48. Позиція України щодо гу(у)ам, одер-гуам.

Українська держава заінтересована у всебічному розвиткові багатостороннього економічного співробітництва з різними регіональними структурами пострадянського простору, передусім із тими, які не суперечать стратегічній меті розвитку держави – європейській інтеграції. Серед таких вирізняється ГУ(У)АМ, що поєднує держави зі схожими політичними та економічними зовнішніми орієнтаціями – Україну, Грузію, Азербайджан, Молдову та донедавна Узбекистан. Зміцненню об'єднання сприяє географічне положення країн, дві з яких – Україна та Азербайджан – становлять собою принципово важливі геополітичні центри, поліпшення економічних і політичних відносин особливого партнерства й широкого співробітництва на регіональному рівні та у вирішенні міжнародних проблем. Головний пріоритет зовнішньої політики групи держав, що утворили ГУ(У)АМ, полягає в поглибленні співробітництва з західними країнами.

Україна приділяє значну увагу діяльності ГУ(У)АМ, оскільки тут має власну сферу інтересів, пов'язану з транспортуванням енергоносіїв і розбудовою Транскавказького транспортного коридору; підтриманням безпеки, розширенням ринків збуту своєї продукції та диверсифікацією шляхів доставки товарів критичного імпорту. Україна як найпотужніший учасник організації може претендувати на місце регіонального лідера.

Ідея створення організації вперше прозвучала на міжнародній конференції, що відбулася під керівництвом ЄС за участі колишніх республік СРСР 1993 р. (Брюссель). Учасники домовилися забезпечити виконання програми ЄС, спрямованої на розвиток транспортного коридору із Західної Європи через Чорне море, Кавказ, Каспійське море в Центральну Азію, і яка становила собою частину більш масштабного проекту відродження Великого шовкового шляху, давала можливість ефективного використання сприятливих транспортних умов, географічного положення держав. У 1996 р. була підписана тристороння азербайджансько-грузинсько-українська угода щодо створення Транскавказького транспортного коридору. На саміті у Страсбурзі (Франція) 10 жовтня 1997 р. Президенти чотирьох держав (плюс Молдова) підписали угоду про створення ГУАМ, в основу якої було закладено ідею співпраці в політичній, військовій та економічній сферах. У спільному комюніке наголошувалося на необхідності розвитку чотиристороннього співробітництва для зміцнення стабільності та безпеки в Європі на основі принципів поваги суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, демократії, верховенства закону і поваги прав людини.

Країни об'єднання до спільних завдань додали участь у миротворчих процесах на території учасниць конфліктів, у тому числі розв'язанні проблеми збройного сепаратизму; активну співпрацю з НАТО разом із програмою "Партнерство заради миру"; створення спільного батальйону з підрозділів збройних сил країн ГУАМ. Таким чином, ГУАМ набуло рис міжнародної організації, яка відіграє інтегративну роль у розвитку Каспійсько-Чорноморського регіону. 16 вересня 1998 р. керівники прикордонних служб підписали протокол про співробітництво у сфері охорони кордонів (у тому числі боротьба з тероризмом і незаконним обігом наркотиків), а 1999 р. у Грузії провели спільні військові навчання із "захисту" нафтового трубопроводу Баку–Супса. Головний напрям співробітництва країни ГУАМ закріпили у спільній декларації в січні 1999 р. (Вашингтон).

24 квітня 1999 р. під час ювілейного вашингтонського саміту держав-учасниць і держав-партнерів НАТО до ГУАМ приєднався Узбекистан. Цій події передувало укладення 19 лютого 1998 р. Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Узбекистаном, а також вихід останнього з Договору про колективну безпеку Ташкентський договір СНД. За підсумками зустрічі представників країн СНД було ухвалено Вашингтонську Заяву, в якій визначаються завдання в галузі безпеки, обґрунтовується необхідність розвитку транспортного коридора, проведення регулярних консультацій. Отже, тривалий час лідери держав-учасниць не могли визначитися з пріоритетністю основних завдань об'єднання: або економічне співробітництво (позиція Узбекистану й Молдови), або розвиток нафтотранспортного коридора (позиція України), або створення систем регіональної безпеки (позиція Грузії).

