Посольство України в Республіці Грузія було відкрито у 1994 р.

 Всебічне співробітництво України з Грузією відповідає стратегічним інтересам України у Закавказькому регіоні в цілому. Через Грузію Україна може вирішувати нагальні питання диверсифікації джерел постачання нафти і газу, розширювати сфери співробітництва з Азербайджаном і Вірменією, країнами азіатського регіону. З підписанням у грудні 1996 р. (Одеса) тристоронньої транспортної угоди між Україною, Грузією та Азербайджаном і відкриттям регулярного поромного сполучення Одеса–Поті співробітництво дістало новий поштовх до поступово розгортання.

 Делегація України на третьому засіданні спільної міжурядової комісії з питань економічного співробітництва в Грузії (лютий 2001 р.) обговорювала питання створення Євразійського транспортного коридору (Європа–Кавказ–Азія (ТРАСЕКА).

 Україна і Грузія як країни-транзитери нафти співпрацюють з питань транспортування нафти шляхом Тбілісі–Супса–Одеса–Броди–Гданськ, у військово-технічній сфері, а також у сфері розбудови зони вільної торгівлі в рамках СНД.

 Україна і Грузія уклали понад 150 угод і протоколів: про вільну торгівлю, виробничу кооперацію, сприяння та взаємний захист інвестицій, організацію розрахунків, пенсійне забезпечення тощо.

 У пошуках альтернативних енергоносіїв Грузія купує в Україні вітряні електростанції, що виробляються в Павлодарі та Дніпропетровську. Україна поставляє в Грузію обладнання для об'єктів металургійної промисловості, бурильне устаткування для шахт, повітряно-енергетичне обладнання, а також тролейбуси, трамвайні вагони, електровози та автобуси.

 Країни активно співробітничають у наукових розробках в рамках ОЧЕС, беруть участь у роботі Міжнародного центру чорноморських досліджень в Афінах, Робочої групи з науково-технічного співробітництва, Постійного академічного комітету ОЧЕС; спільно працюють у Міжнародному центрі водних проблем і Міжнародному центрі трансферу технологій ОЧЕС.

 Збігається ставлення держав до багатьох міжнародних проблем: Україна і Грузія спільно виступають за інтеграцію у світові політичні та економічні структури, визнають пріоритетність двосторонніх відносин у рамках СНД, заперечують створення наддержавних структур на пострадянському просторі. Як і Україна, Грузія розглядає СНД як корисну, але не єдину форму об'єднання для двостороннього та багатостороннього співробітництва, тому вона стала активним учасником ГУАМ.

Республіка Вірменія.

 Українсько-вірменські відносини нас цікавлять з погляду стабільності на Кавказі і місця України у врегулюванні регіональних криз. Початок українсько-вірменському співробітництву поклало встановлення 25 грудня 1991 р. дипломатичних відносин між державами. У травні 1992 р. МЗС Вірменії передав Україні на розгляд проекти міждержавного Договору про дружбу та співробітництво, а також Угоди про культурне співробітництво. Наприкінці 1992 р. в Україні було відкрито дипломатичне представництво Республіки Вірменія. З березня 1993 р. за Постановою Верховної Ради Вірменія була визначена пріоритетною країною, де має бути відкрите посольство України.

 Україна заінтересована в нормалізації вірменсько-азербайджанських відносин, що сприятиме не тільки реалізації спільних економічних проектів, а й стабілізації ситуації в кавказькому регіоні. Намітились перспективи взаємодії України і Вірменії в забезпеченні постачання газу з Ірану.

 Негативно сприймають у Вірменії поглиблення співробітництва України з Азербайджаном, зокрема у військово-промисловій галузі. Придбання Азербайджаном українських танків і літаків у 1993 р. спричинило появу антиукраїнських публікацій у вірменських ЗМІ.

Азіатські республіки СНД в політиці України.

Республіка Казахстан

Казахстан посідає провідне місце в азіатському регіоні СНД.

 Дипломатичні відносини між Україною і Казахстаном встановлені 23 липня 1992 р. В обох країнах діють посольства. 20 лютого 1991 р. було укладено Договір про дружбу і співробітництво між тодішніми УРСР і КазРСР. Зовнішньополітичні засади двох країн збігаються у найважливіших питаннях війни і миру. Між державами закладено широку правову базу для співробітництва: підписано близько 200 документів про співпрацю.

 Значні перспективи співпраці передбачаються у створенні фінансово-промислових груп у таких галузях, як чорна і кольорова металургія, видобуток хромових руд, виробництво рідкоземельних металів і коштовного каміння, енергетика, нафтопереробка. Можливості тісної співпраці простежуються в рамках Міждержавної Ради з питань організації експорту газу і нафти з Туркменістану на світові ринки.