ГУАМ, посилений Узбекистаном, набув абревіатури ГУУАМ. Узбекистан зайняв вичікувальну позицію, пояснюючи свої сумніви неготовністю до висунутих перед учасниками ГУУАМ завдань та незначною ефективністю самого формування. Стамбульський саміт ОБСЄ (1999) сприяв унесенню до міжнародних договорів де-факто зафіксованого рішення про виведення російських військ територій країн ГУ(У)АМ, що можна було б розглядати як обнадійливий крок до спадання напруження в територіальних конфліктах. До того ж на саміті було прийнято рішення про реалізацію транскаспійського газопроводу і транспортування каспійської нафти за маршрутом Баку–Джейхан. У разі реалізації такого проекту дещо применшувалося значення європейської програми створення транспортних і енергетичних коридорів "Середня Азія–Кавказ–Європа", оскільки ця схема перетворювалась на нову трійку "Середня Азія–Туреччина–Європа". У результаті певного дистанціювання, що виникло між партнерами по ГУ(У)АМ через зміщення акцентів нафтопроводів і визначення каспійських запасів нафти, так і не вдалося подолати.

Восени 2000 р. під час саміту "Тисячоліття" (Нью-Йорк) Україна ініціювала процес перетворення ГУ(У)АМ на регіональну міжнародну організацію з чітко визначеними цілями та функціями. Це рішення було закріплено в Меморандумі і Протоколі про розвиток вільної торгівлі в регіоні, де йшлося також про забезпечення вільного просування капіталів, товарів і людей, спільну участь в реалізації проектів ТРАСЕКА і транспортного коридора Європа–Кавказ–Азія. Безумовним пріоритетом активності ГУ(У)АМ визнано ефективне функціонування транспортного коридора Європа– Кавказ–Азія та розвиток його інфраструктури. Основним призначенням ГУ(У)АМ на цьому етапі було зміцнення субрегіональної та регіональної стабільності країн, а не виконання військово-союзницьких зобов'язань чи забезпечення дотримання принципу колективної безпеки та оборони. Це найбільше відповідало інтересам країн-учасниць і давало змогу дещо нейтралізувати протидію деяких держав регіону діяльності ГУ(У)АМ.

Практика співпраці країн ГУ(У)АМ довела ефективність механізму багатосторонніх консультацій, покладеного в основу організаційної структури об'єднання. Етапною подією у становленні нового регіонального об'єднання виявився червневий саміт 2001 р.; (Ялта), який визначив кінцеву мету – оформлення об'єднання в міжнародну організацію. За результатами саміту країни уклали Ялтинську хартію, Конвенцію учасниць ГУ(У)АМ про взаємне надання допомоги з консульських питань; обговорили можливість укладення Угоди про створення зони вільної торгівлі, в рамках якої питання, пов'язані з розвитком, функціонуванням і забезпеченням і безпеки інфраструктури транспортних комунікацій, що проходять територією ГУ(У)АМ (у тому числі ТРАСЕКА). Було домовлено про введення інституту головування в ГУ(У)АМ.

Перспективами ГУ(У)АМ зацікавилися й інші країни – Словаччина, Болгарія, Румунія, які могли б узяти участь у його роботі як спостерігачі. Особливої ваги країнам ГУ(У)АМ надають США, вбачаючи в організації противагу російським інтересам у регіоні. Американський Конгрес частково фінансує організацію: у зв'язку десятиліттям СНД надав учасникам об'єднання "на боротьбу з тероризмом" 50 млн. доларів. Після трагічних подій у США 21 вересня 2001 р. забезпечення безпеки та охорони трубопроводів від Каспію до чорноморських портів Грузії стало ще актуальнішим. ГУ(У)АМ могла б відігравати роль форпосту для боротьби з тероризмом на Великому шовковому шляху і транспортного коридора ТРАСЕКА.

На цю організацію можна б було покласти відповідальність за безпеку в регіоні на межі Заходу і Сходу, зокрема за безпеку трубопроводів, що стосується інтересів усього світового співтовариства.

13 червня 2002 р. МЗС Узбекистану "з огляду на нераціональність свого подальшого перебування" заявило про вихід країни з об'єднання. Свою відмову від участі в ГУ(У)АМ Ташкент пояснив відсутністю прогресу в діяльності організації. На демарш узбецької сторони блискавично відреагувало російське зовнішньополітичне відомство, нагадавши Ташкенту про можливе повернення в Договір про колективну безпеку. Партнери Узбекистану по ГУ(У)АМ виважено поставилися до рішення про призупинення діяльності: на переконання української сторони, ГУ(У)АМ і надалі виконуватиме своє призначення, забезпечуючи транспортні коридори, тощо.

Важливою віхою у поєднанні зусиль країн ГУ(У)АМ виявився ялтинський саміт (19–20 липня 2002 р.), представлений главами держав об'єднання. Президенти підписали Декларацію про загальні зусилля щодо забезпечення стабільності і безпеки в регіоні, Положення про Раду міністрів закордонних справ, Рішення про статус спостерігача діяльності ГУ(У)АМ і Заключне комюніке саміту. Крім того, розглядалися такі документи, як Угода про створення зони вільної торгівлі, Тимчасове положення про інформаційний офіс ГУУАМ, Угода про співробітництво у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю й іншими небезпечними видами злочинів, Протокол про співробітництво в галузі культури на 2002–2005 рр. і Угода про створення Ділової ради ГУ(У)АМ.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що активізація співробітництва країн ГУ(У)АМ може сприяти розв'язанню проблем, пов'язаних з паливно-енергетичним і транспортним комплексом та суміжними і виробництвами держав-учасниць (за маршрутом Баку–Супса–Одеса–Броди–Адамова Застава–Гданськ–Полоцьк). Значні резерви поглиблення економічної співпраці й розвитку інтеграційних процесів криються в окремих секторах промислового виробництва, формуванні транспортних комунікацій, реалізації науково-технічного потенціалу, освоєнні рекреаційних ресурсів, активізації міжнародного туризму тощо. Є певні перспективи щодо реалізації проектів ГУ(У)АМ в інституціональних можливостях Організації Чорноморського економічного співробітництва, в рамках якої створено Фонд розвитку проектів, оскільки Україна, Грузія, Азербайджан і Молдова є членами ОЧЕС.

Робляться спроби розвивати співробітництво і в гуманітарній галузі (створено Форум жінок ГУ(У)АМ; підписано Угоду про співробітництво в галузі освіти, Протокол про співробітництво між академіями наук країн-учасниць ГУ(У)АМ в галузі науки і техніки; створено Раду з туризму тощо).

Щодо перспектив об'єднання є різні прогнози – від оптимістичних (нинішня ГУАМ стане самостійною потужною і впливовою організацією, й до неї почнуть приєднуватися нові члени, як-от Болгарія, Бразилія, Греція, Казахстан, Польща, Румунія, Словаччина, навіть Росія) до найпесимістичніших, тобто про її остаточний розпад.

Насправді організація ГУАМ має досить невизначений стан. З одного боку, починаючи з 2001 р. інтеграційні процеси всередині організації дещо активізувалися, відбувається процес інституціалізації, підписано низку важливих угод, вагомішає її авторитет на міжнародній арені, ГУАМ розглядають як самостійний суб'єкт міжнародних відносин, що говорить про зміцнення її позицій. З іншого боку, ще й досі не розроблено прагматичних проектів, які б зацікавили всіх учасників, не консолідовано інтереси, не віднайдено спільної структури і не визначено місця в новому геополітичному просторі Європи, Чорноморському і Каспійському регіонах. Тому говорити про віддалену перспективу розвитку організації практично неможливо. При цьому кількість негативних чинників, що впливають на подальшу долю організації, переважає, а їхній оціночний статус часто вищий, ніж у чинників позитивних.

Таким чином, можна підсумувати, що Україна у проведенні своєї зовнішньої політики дуже заінтересована в діяльності нинішньої ГУАМ, розвиткові співробітництва з її учасниками у різноманітних галузях. Зважаючи на значний вплив у чорноморсько-каспійському регіоні зовнішніх чинників та неможливість країнам-учасницям через свою слабкість протистояти їм, очевидно, майбутнє ГУАМ залежатиме від позиції США, ЄС, Росії, Туреччини, Ірану тощо. Основне ж навантаження у зміцненні ГУАМ має лягти на Україну як найпотужнішу в об'єднанні державу.

Висновки

Пріоритетним напрямком зовнішньої політики України залишається зміцнення міжнародного авторитету, посилення ролі регіонального лідера шляхом активної співпраці в рамках ОДЕР ГУАМ. До того ж, країни-учасниці ГУАМ відводять Україні провідну політичну роль як гаранта стабільності в конфліктних регіонах пострадянського простору. Ратифікація Україною Статуту ОДЕР ГУАМ свідчить про створення сприятливих умов для реалізації національних інтересів України на регіональному рівні, а також сприяє просуванню міжнародних ініціатив України шляхом співпраці зі стратегічними партнерами, зокрема ЄС та США.

Подальша співпраця в рамках Організації надасть можливість отримання фінансової допомоги від головних світових донорів (США, ЄС, Японія), створення додаткових джерел енергопостачання, активізації транзитно-транспортоного та енергетичного потенціалу України, що призведе до утворення сприятливих умов для створення додаткових шляхів виходу на ринки Близького Сходу та Центральної Азії.