 Між Україною і Казахстаном досягнуто важливі домовленості щодо кооперації в галузі машинобудування, енергетичного комплексу та енергоємних виробництв. міждержавних відносин та впливає на їхній розвиток і в інших галузях. Водночас спроби української сторони налагодити режим вільної торгівлі у двосторонньому порядку наштовхнулися на протидію Казахстану, який увійшов до згаданого Митного союзу.

 Розвиткові українсько-казахстанських економічних зв'язків сприяють об'єктивні обставини. Казахстан потребує поставок з України продукції переробних галузей агропромислового комплексу, продукції хімічної і нафтохімічної промисловості, обладнання, продукції чорної металургії, електричних машин, залізничного транспорту, засобів наземного транспорту, будівельних збірних конструкцій тощо.

Республіка Туркменістан.

 Українсько-туркменським відносинам Україна приділяє особливу увагу, оскільки вбачає в них стратегічні важелі альтернативних джерел постачання газу. Зовнішня політика Туркменістану сформувалася як багатовекторна. Серед країн Азіатського простору колишнього СРСР Туркменістан у політиці та економіці України посідає стратегічне становище, зумовлене значним постачанням енергоносіїв.

 Дипломатичні відносини між Україною і Туркменістаном були встановлені 10 жовтня 1992 р. Тоді ж укладено Договір про дружбу і співробітництво між країнами. Розвиток договірно-правової бази здійснюється в основному в сфері економічного співробітництва. Більшість із підписаних угод і протоколів мали короткострокову дію (один–два роки) і торкалися в основному питань поставок туркменського газу в Україну та розрахунків за нього.

 Туркменістан приваблює українських виробників як ринок збуту промислової та харчової продукції вітчизняного виробництва, а також у плані застосування українських передових технологій, наукових розробок, виконання інженерно-технічних робіт. Значні можливості є й для співробітництва в облаштуванні нафтогазових родовищ, ремонті та експлуатації нафтогазових свердловин, ремонті промислового й енергетичного устаткування, реконструкції нафтопереробних і хімічних підприємств.

 На шляху цього розвитку відносин є певні суперечності. Серед них – недостатньо розвинута договірно-правова база двосторонніх відносин, передусім в економічній сфері; відсутність узгодженої програми економічного співробітництва; надмірно широка присутність посередницьких структур третіх країн у схемі постачання туркменського природного газу в Україну, які не зацікавлені в розвитку українсько-туркменської співпраці.

 Отже, у відносинах між Україною і Туркменістаном передусім необхідно зазначити близькість позицій двох держав з більшості питань у політичній, правовій, економічній та гуманітарній сферах. Близькими є оцінки обох країн і щодо СНД: Туркменістан надає перевагу розвиткові двосторонніх рівноправних і взаємовигідних зв'язків.

Республіка Узбекистан.

 Республіка Узбекистан проводить відносно незалежну лінію у політичних уподобаннях. Посідаючи самостійну, виважену позицію, Узбекистан з обережністю ставиться до різних проявів наддержавності у формуваннях СНД. Республіка увійшла до ГУУАМ, вбачаючи в цьому об'єднанні реальні перспективи, а згодом загальмувала своє членство в ньому, дійшовши висновку про неефективність діяльності ГУУАМ на даному етапі.

 Українсько-узбецькі відносини започатковані Договором про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво від 28 жовтня 1991 р., дипломатичні відносини між державами було встановлено 14 серпня 1992 р. Під час візиту Президента Узбекистану І. Каримова до Києва (25 серпня 1992 р.) укладено новий Договір про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Узбекистан, ратифікований 10 грудня 1992 р. Верховною Радою України. З 1993 р. в Узбекистані діє посольство України, а з 1995 р. – посольство Республіки Узбекистан в Україні.

 Узбецька сторона виявляє свою заінтересованість у співробітництві з Україною в галузі виробництва та поставок авіаційної техніки, вантажних перевезень, військово-технічних зв'язків, розвитку режиму вільної торгівлі, постачання продуктів харчування, зокрема цукру. У низці важливих документів – угоди про взаємні інвестиції та їх захист, про неторгові платежі, співробітництво в галузі повітряного та залізничного транспорту, зв'язку, торгівлі, банківської та митної діяльності, про участь України в розробці нафтогазодобувного комплексу та золоторудних родовищ Узбекистану. Розгортанню співробітництва обох країн сприяла Декларація про основні напрями економічної співпраці між Україною та Республікою Узбекистан (1994), угоди про військово-технічне співробітництво.

 Взаємовідносини з Узбекистаном мають характер стратегічного партнерства. З урахуванням розробки існуючих перспективних газових і нафтових родовищ на території Узбекистану ця країна може стати важливим партнером України у вирішенні проблем енергозабезпечення.

 Початок військовому співробітництву було покладено підписанням низки угод 1994 р. Серед найважливіших питань співпраці – поставка озброєння, військового майна, запасних частин, організація ремонту і надання послуг військового призначення, а також виконання контрактів про капітальний ремонт і виготовлення різних видів військової техніки.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]